Загадка «Блакитного потяга» - Агата Крісті

Їхня контора, одна з найстаріших у місті, була розміщена на Лінкольн-Інн-Філдз, і після кількахвилинної затримки відвідувачку провели в кабінет старшого партнера – люб’язного літнього джентльмена з проникливими блакитними очима і якоюсь батьківською манерою спілкуватися.

Хвилин двадцять проговоривши з ним про заповіт місіс Гарфілд і пов’язані з ним юридичні формальності, Кетрін зрештою показала баристеру листа місіс Семюел.

– Гадаю, мені краще ознайомити вас із ось цим, – сказала вона, – хоча це й досить таки сміховинно.

Той прочитав його з ледь помітною посмішкою.

– Вельми незграбна спроба, міс Ґрей. Підозрюю, мені навряд чи треба вам пояснювати, що ці люди не мають анінайменшого права на спадщину, а якщо вони спробують опротестувати заповіт – жоден суд не підтримає їхніх претензій.

– Я так і думала.

– Людська природа не завжди відзначається мудрістю. На місці місіс Семюел Гарфілд я був би радше схильний апелювати до вашої щедрості.

– Це і є одна з тих речей, які я воліла б обговорити з вами. Мені хотілося б, щоб цим людям відійшла певна сума.

– Це зовсім не обов’язково.

– Я знаю.

– Але вони сприймуть такий крок не в тому дусі, на який ви сподіваєтесь. Найвірогідніше, у ньому вбачатимуть спробу відкупитися від них, хоча й не відмовляться від пропонованого із цієї причини.

– Я розумію, і цьому нічим не зарадити.

– Я б порадив вам, міс Ґрей, відмовитися від цієї ідеї.

Кетрін похитала головою.

– Я знаю, що ви цілком маєте рацію, але мені все ж хотілося б, щоб це було зроблено.

– Вони вхоплять ваші гроші обома руками, а після цього лише сильніше поливатимуть вас помиями.

– Що ж, – сказала Кетрін, – нехай, коли їм це подобається. Кожен тішиться, як може. Вони ж бо, зрештою, – єдина рідня місіс Гарфілд, і, хоча ці люди цуралися родичатися з нею й не звертали на ту жодної уваги за життя, мені здається несправедливим залишити їх ні з чим.

Попри всю непоступливість адвоката, вона наполягла на своєму й невдовзі вийшла на лондонські вулиці зі спокійною впевненістю, що їй можна вільно витрачати гроші і будувати які завгодно плани на майбутнє. І її першим кроком став візит до ательє уславленої модистки.

Там клієнтку зустріла струнка, немолода француженка, схожа на замріяну герцогиню, і Кетрін не без деякої наївності промовила:

– Якщо дозволите, я хотіла б віддатися у ваші руки. Усе своє життя я була дуже бідною, і тому нічого не тямлю в одязі, а от тепер мені перепали сякі-такі гроші й хотілося б дуже добре вдягтися з такої нагоди.

Француженка була заворожена. Вона ж бо мала натуру художниці, яку встигла травмувати цього ранку одна аргентинська відвідувачка, королева м’ясного ринку, що настирно обирала саме ті моделі, які найменше пасували до її яскравої вроди. Майстриня зміряла Кетрін проникливим, наметаним поглядом своїх розумних очей.

– Так, звісно, матиму за приємність. У мадемуазель дуже гарна фігура, яку найвигідніше підкреслять прості лінії. А ще на вигляд вона – très anglaise.[14] Дехто образився б, якби я так сказала – але не мадемуазель. Une belle Anglaise[15] – який стиль може бути чарівнішим?

Манери замріяної герцогині раптом були відкладені на потім, і мадам заходилася викрикувати розпорядження цілому штату манекенниць.

– Клотільд, Віржіні, – хутко, дівчатка! Tailleur gris clair[16] і robe de soirée «soupir d’automne»![17] Марсель, дитино, – мімозового кольору костюмчик із крепдешину!

Це був чудовий ранок. Марсель, Клотільд і Віржіні – зі знуджено-зневажливим виглядом – повільно походжали по колу, вихиляючись і похитуючи стегнами в освяченому часом стилі манекенниць. А Її Світлість стояла поруч Кетрін, роблячи позначки в невеличкому записнику.

– Чудовий вибір, мадемуазель. У вас неабиякий goût.[18] Так, справді. Мадемуазель годі й шукати кращого, ніж ці костюмчики, якщо вона, підозрюю, збирається на Рив’єру ще цієї зими.

– Покажіть мені знову вечірню сукню, – попросила клієнтка, – ту, рожевувато-лілову…

З’явилася Віржіні, яка повільно закружляла.

– Вона найгарніша з усього, – сказала Кетрін, розглядаючи вишукані складки тканини, що відливали то мальвовим, то сірим, то блакитним. – Як ви її назвали?

– Soupir d’automne – так, так, це й справді сукня саме для мадемуазель.

Щось у цих словах озвалося до Кетрін легким почуттям смутку, коли та вийшла з ательє.

«Soupir d’automne – це й справді сукня саме для мадемуазель». Осінь – так, це була її осінь. А весни й літа вона ніколи не знала й уже не зазнає. Того, що втрачене, їй більш повік не віднайти повторно. Років, які минали в рабстві у Сент-Мері-Мід, – а життя тим часом проходило повз.

«Я ідіотка! – гримнула на себе Кетрін. – Ідіотка! Чого мені не вистачає? Та місяць тому я почувалася щасливішою, ніж тепер!»

І дістала із сумочки листа від леді Темплін, якого отримала зранку. Міс Ґрей була далеко не дурепа. Вона не гірше за інших збагнула всі нюанси послання, а причина, з якої його авторка зненацька виявила родинні почуття до давно забутої кузини, не залишилася поза її увагою. Не ради задоволення, а задля зиску заманулося леді Темплін товариства дорогої кузини. Що ж, а чом би й ні? Зрештою, вигода буде взаємною.

«Поїду», – сказала вона собі.

Кетрін саме йшла по Пікаділлі й завернула до «Агенції Кука», щоб вирішити це питання просто зараз і тут. Їй довелося кілька хвилин зачекати. Чоловік, із яким був зайнятий касир, теж планував поїздку на Рив’єру. У неї складалося враження, що туди зібрався заледве не кожен. Ну й гаразд – от і вона вперше в житті робитиме те саме, що й «люди».

Чоловік перед нею різко розвернувся, і та пройшла на його місце. Вона сформулювала свій запит касиру, але її розум тим часом був наполовину зайнятий іншим. Обличчя того чоловіка – воно здалося їй туманно знайомим. Де ж вона бачила його раніше? І раптом згадала. Вранці, у готелі «Савойя», на виході з її номера. Вони зіштовхнулися в коридорі. Хм, досить таки дивний збіг обставин, що вона стикається з ним уже вдруге за день. Збентежившись, і то сама не знаючи чому, жінка озирнулася через плече. Той чоловік стояв у дверях і дивився на неї. Кетрін продер мороз: з’явилося нав’язливе відчуття трагедії, навислої небезпеки…

А відтак вона струснула з себе це враження силою свого звичного здорового глузду й зосередила всю увагу на тому, що говорив їй касир.