Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

Кидає на мене короткий погляд. Засуджуючий? Відпускає, злегка відкидаючи, мою руку та відходить.

- Що це було? - я чую Антона, але не слухаю.

У голові все складається і я відвертаюся, прикриваючи рот рукою, щоб приховати задоволену посмішку. Дімітріс єдиний, хто за мене сьогодні по-справжньому заступився. І мені байдуже, які мотиви ним керували.

- Каріно, що це щойно було? - наполягає він.

- А ти сам як думаєш? - дивлюся на нього, не забираючи руку від обличчя.

- Тобі весело? - він чудово бачить мій задоволений вигляд.

- Ти помітив?

- Ти знущаєшся?

- Антоне, може, перестанемо кидатися запитаннями? - милостиво здаюся я.

Про кошеня подбав обожнюваний господар, і приголублена тваринка добродушно муркоче.

- Тоді просто поясни мені.

- Твій друг Едік щось підсипав мені в сік. Хтось, мабуть, помітив це, - обводжу поглядом приміщення, напхане охоронною, - і повідомив Дімітрісу. А може він і сам помітив. Далі ти знаєш, - знизую я плечима.

Антон кілька секунд дивиться на мене округлими очима, а потім, виматюкавшись, швидко йде. Не думаючи йду за ним. Він п'яний і на взводі, може накоїти справ. Не хочеться, щоб через мене сталася бійка, адже інцидент вичерпано.

Едіка ми знаходимо в дальньому кутку залу, він воркує зі своєю дівчиною. Катею, здається. Антон, не церемонячись, хапає його за шкірки й виволікає в порожній коридор за рогом.

- Що за чорт, Антоне? Що ти робиш? - одразу почала обурюватися дівчина, вчіплюючись у лікоть мого хлопця.

Антон, не звертаючи на неї уваги, прибиває Едіка до стіни. Ззаду за нами з'являються два охоронці. Поки що просто мовчки спостерігають.

- Що ти їй підсипав? - зло шипить в обличчя другу Антон.

Я скромно стою осторонь. Катя кидає на мене злісний погляд. Ясно! Геніальна ідея була колективною, принаймні на дві половини мозку.

- Бро, я не розумію про що ти, - з неприродною посмішкою щебече Едік.

- Дебіл, тебе бачили, - Антон із силою вдаряє його тіло об стінку, - Якого х*я ти взагалі щось підсипаєш моїй дівчині? Зовсім ох*їв?

- Все, все, все, все! Я зрозумів! Перестань, бро! - швидко здається хлопець, - Нічого кримінального, клянуся.

Нда, тут бійкою і не пахне, максимум побиттям. І то, знаючи Антона, навряд чи! Я тут уже не потрібна, але залишаюся послухати заради інтересу, що на мене чекало б без втручання Дімітріса.

- Що було в соку, Едік?

Цей утирок дивиться на мене глузливо поблажливо.

- Усього лише легкий наркотик, - починає п'яно либитися, - Твоя... ейееемеммм... дівчина сиділа дуже сумна, без настрою, ми... тобто я подумав, що їй не завадило б розслабитися. Потанцювати. І все!

- Ти, бл**ь, придурок! У неї нещодавно струс був.

- Вибач, бро, я не знав, - у примирливому жесті піднімає руки.

- Не переді мною вибачайся, - Антон відштовхує його в мій бік.

- Приношу свої вибачення, мадмуазель, - по-клоунськи вклоняється мені в ноги, - Чи не дозволите ви мені, з моєю чарівною пані, повернутися до святкування цього прекрасного торжества єднання двох самотніх сердець?!

Не чекаючи відповіді, Едік підхоплює свою "даму" під руку та ховається в залі.

- Придурок! - з усмішкою коментує Антон.

- Я дуже сильно сумніваюся, що там був легкий наркотик, - висловлюю свою думку.

- Та ні малюк! - він підходить і обіймає мене, - Едік, звісно, дебіл, але на справжню підлість не здатний.

Можливо, сперечатися не буду. Але його друга половинка зі своїми подружками цілком.

З ресторану ми їдемо за годину. Більше жодних пригод не було. Їдемо в особняк збиратися для перельоту до Греції. Так, я знову передумала! Вирішила все ж таки летіти. Не можу я поки що відпустити ситуацію. Його несподіваний невинний поцілунок! Цей прикол із соком, якому він запобіг! Нехай навіть банально не хотів скандалу. Здається, дві прості речі, але я знову кардинально змінюю прийняте рішення. Поки буду плисти за течією. Все одно після Греції я більше ніколи його не побачу.

Антон пристойно набрався, втім, як і решта молоді. Крім кількох чоловіків з боку нареченого. Яких, до речі, в ресторані не було помітно. Вони нібито й були, але водночас нібито й не були. Не привертали до себе зайвої уваги.

 У будинку Антон спробував до мене чіплятися. Я, відмазавшись головним болем та швидким відльотом, пішла в душ. Він, що дивно, не образився. Мабуть, спроба була з категорії "а раптом?". Повернувшись у порожню кімнату, почала збирати останні потрібні речі. Валізи було зібрано ще вчора. Для подорожі одягла зручний білий спортивний костюм. На вечір трохи похолодало. Коли закінчувала наводити скромний марафет повернувся Антон.

- Діма знову розкомандувався, - якось приречено видихнув він та впав зірочкою обличчям донизу на ліжко.

Мовчки чекаю продовження, а у відповідь тиша. Чудово, він зараз ще й вирубиться! Застрибую до нього на ліжко та починаю тормошити.