Українська література » » Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

---
Читаємо онлайн Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
вранці я міг пробитися ось з такою дівчиною кудись в Океанію, на Фіджі, чи ще на якийсь острів Житлотовариства, або і в Ріо-де-Жанейро».

Згадавши втрачене Ріо, Остап заметався по газосховищу.

Пікейні жилетки — їх було тут понад сорок — вже отямилися від струсу, підкрутили свої накрохмалені комірці і запально сперечалися про пан-Європу, морську конференцію трьох держав і про гандизм.

— Чули? — говорила одна жилетка другій. — Ганді приїхав У Данді.

— Ганді—це голова! — зітхнув той. — І Данді—це голова. Почалась суперечка. Одні жилетки стверджували, що Данді—це місто, і головою бути не може, інші з божевільною впертістю доводили протилежне. Зрештою всі зійшлися на тому, що Чорноморськ буде оголошено вільним містом у найближчі ж дні.

Лектор знову зморщився, бо двері відчинились і в приміщення прибули з шумом нові пожильці — Балаганов і Паніковський. Газова атака спіткала їх після повернення з нічної експедиції. Після роботи з гирями вигляд у них був такий брудний, як у шкодливих котів. Побачивши командора, молочні брати похнюпилися.

— Ви що, на іменинах в архієрея були? — похмуро запитав Остап.

Він боявся, що його почнуть розпитувати про хід справи Корейка, і тому сердито насупивши брови, перейшов у наступ.

— Ну, гуси-лебеді, що поробляєте?

— Їй-богу, — сказав Балаганов, прикладаючи руки до грудей. — Це все Паніковський затіяв.

— Паніковський! — суворо сказав командор.

— Благородне слово честі! — викрикнув порушник конвенції.—Ви ж знаєте, Бендер, як я вас поважаю! Це балагановські штучки.

— Шуро! — ще суворіше промовив Остап.

— І ви йому повірили! — з докором сказав уповноважений в справі копит. — Ну, як ви гадаєте, хіба я без вашого дозволу взяв би ці гирі?

— То це ви взяли гирі? — закричав Остап, — Навіщо?

— Паніковський сказав, що вони золоті.

Остап подивився на Паніковського. Тільки зараз він помітив, що під його піджаком вже немає п'ятдесятикопієчної манишки, і він звідтіль світить на світ божий голими грудьми. Не кажучи ні слова, великий комбінатор впав на стілець. Він весь затрусився, хапаючи повітря руками. Потім з його горла вирвався вулканічний гуркіт, з очей побігли сльози, і сміх, в якому відчувалася вся втома ночі, все розчарування у боротьбі з Корейком, так жалюгідно парадійовано молочними братами, — жахливий сміх залунав у газосховищі.

Пікейні жилетки здригнулися, а лектор ще голосніше і виразніше заговорив про бойові отруйні речовини.

Сміх ще поколював Остапа тисячею нарзанних голок, а він вже почував себе освіженим, помолоділим, як людина, що пройшла всі інстанції в голярні: і дружбу з бритвою, і знайомство з ножицями, і одеколонний дощик, і навіть причісування брів спеціальною щіточкою. Лакова океанська хвиля вже хлюпнула в його серце, і на запитання Балаганова про справи, він відповів, що все йде чудово, якщо не зважати на несподівану втечу мільйонера у невідомому напрямку.

Молочні брати не звернули на Остапові слова належної уваги. Вони раділи, що справа з гирями минулася їм так легко.

— Гляньте, Бендер, — сказав уповноважений в справі копит, — он сидить баришня. Це з нею завжди гуляв Корейко.

— Отже, це і є Зося Синицька? — з натиском промовив Остап. — Це вже справді, «средь шумного бала, случайно»…

Остап протовпився до сцени, ввічливо спинив оратора і, дізнавшись, що газовий полон триватиме ще півтори-дві години, подякував і присів тут же, біля сцени, поруч з Зосею. Минув якийсь час, і дівчина вже не дивилася на розмальоване вікно. Непристойно голосно сміючись, вона видирала свій гребінець з Остапових рук. Що ж до великого комбінатора, то він, судячи по рухові його губ, говорив не зупиняючись.

До газосховища приволокли інженера Талмудовського. Він одбивався двома чемоданами. Його рум'яне чоло було вологе від поту і виблискувало як млинець.

— Нічого не можу вдіяти, товаришу! — говорив розпорядник. — Маневри! Ви попали в отруєну зону.

— Але ж я їхав візником! — гарячкував інженер. — Віз-ни-ком! Я поспішаю на вокзал у службових справах. Вночі я спізнився на поїзд. Що ж, і зараз спізнятись?

— Товаришу, закликаю вас до свідомості!

— Чому ж я мушу бути свідомим, коли я їхав візником? — обурювався Талмудовський.

Він так натискував на цю обставину, начебто їзда візником робила сідока невразливим і позбавляла хлор-пікрин, бром-ацетон і бромистий бензол їхніх згубних отруйних якостей. Невідомо, скільки б часу Талмудовський ще лаявся з тсоавіахімівцями, коли б до газосховища не увійшов ще один отруєний, і, судячи по замотаній марлею голові, ще й поранений громадянин. Побачивши нового гостя, Талмудовський змовк і спритно пірнув у натовп пікейних жилеток. Але людина в марлі зразу ж побачила корпусну постать інженера і попрямувала до нього.

— Нарешті я таки вас впіймав, інженере Талмудовський! — сказав він лиховісне, — На яких підставах ви залишили завод?

Талмудовський забігав на всі боки малісінькими кабанячими очима. Переконавшись, що тікати нікуди, він сів на свої чемодани і запалив цигарку.

— Приїжджаю до нього в готель — кажуть, вибув. Як це, запитую, вибув, якщо він тільки вчора прибув і, згідно контракту, має проробити рік? Вибув, кажуть, з чемоданами до Казані. Вже думав — кінець, знову доведеться нам шукати спеціаліста, аж ось впіймав. Сидить, бачте, покурює… Ви літун, інженере Талмудовський! Ви руйнуєте виробництво!

Інженер підскочив на своїх чемоданах і з криком: «Це ви руйнуєте виробництво!» — вхопив свого викривача за стан, одвів його в куток і задзижчав над ним, як велика муха. З кутка почулися окремі слова: «При такій зарплатні…», «Ідіть, пошукайте», «А командировочні?» Людина в марлі тоскно дивилася на інженера.

Вже лектор закінчив свої повчання, показавши під кінець, як треба користатися протигазом, вже розчинилися

Відгуки про книгу Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: