Фантомна довіра - Лана Вернік
— Сєгодня я буду занят.(Сьогодні я буду зайнятий.)
— Ну, оно понятно, (Ну, воно й зрозуміло,)— Влад хтиво оглянув Ларису і її смарагдову сукню, що досить виразно підкреслювала всі її принади.
— Я свяжусь с вамі завтра. (Я зв’яжуся з вами завтра)
— Хорошо, отдыхай (Добре, відпочивай), — Влад поспіхом потис руку Степана, проігнорував Бакеро і Ігоря, ще раз озирнувся на Лору, і пішов до казино.
— Що це за хрін? — запитав Ігор, проводжаючи чоловіка поглядом..
— Хоче екскурсію по Африці.
— Він мені не подобається.
— Особисті симпатії в моїй справі не мають жодного значення.
— А ця Аліска — це його дружина? — запитав Бакеро.
— Ні, його донька.
Ігор присвиснув.
— Нормально... Скільки ж їй років? Він же наче молодий…
— Аліса ровесниця Лори, 19 буде у липні, — кажучи це, Степан озирнувся на Ларису.
— І вже промотує гроші татуся?.. Гм… Вона також летить з вами? — уточнив Ігор.
— Ні. Не летить. Це небезпечно.
Степан не бажав продовжувати тему, тому попрощавшись з друзями поїхав з Лорою на квартиру. Вона не задавала питань, і від того він почувався трохи незатишно.
— У тебе немає причин для хвилювання, — згодом сказав Степан у машині, — Аліса мене не цікавить.
— Я тобі довіряю, — відповіла Лора пригнічено. Окрім Аліси мала ще багато приводів для хвилювання… одна думка про те, що Степан їде туди, куди минулого року привозив важке озброєння, холодила нутро.
На практику не пішла ні сьогодні, ні завтра. Подзвонила одногрупникам і сказала, що має клопіт з зубом. Збрехала. Хотіла побути ці дні з ним. Їздили у селище, відвідали бабусю, Лориних батьків і повернулися до Києва. Остання ніч перед поїздкою...
Намагалася не плакати, коли Степан зі спортивною сумкою на плечі залишав квартиру. Він не міг точно сказати як надовго він їде, але не менше місяця точно його не буде… Африка, потім Росія. Він лишив їй гарний подарунковий пакетик, де, Лора у цьому не сумнівалась, лежала пара до її браслета — ланцюжок на шию плетенням “Бісмарк” і гроші… Вона сказала, що дочекається його, щоб він особисто одягнув їй свій подарунок.
Розплакалася Лора вже потім, коли Степан вийшов за двері і пішов до ліфта. Просив не проводжати далі… Лора слухала його кроки, притулившись до вхідних дверей, сповзаючи по них вниз і не маючи можливості зробити повноцінний вдих — її душили сльози.
В обід Степан мав зустрітися з Владом у місті і потім, разом з ним, їхати у військовий аеропорт. Несподівано, на зустріч у ресторані Влад прийшов із донькою. Як виявилося, Аліса виявила бажання чекати на їхнє повернення з Африки в Болгарії і тому, вона летить разом з ними… З Кірою Дмитрівною все погоджено — вона не заперечувала. За обідом в ресторані слухав “захопливу” історію про їхній вчорашній програш. Що, “як добре, що Кіра Дмитрівна порадила це казино”... Кіра Дмитрівна. Вона зробила це спеціально, адже не могла не знати, що друзі влаштовують йому сюрприз саме там. Навіщо вона так вчинила?
Після обіду в ресторані, дорогою до летовища, Громов поцікавився, що то за дівчина була із Степаном вчора вночі?
— Чому вас це цікавить?
— Гарненька. Мені такі подобаються. Коли вона тобі набридне — я б не відмовився від такої красуні, — Влад посміхнувся, — це Людмила? Чи ти вже знайшов собі іншу?
— Це не має жодного відношення до нашої справи.
— Ой, ну припини… Це ж не твоя дружина, — засміявся Громов, — що ж ти такий скупий? Не любиш ділитися?
Степан вирішив нічого не відповідати, зосередився на дорозі.
Прибувши в Бургас і зустрівшись з Олегом і Віталієм, з'ясували, що виліт до Африки лише через три дні, тим часом радили відпочивати… Степан був страшенно сердитий, він просто оскаженів почувши про дату вильоту.. Фурія забрала його від Лори, позбавила можливості бути з нею ще декілька днів, і саме на її день народження призначила цей довбаний виліт!.. Він навіть зібрався повернутися до Києва, коли його покликали до телефону. Кіра Дмитрівна.
— Як це розуміти? — одразу ж запитав Степан.
— Ти маєш завоювати довіру Громова.
— У мене буде на це ще купа часу. Ви позбавили мене можливості…
— Ти не можеш мати особистого життя. Я тебе попереджала. Якщо тобі не доходить по-доброму, я залишаю за собою право обирати методи роз'яснення. Чим далі ти від своєї Лори — тим краще для вас обох! І не здумай летіти до України. Ти повинен ці три дні бути з Громовим та його донькою і дуже…
Степан поклав слухавку. Його аж трясло від люті і він пішов прогулятися нічним містом.
Фурія ще раз дзвонила вранці, але він не пішов до стаціонарного телефона, а мобільний — вимкнув. Знайшов місце у тихому місцевому барі та просидів там до вечора. День народження Лори він святкував на самоті, не маючи можливості зв’язатися з нею… Аліса намагалася з ним почати розмову, коли він повернувся до готелю пізно ввечері, але Степан невдоволено відмахнувся і пішов до себе. Зачинив двері і повісив табличку, щоб його не турбували.
Громов не дуже зважав на дивну поведінку Степана, у нього були Олег і Віталік. Він розпитував їх про Африку і дуже здивувався, що Віталік ще літає і на Близький Схід... Розпитував про Еритрею — зброю возять, але не слід плутатися під ногами у офіційних постачальників зброї. Слід діяти обережно. До того ж, минулого року привезли стільки “всього різного”, що вже трохи страшнувато літати на континент, бо досить однієї іскри — і почнеться страшна пожежа…
Нічого нового він не дізнався, навпаки, переконався, що Степан розповідав все більш детально і зрозуміло, а не уривками, як хлопці.
Лариса того ж дня, коли поїхав Степан, повернулася до селища. Дорогою додому зустріла давніх подружок, що пройшли повз неї: Юлю, що гордовито виставляла округлий живіт і Ірину, котра після того, що сталось з її меншою сестрою — з Ільченками не розмовляла. Дівчата знали, що у Лариси завтра день народження, знали, що Степан поїхав. Про його від’їзд знало вже все селище, і давно, бо Хризонівна радісно повідомляла всіх і кожного: що “слава Богу, у Степана важливе відрядження на роботі, тому відкладають дату цього сорому на невідомо який час. А там, може, плани зміняться… “ Дівчата мовчки пройшли повз неї... і засміялись.
