Хрещений батько - Маріо Пьюзо

Він посміхнувся до неї.

– Гаразд, зроблю.

Почекав, поки вона повернулася зі шпиталю додому, а тоді домовився з лікарями. Операція пройшла вдало. Пошкодження щоки тепер майже не було помітно.

Усі раділи в родині, а Конні більше за всіх. Вона щодня навідувала Майкла у лікарні, тягнучи за собою Карло. А коли Майкл повернувся додому, Конні почепилася йому на шию, розцілувала, подивилася на нього захоплено і прорекла:

– Тепер ти знову став моїм красенем братом.

Тільки дон не надав цій події жодного значення. Він знизав плечима й пробурчав:

– Ну й що ж тут такого?

Але Кей була вдячна. Вона знала, що Майкл погодився на операцію проти свого власного бажання. Він зробив операцію лише тому, що вона попросила його, отже, вона була єдиною людиною у світі, що могла примусити його діяти проти своєї власної волі.

Того ж пообіддя, коли Майкл повертався з Вегаса, Рокко Лампоне підігнав лімузин під будинок, щоб забрати Кей в аеропорт, де вона мала зустрічати чоловіка. Вона завжди зустрічала його з позаміських поїздок переважно тому, що в укріпленому маєтку вона почувалася без нього такою самотньою.

Вона бачила, як він разом із Томом Хейгеном і новим його працівником Альбертом Нері вийшов з літака. Кей не дуже полюбляла цього Нері, він їй нагадував своїм спокійно-грізним виглядом Луку Бразі. Бачила, як Нері рушив від літака трохи ззаду й збоку її чоловіка, бачила, як його швидкі, допитливі очі обнишпорювали всіх, хто був неподалік. Саме Нері перший помітив її й доторкнувся до плеча Майклові, щоб той глянув у її бік.

Кей поспішила до чоловіка в обійми, він швидко поцілував її і відпустив. Він, Том Хейген і Кей сіли в лімузин, а Нері десь зник. Вона не помітила, що Нері сів у другу машину з двома іншими людьми і та машина їхала за лімузином аж до маєтку на Лонг-Біч.

Кей ніколи не розпитувала Майкла про справи. Навіть ввічливе запитання про бізнес сприймалося б недоречно, звичайно, він би їй також ввічливо відповів, проте це нагадало б їм обом про заборонену сферу, яка була десь поза їхніми взаєминами. Кей уже впокорилася. Проте коли Майкл заявив їй, що пробуде вечір із батьком, щоб доповісти про свою подорож до Лас-Вегаса, вона не змогла приховати свого розчарування.

– Пробач, – попросив Майкл, – завтра ми поїдемо в Нью-Йорк, десь пообідаємо й посидимо у вар’єте, гаразд? – Він погладив її по животі: вона вже була на сьомому місяці. – Бо коли народиться мале, ти знову станеш прив’язана до дому. Далебі, ти вже не янкі, а італійка – двоє дітей за два роки.

– А ти більше янкі, ніж італієць, – кисло пожартувала Кей. – Перший вечір, як повернувся додому, присвячуєш бізнесові. – І все ж вона всміхалася йому, кажучи йому це. – Ти повернешся додому не пізно?

– Близько опівночі. Не чекай на мене, якщо почуваєшся втомленою.

– Я чекатиму, – відповіла Кей.

На нараді того вечора, що відбулася в наріжній кімнаті-бібліотеці в будинку дона Корлеоне, брали участь сам дон, Майкл, Том Хейген, Карло Ріцці й обидва капореджіме: Клеменца й Тессіо.

Настрій на тій нараді панував уже не такий теплий, як до цього. Відколи дон Корлеоне оголосив, що наполовину відходить від справ і передає владу в «родині» Майклові, відчувалася певна напруженість. Влада за контролем такого підприємства, як «родина», зовсім не обов’язково була спадковою. У будь-якій іншій «родині» сильні капореджіме, такі як Клеменца чи Тессіо, мали б прийти до влади й посісти донове місце. Або ж принаймні їм дозволили б відокремитися й заснувати власні «родини». А крім того, відтоді як дон Корлеоне уклав мир із п’ятьма «родинами», сила «родини» Корлеоне зменшилася. Поза всякими сумнівами, «родина» Барціні тепер була наймогутнішою у районі Нью-Йорка, а в союзі з Татталья вона зараз посіла місце, яке раніше належало «родині» Корлеоне. Вона й далі підточувала силу останньої – почала відкривати заклади у районах, що належали «родині» Корлеоне, і, побачивши, що «родина» Корлеоне чинить не дуже сильний опір, насаджувала своїх букмекерів.

«Родини» Барціні й Татталья не приховували задоволення тим, що дон Корлеоне відійшов від справ. Хай хоч який здібний його син Майкл, та дорівнятися батькові у спритності й впливі він не зможе ще добрий десяток років. «Родина» Корлеоне, безперечно, занепадала.

Звісно, їй дуже не пощастило. Фредді виявився ні на що не здатним, з нього був хіба що добрий управитель готелю та нікчемний бабій. Великим нещастям стала і смерть Сонні. Його боялися, з ним не можна було не рахуватися. Правда, він припустився помилки, пославши меншого брата Майкла вбити Солоццо й капітана поліції. Хоча цей крок здавався необхідним із тактичних міркувань, він був цілковитою помилкою з погляду далеких стратегічних інтересів. Це, між іншим, змусило дона встати з ліжка передчасно. Це позбавило Майкла двох років цінного досвіду й навчання під батьковим наглядом. І, безперечно, ірландець-консільйорі – єдина дурниця, якої припустився дон. Жодному ірландцеві не дорівнятися сицилійцеві у хитрості. Такої думки дотримувалися всі «родини», і вони, звісно, ставилися з більшою повагою до спілки Барціні–Татталья, ніж до «родини» Корлеоне. Щодо Майкла, вони вважали, що він поступається Сонні силою, хоча й розумніший за нього, але ж не такий мудрий, як його батько. Пересічний спадкоємець, якого не варто надто побоюватися.

Крім того, хоча дон і виявив здібності державного мужа, укладаючи мирну угоду, він не помстився за смерть Сонні, і через це повага до «родини» також значно підупала. Вважалося, що в такому випадку донова мудрість походила зі слабкості.

Усе це було відоме тим, хто зібрався у кімнаті; дехто навіть щиро вірив, що справи були саме такі. Карло Ріцці любив Майкла, одначе не боявся його так, як колись боявся Сонні. Клеменца, хоча не міг не віддати Майклові належного за сміливість, виявлену під час вбивства Солоццо й капітана поліції, також вважав, що Майкл занадто м’який як на дона. Клеменца сподівався, що він отримає дозвіл заснувати власну «родину», з тим, аби його імперія відокремилася від імперії Корлеоне. Але дон дав зрозуміти, що цього не станеться, а він був надто відданий донові, аби не підкоритися. Хіба що справи пішли б зовсім ні к бісу.

Тессіо був кращої думки про Майкла. Він відчував, що цей молодик уміло приховує свою силу, ревниво охороняє свою міць від людського ока, керуючись доновим принципом: хай друг недооцінює твої чесноти, а ворог –