Привид - Ю. Несбе
Однак це місце мало розповіло йому про скоєний злочин.
Усе, що він побачив, почув та відчув нюхом, — це житло з непостійними мешканцями, які в ньому зустрічалися, вживали наркотики, спали, зрідка їли, а через деякий час зникали. До наступного лігва, до кімнати в спеціалізованому притулку, до якогось контейнера, до дешевого спального мішка під містком або до нефарбованого дерев’яного пристанища під скромним надгробком.
— Ясна річ, нам довелося тут чимало попрацювати, — сказала Беата, відповідаючи на запитання, яке йому й не треба було ставити. — Тут скрізь було повно сміття.
— А наркотики знайшли?
— У пластиковому пакеті з невивареними ватними тампонами.
Харрі розуміюче кивнув. Досвідчені та нужденні наркомани, які знають, що таке ломка, зазвичай зберігали ватні тампони, якими вони витирали ті місця, куди впали краплі наркотику, коли його набирали в шприц. А потім, коли з дурманом ставало сутужно, ці тампони вони виварювали, а отриману бурду кололи собі.
— А ще ми знайшли презерватив зі спермою та героїном.
— Ти ба! — здивовано підняв брову Харрі. — І багато ж там сперми було?
Він побачив, як Беата зашарілася і відразу нагадала йому ту скромну випускницю поліцейської школи, якою він її і досі пам’ятав.
— Вірніше, не героїн, а його сліди. Ми припускаємо, що презерватив використовувався для зберігання героїну, а після того, як його спожили, сам презерватив використали за прямим призначенням.
— Гм, — задумливо мугикнув Харрі. — Дивна річ: наркомани, що переймаються контрацепцією. Непогано. А ви не виявили, хто…
— ДНК ззовні і всередині презерватива співпали з ДНК двох старих знайомих — однієї шведської дівчини та Івара Торстенсена, більше відомого таємним агентам поліції як Снівар.
— Снівар?
— Так. Бо він мав негарну звичку погрожувати поліції голками, зараженими СНІДом. Казав, що в нього СНІД.
— Що ж, тоді зрозуміло, чому він скористався презервативом. Чи був помічений у насильстві? Є які-небудь дані щодо цього?
— Ні. Лише сотні зареєстрованих випадків грабунку, незаконного заволодіння чужим майном та збуту наркотиків. Плюс декілька випадків контрабанди наркотиків.
— Але ж ти сказала, що він іще погрожував когось убити зараженим шприцом?
Беата зітхнула, увійшла до вітальні і повернулася до нього спиною.
— Вибач, Харрі, але в цій справі все було ясно як день.
— Олег ніколи й мухи не зобидив, Беато. Він не такий, розумієш? В той час як оцей Івар…
— Івар та його шведська подруга… Стосовно них уже не провадиться слідство, якщо так можна сказати.
Харрі втупився поглядом їй у спину.
— Вони — померли?
— Так. Від передозування. За тиждень до вбивства. Неочищений героїн у суміші з фентанілом. Схоже, на віолін у них просто бракувало грошей.
Харрі обвів поглядом стіни. Більшість «серйозних» наркоманів без постійного житла зазвичай мали одну-дві заначки в потаємному місці, де вони могли сховати запасну дозу дурману або сховатися самі. Інколи вони ховали в таких місцях гроші. Часом — інші цінні предмети. Про те, щоби носити подібні речі з собою, навіть мови бути не могло, бо коли «нарком» з’являвся в людному місці якраз у той момент, коли дурман починав діяти, він перетворювався на легку здобич для всіляких хижаків. І тому заначка — то було святе. Наркоман зі стажем, який в решті випадків являв собою кволу мумію, вкладав у створення заначки стільки енергії та фантазії, що інколи навіть слідчі-ветерани та собаки-шукачі не могли її знайти. Той, хто сидів на наркотиках, ніколи й нікому не розкривав таємницю своїх схованок, навіть найкращим друзям. Бо вони добре знали з власного досвіду, що кодеїн, морфін чи героїн був для них ближчим за найближчого родича чи друга.
— А ти, бува, не шукала тут заначку?
Беата похитала головою.
— Чому ж ні? — спитав Харрі, розуміючи, що ставить дурне запитання.
— Бо виходжу з того, що нам довелося б перевернути всю квартиру догори ногами, аби щось знайти, а слідству це все одно не допомогло б, — терпляче пояснила Беата. — Ми маємо обмежені ресурси і тому мусимо використовувати їх згідно з пріоритетами. А ще через те, що необхідні нам докази ми отримали.
Харрі кивнув. Саме на таку відповідь він і очікував.
— І які ж це докази? — тихо поцікавився він.
— Ми вважаємо, що вбивця здійснив постріл з того місця, де я зараз стою. — В середовищі експертів-криміналістів побутувала звичка не називати імен. Беата випростала вперед руку. — Майже в упор. З відстані, меншої за метр. Бо у вхідних отворах і довкола них були виявлені часточки порохової сажі.
— Так отвір був не один?
— Було здійснено два постріли.
Беата поглянула на нього зі співчутливим виразом обличчя, який свідчив, що вона знала, про що думає Харрі: якби був один постріл, то адвокат звинувачуваного мав би можливість стверджувати, що пістолет вистрелив випадково. Але через те, що пострілів було два, така можливість відпала.
— Обидві кулі влучили в груди загиблого. — Наче використовуючи мову знаків, Беата розчепірила вказівний та середній пальці своєї правої руки і приклала їх до лівого боку своєї блузки. — Якщо припустити, що як жертва, так і вбивця стояли, і вбивця вистрелив інстинктивно, то перший вихідний отвір свідчить, що вбивця мав сто вісімдесят — сто вісімдесят п’ять сантиметрів зросту. Підозрюваний має сто вісімдесят три.
О Господи. Харрі подумав про хлопця, з яким зустрівся в кімнаті для побачень. Здавалося, лише вчора вони борюкалися один з одним і Олег ледь сягав його грудей.
Беата знов увійшла до кухні. І показала на стіну біля засмальцьованої газової плити.
— Як бачиш, кулі увійшли ось тут і тут, досить близько одна від одної. Це означає, що постріли були зроблені швидко один за одним, бо жертва почала падати. Перша куля пробила легеню, а друга пройшла крізь верхню частину грудей, злегка зачепивши лопатку. Жертва…
— Густо Ганссен, — уточнив Харрі.
Беата замовкла. Поглянула на нього. І кивнула.
— Густо Ганссен помер не відразу. Його руки були вимазані кров’ю, кров була на його одежі, і це свідчило про те, що він рухався після того, як упав. Але це, вочевидь, тривало недовго.
— Зрозуміло. А які… — Харрі потер долонею обличчя. «Треба буде спробувати хоча б декілька годин поспати», — подумав він. — …які прив’язки має Олег до цього убивства?
— Двоє людей зателефонували нам на комутатор і сказали, що чули в кварталі щось схоже на постріли. Один
