Чорний дім - Стівен Кінг

— Я не прикидався, ти, йолопе.

— Воно й не дивно, що ти вилікувався, — коли це сталося, приблизно рік тому? Я б зробив так само, я маю на увазі, одна річ — працювати під прикриттям, але зовсім інша — бути овочем. Тож у нас відбувається диво, чи не так? Наша хвороба Альцгеймера поступово сама по собі відходить, прийшла і пішла, як звичайна застуда. У тебе все добре, ти починаєш ходити, давати собі раду і персоналу менше роботи. Ти досі один із моїх улюблених пацієнтів, Чарлі. Чи я мав би називати тебе Карлом?

— Мені до дупи, як ти мене називатимеш.

— Але Карл — це твоє справжнє ім’я, чи не так?

Берні навіть не знизує плечима, він сподівається, що розправиться з Живчиком ще до того, як Буч Єркса прокинеться, помітить криваві сліди і знайде тіло Жоржетти Портер. Хоча він і зацікавлений розповіддю Макстона, проте дістатись до Чорного Дому йому хочеться без надто особливих перешкод. А Буч Єркса неодмінно зчинить справжню бучу.

Під ілюзією, що він грає гру «Кіт і миші», у якій він кіт, Живчик посміхається до старого в мокрій рожевій сорочці і неухильно провадить далі.

— Детектив поліції штату телефонував мені сьогодні і сказав, що з ФБР надійшли результати відбитків пальців. Вони належать поганому, поганому чоловіку Карлу Бірстоуну, якого розшукують уже майже сорок років. 1964 року його було засуджено до смертної кари за вбивство кількох дітей, але він зник з авто, у якому його везли до в’язниці, — вбив двох охоронців голими руками, з того часу — ніяких слідів. Йому на сьогоднішній день мало б бути вісімдесят п’ять. І детектив думає, що Бірстоун може бути одним із наших мешканців. Що скажеш, Чарлі?

Звичайно, нічого.

— Імена Чарльз Бернсайд і Карл Бірстоун досить схожі, чи не так? До того ж у нас взагалі жодної інформації про тебе немає, що робить тебе унікальним мешканцем тут. Для всіх інших ми можемо навіть скласти родове дерево, а ти ніби з неба звалився, єдине, що ми про тебе знаємо, це твій вік. Коли ти 1996-го прийшов до госпіталю в Ла-Рів’єр, то стверджував, що тобі сімдесят вісім, тож зараз ти того ж віку, що той утікач.

Бернсайд досить тривожно посміхається.

— Я так припускаю, тоді я ще й Рибак.

— Тобі вісімдесят п’ять років. Не думаю, що ти в змозі тягатися з дітьми по всьому окрузі, але я справді думаю, що ти Карл Бірстоун, і копи досі хочуть упіймати тебе, тож думаю, варто поговорити про лист, який надійшов кілька днів тому. Я хотів поговорити з тобою про нього, але ти ж знаєш, який я тут заклопотаний. — Він відсовує шухлядку в столі і витягує один аркушик із жовтого записника. На ньому акуратно надруковано коротке повідомлення.

— «Де Пір, Вісконсин», — написано тут. Дати немає. «Тому, кого це стосується. На жаль, я маю вам повідомити, що більше не в змозі продовжувати щомісячний платіж за свого племінника Чарльза Бернсайда». Ось так. Замість написання ініціалів вона написала ім’я — «Алтея Бернсайд».

Живчик кладе жовтий клаптик паперу перед собою і складає руки на ньому.

— Що це означає, Чарльзе? В Де Пір не живе ніяка Алтея Бернсайд, я це знаю точно. І вона не може бути твоєю тіткою. Скільки їй би тоді було? Щонайменше сто, а можливо, й сто десять. Я не вірю в це. Але ці чеки надходили регулярно з першого місяця твого перебування тут, у притулку Макстона. Якийсь друг, якийсь твій давній партнер піклувався про тебе, мій друже, і ми хочемо, щоб він це продовжував і надалі.

— Мені все одно, підтирайло. — Але це не так. Усе, що Берні знає про щомісячні платіжки, — це те, що містер Маншан організував їх давно, і ця оплата припинилася, гаразд… що, врешті-решт, буде з ними?

Адже він і містер Маншан — це єдине ціле, чи не так?

— Ну ж бо, друже, — каже Живчик. — Ти можеш більше. Я лише прошу про маленьку співпрацю. Я впевнений, що ти не хочеш, щоб тебе взяли під варту, брали відбитки пальців, ще невідомо, що станеться після того. Особисто я не хотів би, щоб тобі довелося все це пережити. Тому що справжній зрадник тут лише твій друг. Мені здається, що хай би хто він був, але забув, що ти не один рік покривав його, правда? І він вирішив, що більше не змушений надавати тобі підтримку. Але це неправильно. Я вважаю, що ти маєш поставити цього типа на місце, змінити його погляд на ситуацію.

Старий жеребець Берні ослаб і виснажився, як простромлена кулька, і це засмучує його ще більше. З того самого моменту, як він зайшов до кабінету цього улесливого шахрая, він втратив щось життєво важливе: почуття мети, почуття імунітету, перевагу. Він хоче повернутися в Чорний Дім. Чорний Дім відновить йому сили, оскільки Чорний Дім — це магія, чорна магія. В його створення він вклав усю гіркоту своєї душі, кожна балка, кожна кроква наповнена похмурістю його серця.

Містер Маншан допоміг Берні побачити можливості Чорного Дому, зробив чималий внесок у будівництво. Деякі зони Чорного Дому Чарльз Бернсайд так насправді ніколи й не зрозумів, і це сильно лякало його: підземне крило, здається, приховує те, чим він займався в Чикаґо, і коли він наближався до цієї частини, то міг чути жалісливий плач і уїдливі крики сотні приречених хлопчиків і свої власні різкі команди, бурчання від екстазу. З якихось причин наближення до колишніх тріумфів змушує його відчувати, що він маленький і загнаний, що він вигнанець, а не хазяїн. Містер Маншан допоміг йому пригадати вагу його звершень, але містер Маншан нітрохи не допоміг з іншою частиною Чорного Дому, маленькою, щонайбільше — кімнатою, більше схожою на склеп, у якій приховувалося його дитинство і до якої він навіть ніколи не заглядав. Найменший натяк на ту кімнатку змушує Берні почуватися немовлям, що замерзає до смерті, залишене на вулиці.

Новини про дезертирство вигаданої Алтеї Бернсайд справляють хоча і не такий сильний, проте схожий на те ефект. Це нестерпно, він не може і не змушений це терпіти.

— Так, — каже Берні. — Давай розставимо все по місцях, змінимо погляд на ситуацію.

Він підводиться з крісла,