Керрі - Стівен Кінг

— І Єва була слабкою, і… повторюй за мною, жінко. Повторюй!

— Ні, мамо, будь ласка, допоможи мені…

Нога пролетіла в повітрі. Керрі закричала.

— І Єва була слабкою, і вона випустила у світ ворона, — продовжувала мама, — і той ворон звався Гріхом, і перший Гріх був Зносини. І наклав Господь на Єву Прокляття, і то було Прокляття Крові. І вигнано було Адама з Євою із Саду Божого у Світ, і побачила Єва, що в неї виріс живіт, бо в ньому з’явилась дитина.

Нога майнула в повітрі й приклалася до Керрі ззаду. Дівчина чухронула носом дерев’яну підлогу. Вони увійшли до кімнати з вівтарем. Там, на столику, накритому вишитою шовковою скатертиною, був хрест. Обабіч хреста стояли білі свічки. Позаду них було кілька власноруч розфарбованих зображень Ісуса і Його апостолів. А справа від столика було найгірше місце з усіх, оселя жаху, печера, в якій уся надія, увесь опір Божій — і маминій — волі згасав без сліду. Двері комірчини розчахнулися. Всередині, під страхітливою синьою лампою, що завжди горіла, висіла репродукція уявлення Дерро про славетну проповідь Джонатана Едвардса «Грішники в руках розгніваного Бога».

— А тоді прийшло друге Прокляття, і то було Прокляття Дітородства, і Єва породила Каїна в крові й поті.

Тоді мама потягла Керрі, котра наполовину йшла, а наполовину повзла, до вівтаря, де вони обидві впали на коліна. Мама міцно стискала її зап’ястя.

— А вслід за Каїном Єва народила Авеля, так і не покаявшись у Гріху Зносин, тож Господь наклав на Єву третє Прокляття, і то було Прокляття Вбивства. Каїн повстав на Авеля й забив його каменюкою. Але й тоді не покаялася Єва, ані її доньки, і в Єві знайшов Лукавий Змій царство розпусти та згуби.

— Мамо! — заверещала вона. — Мамо, прошу, послухай! Я не винна!

— Схили голову, — сказала мама. — Молімося.

— Ти мала мені сказати!

Мама опустила руку на шию Керрі ззаду, і в тій руці відчувалася вага одинадцяти років тягання важких мішків із пранням і перекладання стосів вологих простирадл. Обличчя Керрі з витріщеними очима сіпнулося вперед, і вона з розмахом ударилася лобом об вівтар. На лобі залишився слід, а свічки на вівтарі здригнулися.

— Молімося, — тихо й невблаганно сказала мама.

Керрі схилила голову, схлипуючи й тягнучи носом. Цівка шмарклів маятником звисала з її носа, тож вона їх витерла

(якби мені хто давав монетку за кожен раз як вона змушувала мене тут плакати)

зворотним боком долоні.

— О Господи, — розкотисто проголошувала мама, закинувши голову назад, — допоможи цій грішній жінці, що стоїть поруч мене, побачити гріховність її днів і шляхів. Вкажи їй, що коли б вона утримувалася від гріха, то Прокляття Крові ніколи б її не зачепило. Можливо, вона скоїла Гріх Розпусних Думок. Можливо, вона слухала музику рок-н-рол по радіо. Можливо, її спокусив Антихрист. Вкажи їй, що це робота Твоїх суворих і добрих рук, і…

— Ні! Відпусти мене!

Вона спробувала зіпнутися на ноги, але мамина рука, міцна й безжальна, як залізні кайдани, присилувала її знову стати навколішки.

— …дай Свій знак, що вона мусить віднині йти прямо й не звертаючи, якщо хоче уникнути страждань у полум’ї Вічної Геєни. Амінь.

Вона звернула блискучі, збільшені очі до доньки.

— А тепер іди до комірки.

— Ні! — Вона відчула, що її подих загусає від страху.

— Іди до комірки. Молися тихенько. Проси прощення за свій гріх.

— Я не грішила, мамо. Це ти згрішила. Ти нічого мені не розказала, і вони сміялися.

Їй знову здалось, що вона побачила спалах у маминих очах, що зник так само швидко й нечутно, як літня блискавка. Мама почала гнати Керрі в бік синього сяйва з комірки.

— Молися Господові, щоб Він змив твої гріхи.

— Мамо, пусти мене.

— Молися, жінко.

— Мамо, я знову накличу каміння.

Мама спинилася.

Здавалося, на мить навіть повітря застигло в її горлі. Тоді рука на шиї Керрі стислася ще сильніше, доки дівчина не побачила перед очима вогнисті червоні цятки й не відчула, як їй запаморочилося й закрутилося в голові.

Мамині збільшені очі запливли в її поле зору.

— Чортове ти поріддя, — прошепотіла вона. — За що мені таке прокляття?

Керрі силкувалася знайти у вихорі думок щось достатньо вагоме, щоб висловити свої муки, сором, ненависть, страх. Здавалося, все її життя звелося до однієї миті цього жалюгідного, розтоптаного бунту. Її очі шалено випнулись, а сповнений слини рот широко розкрився.

— Ти ГІВНО! — закричала вона.

Мама зашипіла, як обпечений кіт.

— Гріх! — закричала вона. — О, Гріх! — Вона почала бити Керрі по спині, по шиї, по голові. Вона пхала й заганяла Керрі до блакитного сяйва комірки.

— Ти КУРВА! — кричала Керрі.

(так так о так зрозуміло як інакше ти могла в неї з’явитись о боже як добре)

Нею крутонуло й штовхнуло до комірки головою вперед, вона вдарилася об дальшу стінку й упала на підлогу напівпритомна. Двері гупнули, ключ крутнувся.

Вона залишилась наодинці з маминим сердитим Богом.

Блакитний вогник освітлював зображення велетенського бородатого Ягве, котрий звергав галасливі маси людей в імлисті провалля над вогненною безоднею, де страхітливі чорні фігури бились у полум’ї вічних мук, а на велетенському вогнистому троні сидів із тризубом у руці Чорний. Він мав тіло людини, але з шипастим хвостом і головою шакала.

Цього разу вона не зламається.

Але вона, звісно, зламалася. На це знадобилося шість годин, але вона зламалася, заплакала й погукала маму, щоб та відімкнула двері й випустила її. Їй страшно хотілося помочитися. Чорний вискалив до неї шакалячі зуби. Його багряні очі знали всі таємниці жіночої крові.

Через годину після того, як Керрі почала гукати, мама випустила її. Керрі ошаленіло метнулася до вбиральні.

Аж зараз, через три години після цього, схиливши голову над швацькою машинкою, як покаянна грішниця, Керрі згадала страх у маминих очах і начебто здогадалася про його причини.

Були й інші часи, коли мама тримала її в комірці чи не цілий день, — наприклад, коли вона вкрала той перстень за сорок дев’ять центів із крамнички «Все по 5 та по 10» або коли мама знайшла ту