Ілюзія Бога - Річард Докінз

як таке, на яке неможлива відповідь, хоч би які нові докази з’явилися в майбутньому. Деякі науковці та інші інтелектуали переконані (надто квапливо, як на мене), що питання про існування Бога теж належить до категорії ППА. Із цього вони часто роблять нелогічний висновок, що гіпотеза про існування Бога та гіпотеза про його неіснування мають однаковісінькі шанси на істинність. Я доводитиму зовсім іншу позицію: що агностицизм у питанні про існування Бога незаперечно належить до категорії тимчасово не розв’язаних питань, тобто ТПА, незалежно від того, існує Бог насправді чи ні. Це питання входить до сфери компетенції науки, і ми здатні з’ясувати остаточну відповідь на нього, хоч поки що мусимо вдовольнятися лише вагомими аргументи щодо того, якою ця відповідь вірогідно буде.

В історії ідей траплялися випадки, коли науковці знаходили відповідь на питання, які раніше вважалися недосяжними для людського пізнання. Знаменитий французький філософ Оґюст Конт 1835 року писав про зірки: «Ми ніколи не зможемо з’ясувати їхній хімічний склад та мінералогічну будову». Але ще до того, як Конт передав ці слова паперу, Йозеф Фраунгофер почав використовувати спектроскоп для вивчення хімічного складу Сонця. У наш час спектрологи щодня спростовують думку Конта, проводячи точний хімічний аналіз складу навіть найвіддаленіших зірок29. Хай там що Конт хотів сказати своїм астрономічним агностицизмом, ця історія повинна навчити нас, що слід добре подумати, перш ніж гучно заявляти про принципову нерозв’язність якоїсь проблеми. Та коли мова заходить про Бога, дуже багато філософів і науковців раді сховатися в затишку ППА, починаючи з автора терміна «агностицизм» Томаса Генрі Гакслі30.

Гакслі пояснив, чому створив це слово, коли відповідав на нападки, які ним спровокував. Директор лондонського Королівського коледжу отець доктор Вейс вилив ріки зневаги на Гакслі за його «боягузливий агностицизм»:

Може, йому більше подобається називати себе агностиком, але його справжнє ім’я має значно давніше походження — він невірний, тобто безбожник. Слово «невірний» містить неприємний відтінок. Мабуть, так і повинно бути. Людині має бути неприємно, коли вона прямо говорить, що не вірить в Ісуса Христа.

Гакслі був не з тих, хто проковтнув би таку провокацію, тож 1889 року дав різку й нищівну відсіч (при цьому ні на крок не відступивши від добрих манер: зуби цього «Дарвінового бульдога» були добре відточені в словесних сутичках вікторіанської епохи). Порвавши доктора Вейса на шматки й поховавши його прах, Гакслі нарешті повернувся до слова «агностик» і пояснив, чому його створив. Дехто, писав він

упевнений, що досягнув якогось «гнозису», тобто більш чи менш успішно розв’язав проблему існування; я ж був упевнений, що мені цього не вдалося, ба навіть, що проблема ця нерозв’язна. Маючи Г’юма й Канта на своєму боці, я не вважаю, що поводитимуся самовпевнено, якщо й далі дотримуватимуся цієї думки… Поміркувавши, я вигадав відповідну назву для такої позиції — «агностик».

Далі в своєму монолозі Гакслі пояснив, що в агностиків немає ніяких переконань, навіть переконань про помилковість інших переконань.

Агностицизм у своїй суті — не переконання, а метод, який полягає в послідовному застосуванні одного принципу… Щоб досягти результату, цей принцип вимагає в процесі роздумів слухатися винятково голосу розуму, хоч би куди він вас заводив, нехтуючи при цьому будь-якими іншими міркуваннями. Якщо ж результату досягнуто, то він вимагає не вдавати, нібито отримані висновки достеменні, якщо цього наочно не продемонстровано або не можливо продемонструвати. Це і є моє агностичне віросповідання. Людині, яка дотримується його повністю й неухильно, не соромно глянути в очі всесвіту, хоч би що чекало на неї в майбутньому.

Гідні слова на вустах науковця, і покритикувати його за них непросто. Проте Гакслі, зосередившись на абсолютній неможливості доведення або спростування існування Бога, забув про градації імовірності кожної з цих альтернатив. Із того, що ми не можемо ні довести, ні спростувати існування чого-небудь, не випливає, що ймовірність його існування та неіснування однакова. Не думаю, що Гакслі став би сперечатися зі мною. Мало того, підозрюю, що навіть коли він нібито заперечував цю думку, це був лише крок назад в одному питанні, щоб зробити два кроки вперед у іншому. Всі ми так робили хоча б раз у житті.

Наперекір Гакслі я вважаю, що існування Бога — така сама наукова гіпотеза, як і будь-яка інша. Попри складність практичної перевірки, вона належить до тієї самої категорії тимчасового практичного агностицизму, що й дискусії довкола вимирання біоти під час пермського та крейдового періодів. Існування чи неіснування Бога — це характеристика всесвіту, яку можна науково перевірити принаймні в теорії, якщо не на практиці. Якби Бог існував і захотів показати нам це, він би поставив остаточну крапку в дискусії, промовисто й недвозначно схиливши її на свій бік. Але навіть якщо його існування не буде переконливо доведено або спростовано, наявні докази та логічні міркування можуть істотно порушити рівновагу цих двох альтернатив на користь вищої імовірності однієї з них.

У такому разі розгляньмо весь спектр імовірностей, позначивши різні судження людей про існування Бога між двома протилежними полюсами, які втілюють абсолютну впевненість. Цей спектр має неперервний характер, але його можна розбити на такі сім головних позицій:

1. Переконані теїсти. На 100 % переконані в існуванні Бога. За словами Карла Юнга, їхнє кредо: «Я не вірю, а знаю».

2. Імовірність існування Бога надзвичайно висока, але не стовідсоткова. Це фактичні теїсти: «Не можу знати напевно, але непохитно вірю в Бога та живу відповідно до віри в його існування».

3. Імовірність вища за 50 %, але не набагато. Це фактично агностики, які тяжіють до теїзму: «Дуже вагаюся, але все-таки схиляюся до віри в Бога».

4. Імовірність дорівнює 50 %. Абсолютно безсторонні агнос­тики: «Існування й неіснування Бога однаково ймовірні».

5. Імовірність нижче 50 %, але не набагато. Фактично агностики, які тяжіють до атеїзму: «Не знаю, чи існує Бог, але схильний сумніватися в цьому».

6. Імовірність дуже низька, але не нульова. Фактичні атеїсти: «Не можу знати напевно, але вважаю, що існування Бога дуже малоймовірне, тож я живу, виходячи з припущення, що його немає».

7. Переконаний атеїст: «Я знаю, що Бога немає, з такою самою впевненістю, як Юнг “знав”, що він існує».

Сумніваюся, що багато людей належать до сьомої категорії, але додав її для симетрії з першою, наповненість якої висока. Сама природа віри передбачає здатність дотримуватися переконань, для яких немає достатніх розумних підстав — як це робив Юнг (він також вірив, що книги на його полиці можуть із гучним тріском самочинно вибухати). Атеїсти відкидають віру; а розум, яким вони керуються, не дає абсолютної впевненості в тому, що чогось однозначно не існує. Ось чому на практиці сьома категорія завжди майже порожня на противагу своїй протилежності — першій категорії, у якої багато непохитних прибічників. Я зараховую себе до шостої категорії, але тяжію до сьомої — у питанні про існування Бога я агностик лише тією мірою, що й у питанні про існування фей.

Наведений спектр імовірностей добре впорядковує різні варіанти ТПА (тимчасового практичного агностицизму). На перший погляд може здатися, що ППА (постійний принциповий агностицизм) можна розмістити посередині цього спектра, ідентифікувавши його з п’ятдесятивідсотковою ймовірністю існування Бога, проте ця думка помилкова. Згідно з ППА,