Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні - Олексій Анатолійович Кононенко

– Куме, порадь, що робити, так часто приїздять родичі в гості, що вже сил ніяких немає.

– Куме, все просто. Бідним позич по двісті гривень. А у багатих проси позичити по п’ять тисяч…

– Куме, твій син курить?

– Ні.

– А корова?

– Куме, ти здурів?

– Значить, у тебе, куме, сарай горить.

Зібралися кум Іван і кум Петро в дорогу. Один взяв гроші, інший – харчі. Йдуть. Проголодалися. Сіли відпочити. Кум Петро розв’язав торбину, дістав окраєць хліба і шматок сала. Кум Іван на те подивився і каже:

– Давайте, куме, уявимо, що ми на базарі. Ви продаєте, а я купую.

Кум Петро виклав на полотно хліб, сало, цибулину. Кум Іван підходить, питає:

– Скільки сало коштує?

– Сто гривень!

– Ого! А хліб?

– П’ятдесят!

– Куме, ви з глузду з’їхали?! Такі ціни загнули?!

– А ви, куме, не кричіть, походіть по базару, прицініться, поторгуйтеся…

– Куме, позичте тисячу гривень.

– Не маю при собі таких грошей.

– А вдома?

– Вдома, слава Богу, все в порядку, всі здорові.

– Оце, кумо, чекала чоловіка, який прийде і вирішить усі мої проблеми.

– Дочекалася?

– Ага! До його появи у моєму житті взагалі не було проблем!

Вирішили куми забити бичка. Встали раненько, ще потемки. Один тримає за роги, другий б’є кувалдою. Удар! Ще удар! Бичок стоїть. Кум, що тримає за роги, озивається:

– Куме, якщо ще раз влупите мене, а не бичка, я його відпущу.

– Куме, а що було б, якби не було води?

– Ну, тоді б ніхто не вмів плавати, і скільки б людей через те потонуло!

– Куме, чому такий сумний?

– Та мої таргани оголосили війну сусідським.

– Ну то й що, переб’ються всі.

– Ага, переб’ються… Мої вчора перемогли і силу-силенну полонених привели!

Кум Петро дзвонить своєму племінникові Дмитрові в РУВС:

– Пришли наряд, бо гості не хочуть іти додому!

Вирішив Іван відремонтувати двері, послав сина до кума Івана за рубанком. Хлопець приходить з порожніми руками.

– Сказали дядько Іван, що у них немає рубанка.

– От скупердяй клятий! Піди, синку, в сарай, принеси наш.

Кум Іван до кума Петра на поріг, а той вечеряє.

– Сідайте, куме до столу, повечеряємо.

– Не хочу, дома вечеряв, хіба сяду трохи перехоплю.

Як присів – добряче поїв. Кум Петро:

– Ви, куме, наступного разу краще дома перехоплюйте, а до мене приходьте вечеряти.

– Куме Юрку, як вас побачу, відразу ж пригадую сусіда Степана.

– Чому, куме?

– Та він теж мені гроші винен.

Кум зайшов до куми. Посидів, випив чарку, питає:

– Кумо, можна закурити?

– Ой, куме, почувайтеся, як вдома.

Кум важко зітхнув і заховав цигарки в кишеню.

– Кумо, ваш пес з’їв мого півня!

– Добре, що попередили, сьогодні не буду його годувати.

– Куди йдете, Марічко?

– До куми Наталки пити варення з чаєм.

– Може, чай з варенням?

– Це вдома чай з варенням, а в куми варення з чаєм!

– Ви ж, кумо, нікому ні слова! Це – секрет! Ось вам двадцять гривень, щоб я була впевнена.

Через три дні приходить кума.

– Ось вам ваші двадцять гривень! Не втримаю я той секрет!

– Куме, вчора знов у космос полетіли.

– Тепер часто літають.

– А ще, куме, винайшли вічне серце.

– Що ж ви хочете – наука.

– А в Африці жінка сімох народила.

– Хіба тільки в Африці.

– А вчора в Миколи самогонний апарат знайшли.