Хрещений батько - Маріо Пьюзо

– Відведіть її додому й покличте лікаря, – наказав Майкл. Обидва охоронці миттю підхопили її під руки й потягли з дому. Кей все ще стояла вражена й перестрашена тим, що сталося.

– Майку, чому вона наговорила таких жахливих речей? Що примусило її повірити в це? – запитала вона свого чоловіка.

Майкл стенув плечима:

– Просто вона в істериці.

– Майку, скажи мені, що все це неправда, будь ласка, скажи, що це неправда. – Кей дивилася пильно в Майклові очі.

Майкл утомлено похитав головою.

– Звісно, що неправда. Повір мені. Сьогодні я востаннє дозволив тобі запитати про мої справи й відповідаю: це неправда.

Він ніколи не говорив так переконливо. Дивився їй в очі не кліпаючи. І з почуття взаємної довіри, що зміцніло між ними за спільно прожиті роки, примусив її повірити йому. І вона вже не сумнівалася. Сумно посміхнулася й пригорнулася до чоловіка.

– Нам обом треба щось випити, – заявила Кей, пішла на кухню по лід і почула, як відчинилися вхідні двері. Вийшла з кухні й побачила, як до кімнати заходять Клеменца, Нері й Рокко Лампоне з охоронцями. Майкл стояв до неї спиною, але Кей відійшла вбік, і їй було видно його профіль. Клеменца звернувся до її чоловіка, вітаючи його формально:

– Доне Майкле.

Кей змогла побачити, з яким виразом Майкл приймав їхню повагу. Він нагадував римські статуї – подоби стародавніх імператорів, які мали від бога право дарувати життя й смерть своїм підданим. Він поклав собі руку на бік і недбало відкинувся тілом на одну ногу, а профіль його являв холодну, горду владність. Капореджіме завмерли перед ним, і в цю мить Кей відчула: все, що вигукувала Конні в обличчя Майклові кілька хвилин перед тим, було правдою. Вона повернулася на кухню й заплакала.

Кривава перемога «родини» Корлеоне стала цілковитою аж через рік, коли після складних політичних маневрів Майкл Корлеоне утвердив становище ватажка наймогутнішої «родини» у Сполучених Штатах. Протягом дванадцяти місяців Майкл ділив свій час порівну між штаб-квартирою на Лонг-Біч і своїм новим будинком у Лас-Вегасі. Але під кінець року вирішив завершити діяльність у Нью-Йорку і продати будинки й маєток. Саме тому Майкл Корлеоне привіз на Схід усю свою родину. Вони мали пробути тут місяць, згортаючи справи, а Кей сама простежить, як пакують та відсилають домашнє майно. І ще був мільйон різних дрібних справ.

Тепер ніхто більше не міг кинути виклик «родині» Корлеоне, а Клеменца мав уже свою «родину». Рокко Лампоне став капореджіме у Корлеоне. У Неваді Альберт Нері очолив службу безпеки в готелях «родини». Хейген також працював для «родини» на Заході.

Час допоміг загоїти старі рани. Конні Корлеоне помирилася зі своїм братом Майклом. І справді, не минуло й тижня після її жахливих звинувачень, як вона вже прийшла до Майкла вибачатися за все, що намолола, і запевнила Кей, що в її словах не було й крихти правди, що то була істерика щойно овдовілої жінки.

Конні Корлеоне недовго шукала нового чоловіка, вона навіть не дочекалася року після смерті Карло, як у її ліжку вже лежав хлопчина, що найнявся працювати секретарем у «родині» Корлеоне. Він походив із надійної італійської сім’ї, закінчив провідний комерційний коледж в Америці. Звісно, шлюб із сестрою дона забезпечив йому майбутнє.

Кей Адамс-Корлеоне дуже потішила чоловікових родичів, перейшовши в католицтво. Обидва її сини теж, як годиться, були записані до цієї церкви. Майкла таке не вельми тішило. Він би волів, щоб діти були протестантами, це було б більш по-американському.

На власний подив, Кей сподобалося жити в Неваді. Їй подобалися краєвиди, пагорки й каньйони, червоне каміння, гаряча пустеля, несподівано свіжі озера, навіть спека. Обидва її хлопці каталися на своїх поні. У неї тепер були справжні слуги, а не охоронці. Майкл теж жив нормальнішим життям. Йому належали будівельні фірми, він вступив до бізнесменських клубів і до громадських комітетів, виявляв здорову зацікавленість у місцевому політичному житті, хоч і не втручався у нього публічно. Таке життя було добре. Кей раділа, що вони позбудуться маєтку в Нью-Йорку і влаштуються в Лас-Вегасі на постійно. Вона приїздила до Нью-Йорка із відвертим небажанням. Отож і в останній приїзд вона дуже швидко спакувала й відіслала свої речі, і тепер їй нетерпеливилося від’їхати – як ото людям, що пробули чимало часу в лікарні, кортить швидше виписатися.

Цього останнього дня Кей Адамс-Корлеоне прокинулася ще вдосвіта. Знадвору почула гуркіт моторів вантажних машин у маєтку. На цих машинах із будинків вивезуть усі меблі, а після обіду вся родина Корлеоне, з мамою Корлеоне включно, вилетить у Лас-Вегас.

Коли Кей вийшла з ванної, Майкл, зіпершись на подушку, курив сигарету.

– Якого біса тобі кожного дня йти до церкви? – запитав він. – Ну, я б розумів у неділю, але якого біса й у будні дні? Ти така сама, як і моя мати. – Він помацав у темряві й увімкнув лампу на нічному столику. Кей сіла на край ліжка, щоб натягти панчохи.

– Хіба ти не знаєш, що навернені католики ставляться до релігії серйозніше, – відповіла вона. Майкл доторкнувся до шовкової шкіри на її теплому стегні якраз над краєм нейлонової панчохи.

– Не чіпай. У мене сьогодні причастя.

Він не став її затримувати, коли вона звелася з ліжка. Лише зауважив із млявою усмішкою:

– Якщо ти така вже побожна католичка, то чому дозволяєш хлопцям настільки часто ухилятися від церкви?

Кей було неприємно, вона насторожилась, почуваючи, що він уважно вивчає її своїми очима дона, як вона називала його про себе.

– Ще встигнуть, коли повернемося додому, я братиму їх частіше з собою.

Поцілувала його на прощання й вийшла. Надворі вже теплішало. Зі сходу піднімалося червоне літнє сонце. Кей пішла до своєї машини, що стояла неподалік воріт маєтку. У машині вже сиділа, чекаючи на неї, матуся Корлеоне, вдягнена у своє чорне вдовине вбрання. Для них уже стало звичкою їздити на ранкову молитву вдвох.

Кей поцілувала зморшкувату щоку старої й сіла за кермо. Матуся Корлеоне запитала її з підозрою:

– Ти поснідала?

– Ні, – відповіла Кей.

Стара схвально кивнула головою. Кей якось забула, що того дня, коли приймаєш святе причастя, вже після опівночі не можна їсти. Це сталося вже давно, однак матуся Корлеоне після того випадку, не довіряючи, щоразу перепитувала її. Стара жінка спитала:

– А як почуваєшся?

– Добре, – відповіла Кей.

Маленька церква на світанку здавалася у сонячному промінні майже порожньою. Віконця з кольоровими шибками не пропускали сонячного тепла, всередині було прохолодно, якраз приємно для відпочинку.