Смерть за гроші - Наналі Найт
Мартін вклав другу доньку в ліжечко, яке було в дитячому. Анісія вже заснула у своїй давно, а ось Торі він тільки-но викочував на своїх руках і поклав її спати далі в ліжечко.
За спиною пролунав тихий скрип дверей і щось важке приставили до його потилиці.
-Я чекав тебе, мій друг.-тихо, але впевнено сказав Мартін. Він повільно обернувся до гостя обличчям.
Це виявився Крейг, у своєму дорогому одязі і на руках з пістолетом були одягнені шкіряні рукавички. Його обличчя було злим і схвильованим. Коли сам Стоун був спокійний і навіть усміхнений своєму гостю, хоч перед його обличчям тикають дулом пістолета.
-Бачу, знав що я прийду.-бурмотів Картер.-Готуйся померти.
Мартін приставив вказівний палець до губ.
-Давай не тут,-казав він.-Я тільки їх уклав спати. До того ж, нам є про що побалакати.
Крейг стиснув зуби і мовчки опустив зброю, але був на чеку. Вони пройшли тихенько на кухню та сіли за стіл.
Той знову направив пістолет на друга. Тоді Стоун ще ширше посміхнувся.
-Знаєш, наша гра починає бути не чесною.
Він дістав з кишені штанів свій пістолет, який зазвичай лежить в упаковці з-під пластівців.
-Чорт, та як ти це робиш?-спитав досить голосно Крейг.
-Тихіше, діти сплять.-нагадав Мартін.
-З якого часу ти такий гарний татко?-не розумів Картер.
-Люди можуть змінюватися.
Той похитав головою.
-Дивно, адже мало не рік тому ти намагався мене врятувати від самогубства, а зараз сам заявився в мою квартиру, приставляючи мені дуло в потилицю.-навів приклад сміливо Мартін.
Картер прикусив губу і насупив брови.
-Є ще питання чи можу вже покінчити з тобою?-змінив тему він.
-Ох, у мене до тебе багато питань. А часу також багато.- відповів все-таки Стоун.-Наприклад, як ти вбив Олександру Морган?
-А тобі це навіщо?
-Цікаво, все одно вб'єш мене, тому щодо твоїх ігор ніхто не дізнається.
-Я її нагодував сирими мідіями, які паралізували її, а потім придушив.-серйозно каже Крейг. Хоча в цей момент він непомітно посміхнувся.
-Непоганий варіант.-похвалив його Мартін.-А чому тоді до мене так просто приперся з пістолетом?
-Не хочу зволікати.-сухо відповів Картер, міцніше схопившись за пістолет рукою.-Це все?
Посмішка з губ Мартіна зникла.
-Ні. Коли я був у Лондоні, ти прийшов до Жаннет, правда?
Крейг на хвилину завмер, а потім кивнув. Він намагався стримати усмішку.
-Так, а що?
-Нахера ти зґвалтував мою дружину?
-Хотів помститися їй за той випадок...
Під столом нога Картера почала смикатися від хвилювання. Стоун дивився на нього більш осудливо, ніж злісно.
-Але як ти дізнався? Ця тварюка розповіла, так?
Той похитав головою.
-Ні, Крейг.-відповів Мартін.-Всього лише зрозумів, що дочки не мої. Абсолютно не схожі на мене, більше на тебе.
Він показав пальцем на нього, ніби йому вирок. Картер здригнувся.
-І ти продовжуєш косити під дурня і любити цих дітей.
-Я не хочу робити боляче Жаннет, тому змирився з цим.- пояснив Мартін.
Обидва мовчали, дивилися один на одного. Потім Крейг навів пістолет до чола. Той і не ворухнувся.
-Є ще прохання?
-Так, забирай це хрінове ательє собі, тільки Жаннет з дітьми не чіпай!
Картер усміхнувся і поклав палець на спусковий гачок.
-Ну що ж, кажи свої останні слова.
Мартін широко посміхнувся і глянув йому просто у вічі.
-Зустрінемось у пеклі, ублюдок.
Постріл та його тіло впало на стіл.
-Все також залишився покидьком, Март.
Крейг сховав пістолет у кишеню довгої куртки та повільно пішов до виходу.
