Поліна, я на колінах! - Олександра Малінкова

- Облиш цю дівку! - його товариш схопив його за руку за крок від мене. - Не псуй нашу вечірку!

- Вона знову мене провокує! - стиснув кулаки. - Ви свідки! 

Я провокую… От як це називається! 

- Тримай! - інший приятель пожбурив в мене книжкою, яку я чудом примудрилася зловити. 

- Я б на твоєму місці, швиденько вшилася звідси! - Діана зміряла мене холодним поглядом і скривила красиво підведені губи. 

Що лишається? Проковтнути чергову образу? Знову проявити слабкодухість, втекти, як пес, підібгавши хвоста? 

“Одна проти чотирьох!”: нагадала собі.

І допомоги чекати немає звідки. 

“Я не забуду! І не пробачу!”: повторювала про себе наче мантру в сотий раз одні й ті ж самі слова. 

- Давай! Давай! - прокричав Майкл мені вслід. 

Швидко покрокувала в бік будинку під супровід їх гучного реготу. І лише опинившись наодинці в своїй кімнаті змогла дати волю своїм емоціям та сльозам.