Привид - Ю. Несбе

Харрі примружився і поглянув у замизкане вікно, що виходило на вулицю Гаусманнс-гате.

— Не абищо — почути з одного кварталу постріл у другому кварталі, та ще й у центрі міста!

— Не забувай, що то трапилося в липні. Теплий вечір. Усі вікна розчинені. Літні вихідні, транспорту на вулицях майже немає. Сусіди вже певний час намагалися змусити поліцію прикрити це лігво, тому поріг можливого повідомлення про постріл уже й так був досить низьким, якщо так можна висловитися. Полісмен з оперативного пункту сказав тим, хто їм зателефонував, щоби вони сиділи тихо і пильнували за сусіднім кварталом, допоки не приїдуть патрульні авто. Поліція зреагувала миттєво. Два автомобілі прибули о дев’ятій двадцять і, зайнявши позицію, стали чекати на спецзагін.

— «Дельта»?

— Ці хлопці завжди спізнюються, бо витрачають певний час на те, щоби вдягнути шоломи та бронежилети. А потім патрульним машинам повідомили з оперативного пункту, що сусіди помітили, як з будинку вийшов якийсь хлопець, звернув за ріг і попрямував до Акерсельви. Тож двоє поліцейських подалися до річки, де вони знайшли…

Беата замовкла і продовжила лише після того, як побачила, що Харрі ледь помітно кивнув головою.

— …Олега. Він не чинив опору, бо був такий «накачаний» дурманом, що погано усвідомлював, що робить. На його правій кисті та передпліччі ми виявили рештки пострілу.

— А яке ж було знаряддя вбивства?

— Оскільки калібр був незвичний — «Макаров» дев’ять на вісімнадцять міліметрів, то про численні альтернативи в цьому випадку не йшлося.

— Так, «Макаров» є улюбленим пістолетом організованої злочинності в колишніх країнах радянського блоку. А також «Форт-12», яким озброєна поліція в Україні. Плюс іще пару моделей.

— Дійсно. На підлозі ми знайшли стріляні гільзи з рештками пороху. Порох кулі «Макарова» має особливу пропорцію селітри та сірки, в ній також використовується трохи алкоголю, як і в несірчаному поросі. Хімічний склад пороху в гільзі та довкола вхідних ран співпадає з рештками пороху на руці Олега.

— Ясно. А де саме знаряддя вбивства?

— Його так і не знайшли. Ми підключили до роботи аквалангістів та пошуковців, які ретельно обшукали дно ріки та її береги, але марно. Однак це не означає, що пістолета там немає — ти ж знаєш, скільки там мулу і густої грязюки.

— Знаю.

— Двоє з хлопців, які мешкали в цій квартирі, розповідали, що Олег інколи крадькома показував «Макарова» і вихвалявся, що саме таким пістолетом користається й російська мафія. Жоден з них не розбирається в типах зброї, але після того, як їм показали приблизно сотню пістолетів, вони обидва начебто вказали на «Одесу».

Харрі кивнув. «Макаров» дев’ять на вісімнадцять міліметрів. Переплутати було неможливо. Коли він уперше побачив «Одесу», йому пригадався пістолет футуристичного вигляду з обкладинки альбому групи «Foo Fighters», котрий, разом із купою інших СD-дисків, опинився у Ракелі й Олега.

— Сподіваюся, ці хлопці — надійні, як скеля, очевидці злочину, чия проблема з наркотиками ще не виросла до загрозливих масштабів?

Беата не відповіла. Та їй і не треба було відповідати. Харрі знав: вона розуміє, що він намагається хапатися за соломинки.

— А аналізи крові та сечі Олега? — почав Харрі, розгладжуючи рукави свого піджака так, наче це мало якесь велике значення. — Що показали його аналізи?

— Наявність хімічної речовини віолін. Звісно, стан наркотичного сп’яніння можуть визнати пом’якшуючою обставиною.

— Гм. Це дає змогу припускати, що він перебував у такому стані ще до того, як встрелив Густо Ганссена. А як же тоді пояснити мотиви його вчинку?

Беата нерозуміюче витріщилася на Харрі:

— Мотив?

Він знав, що вона подумала: а хіба можна уявити собі інший мотив, окрім наркотику, коли один наркоман убиває іншого?

— Якщо Олег уже був під кайфом, то навіщо йому було потрібно когось убивати? — спитав він. — Як правило, злочини на кшталт оцього є спонтанним відчайдушним актом, спричиненим жагою наркотиків чи появою симптомів ломки.

— Мотиви — це твоя єпархія, — відказала Беата. — А я — криміналіст.

Харрі зітхнув.

— Гаразд. А чи є що-небудь цікаве окрім того, що ти вже сказала мені?

— Я гадала, що ти захочеш поглянути на фото, — зазначила Беата, розкриваючи тоненький шкіряний чемоданчик.

Харрі взяв стос фотографій. Перше, що вразило його, — це краса Густо. По-іншому назвати це було неможливо. Такі слова, як «врода» чи «привабливість», тут не годилися. Правильної форми голова, заплющені очі та просякла кров’ю сорочка. Навіть мертвий, Густо Ганссен мав складну для визначення, але чітко видиму красу молодого Елвіса Преслі, той тип зовнішності, який однаково подобався і чоловікам, і жінкам, схожий на обожнюваного ідола-гермафродита, що зустрічається в кожній релігії. Після кількох знімків тіла в повну довжину фотограф зробив кілька знімків крупним планом — обличчя та кульові отвори.

— А це що таке? — спитав Харрі, показуючи на знімок правої руки Густо.

— У нього під нігтями була кров. Ми взяли мазки, але, на жаль, вони зіпсувалися.

— Зіпсувалися?

— Таке трапляється, Харрі.

— Але не в твоєму відділі.

— Ті мазки зіпсувалися, коли їх несли на ДНК-аналіз до відділу патології. Втім, ми не надто засмутилися. Та кров була досить свіжою, але вже встигла вельми сильно згорнутися і тому не мала стосунку до вбивства. А оскільки загиблий сидів на голці, то цілком імовірно, що то була його власна кров. Але…

— …Але якщо це не так, то вельми цікаво знати, з ким же Густо Ганссен бився того ж дня. Поглянь на його туфлі. — І з цими словами Харрі показав Беаті одне фото на повний зріст. — Хіба ж це не туфлі фірми «Alberto Fasciani»?

— Не думала, що ти так добре розбираєшся у туфлях, Харрі.

— Їх виробляє один з моїх клієнтів у Гонконгу.

— Один з клієнтів, кажеш? Але, наскільки мені відомо, оригінальне взуття Фашіані виробляють виключно в Італії.

Харрі знизав плечима.

— Не бачу різниці. Але якщо це дійсно Фашіані, то вони не пасують до решти його вбрання. Бо воно схоже на те, яке роздають благодійники зі «Свідків Ієгови».

— Може, ті туфлі — крадені, — зауважила Беата. — Густо Ганссен мав прізвисько Крадій. Славився тим, що цупив усе, що під руку траплялося, а тим більше — дурман. Ходила байка, що він украв списаного собаку-шукача і використовував його, щоби вишукувати заначки.

— Може, він якраз і знайшов заначку Олега, — припустив Харрі. — Він на допиті що-небудь сказав?

— І досі мовчить як риба. Каже тільки, що все це для нього як велика чорна діра. Навіть не пам’ятає, що був у тій