Оманливе кохання - Ангеліна Кріхелі

– Твоя кохана – просто повія, дешева підстилка, – поступово переходячи на підвищені тони, заявила Ельвіра. – Ти не знав, що вона спить із твоїм братом?

Ущипливе зауваження змусило Варю здригнутися, як від удару, і висмикнути свою руку з Сашиної долоні. Найстрашнішим виявилися навіть не їдкі слова, а розгубленість, що майнула на обличчі коханого, і те, як легко вислизнула її долоня.

– Я не… – пролепетала Варя.

Розплакалася, ховаючи обличчя в долонях, і кинулася геть, зрозумівши, що нічого більше не зможе сказати. І головне, ніхто зараз не слухатиме її. Це кінець. Безславний фінал відносин, який тільки можна припустити.

Вирвавшись на вулицю із задушливої атмосфери показної розкоші, Варвара, насилу розбираючи дорогу, мчала до зупинки. Розмазуючи туш по всьому обличчю, намагалася разом зі сльозами стерти з лиця біль, який нещадно душив її. Ну чому? Чому вона так і не навчилася захищати себе? Чому завжди мовчить, коли на неї нападають? Чому будь-який факт інші вміють так майстерно перевернути? І чому Сашко залишився там, а не пішов з нею, щоб вислухати?

Варя навіть обернулася, перевіряючи, чи він не йде слідом. Дурна. Адже знала ж із самого початку, що нічого з їхнього кохання не вийде.

Вона судорожно зітхнула, намагаючись заспокоїтись. А може, і на краще, що так і що зараз? Адже потім було б ще болючіше.

Жінка байдуже глянула на дорогу. Але неначе вмить опритомніла від солодкого сну. Їхати у громадському транспорті не було бажання. Потрібно пройтися пішки, освіжити думки. Ілюзія дій завжди допомагає привести себе до тями, а до її будинку лише кілька зупинок.

Вона ще раз обернулася. Переконавшись, що Сашко так і не наздогнав її, гірко посміхнулася і попленталася додому.