Дожени або зникни - Наталі Саксаганська

Орест вже й забув, коли востаннє так рано збирався до універу.
Зазвичай він міг і пропустити першу пару, міг і другу пропустити чи зовсім забити на навчання.

Звісно, все це не залишалося не поміченим. Але злити старшого Левицького було ще
тим задоволенням.Хоча й ризикованим. Але хто не ризикує, той не пʼє шампанського.
Та сьогодні він був в передчутті цікавої зустрічі з гарненькою «колючкою» на імʼя Соломія.

Тому він і приїхав до головного корпусу, як сумлінний студент рівно о 8:00. Заняття
починались лише о дев'ятій, але він хотів бути впевненим, що не пропустить дівчину.

Нікого з друзів ще не було. Звісно, так рано збиралися самі розумні або ж зелені
першокурсники. На других Орест і чатував.

Але ні о 8:30, ні о 8:45 дівчини все не було. Через пʼятнадцять хвилин вже розпочиналися пари, а Соля запізнювалася.
Вже й друзяки підійшли до Ореста. Вони здивувалися, побачивши приятеля так рано, частіше за все він приїздив останнім.

- Бро, невже ти ночував в універі? Напевне гриз граніт науки? - Не втримався Ромка, поряд усміхалася Юля. Тіма ще не було, зате руда вже тут як тут.

- Ти знаєш, вирішив змінити спосіб життя. Встаю раніше, лягаю раніше. Не те що ти, Романе, - закурив.

Якщо хлопця зараз хтось побачить з адміністрації, йому добряче влетить. Бо палити біля університету було суворо заборонено.

Але Орест плював на ці всі заборони, він чекав на Соломію, а її все не було.
Та ось, коли вже терпіння Ореста майже вичерпалось, за рогом показалася червона автівка. Повільно, наче черепаха, подекуди смикаючись, заїхала Toyota. На задньому склі, в червоному кружечку, висіла наліпка «70». Всі знали, що це як своєрідний знак, що за кермом недосвідчений водій. І з таким краще не мати справи.

За кермом сиділа червона, як сама автівка Діна, поряд позеленівша Соля.
- Чудово, це ж треба було в перший день запізнитися!
- Солю, не бурчи. Ще не запізнилися. Ти знаєш як це страшно їздити?! Всі тобі сигналять, як божевільні, весь час щось хочуть!
- Ді, це тому, що ми рухаємося 30 км/ год

Діні батьки вже давно подарували кросовер, але вона все ніяк не могла подолати страх перед водінням. Начитавшись мотиваційних книжок вона вирішила, що все - пора. Соля підтримувала подругу, але вона не очікувала, що ці «подолання страхів» будуть саме сьогодні.

 - А тепер вийди з машини і допоможи мені припаркуватися, не розумію куди здавати вліво чи вправо?
- Ти знущаєшся, подруго, - але зрозумівши, що без її допомоги Дінка не впорається і припаркується у когось на капоті, Соля послухалась та вийшла з автівки.

Біля універу зібралась молодь, і майже всі тепер зиркали на двох дівчат, що ніяк не могли притулити машину.

Соломія в білосніжній сорочці та картатій спідниці жестикулювала подрузі, куди тій повернути, щоб не поцілуватись з сусідньою Audi.

Орест стояв непорушно, самовдоволено посміхаючись. Нарешті зʼявилася «колючка» і його увага була повністю зосереджена на ній. Розглядаючи її стрункі ніжки, він прийшов до висновку, що таку фігуру гріх ховати під широкими штанами та безформеному худі.

- Якщо палка гляне вліво проїжджай як королева, - голосно випалив Ромка, приставляючи до роту, наче рупор, долоню, - згадав віршика з автошколи, - сказав вже друзям.

Навколо пролунав веселий сміх, Орест теж посміхнувся, Соля вдала, що не почула жартика.

- Ромео, запамʼятай, з цієї малої жартувати можу лише я, - сказав як відрізав Орест, - не кажи потім, що не попереджав, - глянув серйозно.
Викинув недопалок, попрямував в бік Солі та Діни.

Ромка поза спиною Ореста скривився, кривляючи приятеля.
- Хто це? - Втрутилась Лєра.
- А я звідкіля знаю? - Звела плечима Юлька.

Тим часом Левицький вже приблизився до дівчат.
- Привіт, привіт.
- Оресте, допоможеш? - Через вікно попросила Діна, кліпаючи своїми довгими віями.
- Вилазь, я сяду.

Ніхто не очікував, що Орест кинеться допомагати якимсь першокурсницям.
Він чув як поряд шушукались, намагаючись розсекретити, що ж саме відбувається.
Проте Орест швидко сів за кермо, поставив прямо колеса, здав назад та чітко став на паркувальне місце.

Все. Вийшов, пікнув сигналкою, віддав ключі радісній Діні.

- А де спасибі? - Чомусь запитав у Солі.

- Це ж не моя машина, - підвела на нього очі,  занурюючи його в глибоку синь.
- Оресте, дякую! Не слухай її, ти нам дуже допоміг, - перебила Діна.

Натомість Левицький підійшов ближче до Соломії. Він відчув, як вона на мить зашарілася. Це здалося йому милим.
- Провести екскурсію?

- Навіщо? Діна все знає, покаже, - ховала тепер від нього погляд.
- Я вас, мабуть, залишу на хвильку, - поспішила до брами білявка.
- Ді! - Дратувалась Соля.
- Я чекатиму на тебе в фоє! - Натомість лише гукнула подруга.

- Давай десь посидимо після пар?
- Погана ідея.
- І чому ж ? Назви хоч одну причину.
- В мене є хлопець.
- Це не причина, він бовдур.

- Слухай, досить ображати Ніка! Ти не маєш права так про нього говорити.
Ореста заділо те як вона захищає свого бойфренда.

-Твій хлопець тебе зраджує, - задоволено відповів, при цьому його зіниці звузилися, а губи розпливлися в задоволеній усмішці.
- Не вірю.
Пролунав дзвінок, який нагадав, що вже час розходитися по аудиторіях і згадати про навчання.
- Не прощаюся, Солю. До речі, коли я чогось хочу, то я це обовʼязково отримую.