Обережно, занудний бос! - Ольга Манілова

— Ти... не будеш пити каву?

— Ні, — так тихо відповідає він, і спочатку мені здається, що це був просто звук шурхоту або мені почулося не те.

— Артем, — здавлено вимовляю я. Але сказати мені нічого. Моє тіло відчувається оголеним нервом, а від Артема, немов невидимими хвилями, виходить тепло і воно перетворюється на жар у мене за грудиною.

— Нічого страшного не сталося? Донесла каву і все.

Прохолодна поверхня його неосяжної долоні обпалює мою руку, коли в мене так і не виходить вимовити те, що я хочу. Він просто тримає мене за долоню.

А потім його руки — акуратні, впевнені, — стискають мої стегна одномоментно, і він тулиться чолом до застібки моєї смугастої спідниці, відтягує тканину пояса і припадає губами до тих ділянок шкіри, що тепер залишаються оголеними...