Гелтер Скелтер - Олександр Завара

Його буде визначено за допомогою рандомайзера.

Що потрібно зробити для участі:

1. Вподобати сторінку мережі магазинів “Алло”.

2. Вподобати цей допис і розповісти про нього своїм друзям (поширити інформацію про конкурс).

3. Поставити «+» у коментарях до цього запису.

Умови для учасників:

1. Відкрити приватні повідомлення і можливість писати у життєписі для зв’язку з вами.

2. Якщо переможець не зв’яжеться з нами протягом трьох днів з моменту оголошення результату, перемога дістанеться наступному за списком.

3. Переможець у цьому конкурсі буде лише один.

Слідкуйте за оновленнями нашої сторінки та вигравайте суперпризи!»

Поки приятелі витріщалися на екран, Макс сидів на ліжку, підібгавши ноги під себе, і уважно слідкував за емоціями, що спливали на їхніх обличчях. Спочатку тривога, потім вона змінилася нерозумінням того, що насправді коїться, а його, своєю чергою, змінило щось відверто схоже на паніку.

– Ні, не пам’ятаю, щоб я до цього долучався,– вимовив Сергій.

– Але по факту так воно й є,– замислено відповів Мафін і подивився на Макса. Той, як і зазвичай, не витримав стороннього погляду й втупився очима в підлогу.– Хоча хтось міг…– почав був Остап, але замовк на півслові.

Навіть останньому йолопу зрозуміло, що ніхто не став би лізти до чужого телефону без дозволу – і лише для того, щоб поширити інформацію про якийсь черговий конкурс.

Майже хвилину всі напружено мовчали. Ніби відчувши, що за дверима чотириста чотирнадцятої відбувається щось дивне, у коридорі замовкли навіть чергові.

– Ну, тоді я вас вітаю!

Остап піднявся з ліжка й потягнувся за сигаретою. У його голосі почулися нотки не тільки веселощів, а й ще чогось такого, що було важко ідентифікувати.

– Учорашнє бажання номер один здійснилося. Як не крути, але все це тільки так і можна пояснити.

Він із посмішкою повернувся до приятелів – і одразу зробився схожим на Чеширського кота.

6

МАКС. ТРОХИ ПІТЬМИ

Друга половина дня для мешканців гуртожитку виявилася ще пекельнішою за першу. Кімнатами кружляли погані чутки. Вони поширювалися, вкриваючи собою, наче сполохане гайвороння небо, всі поверхи, і, затямивши почуте, студенти розуміли: покарань все ж таки не уникнути.

Центром пліток зробилася Карина Крамар, героїня чисельних відео, відзнятих напередодні під час вечірки. З’ясувалося, що «швидка» приїздила саме по неї. Ніхто не розумів чому, але ця дівчина ні світ ні зоря підхопилася з ліжка й вирішила вкоротити собі віку. Слава Господові, обрала вона задля цього вкрай ненадійний спосіб – наковталася заспокійливих пігулок. Вони, на її думку, мали б приспати, а потім віднести змучену душу першокурсниці до царства мертвих. На щастя, з хімією у дівчини було значно гірше, ніж з історією Середньовіччя: вона прорахувалася, і весь суїцид звівся до звичайного отруєння надмірною дозою препарату. Ситуація неприємна, що й казати, але й не критична.

Карину у важкому стані виявила сусідка Наталія. Вона ледве виповзла із вбиральні, де близько години промучилася з «хворобою шлунку» після вчорашнього, а коли спромоглася повернутися до кімнати, то побачила, що подруга буквально качається по підлозі. Сусідка спочатку не запідозрила нічого такого, бо сама тільки-но «хворіла» не на жарт, але швидко кинулася до подруги. Однак коли їй вдалося підняти злощасну Карину на ноги й доправити до туалету, Наталія таки розгледіла її перекошене й позеленіле від жаху обличчя і миттю зрозуміла: треба негайно кликати на поміч.

Нещасну госпіталізували, промили їй шлунок, поклали під крапельницю й повідомили, що хоч їй і доведеться залишатися кілька днів у стаціонарі, жодної загрози її життю немає. Однак керівництво факультету, а особливо комендант Корчинський, особливого полегшення від того не відчули.

Те, що сталося, було не випадковістю, а свідомо зробленим кроком до оцинкованого столу патологоанатома, домовини, савану й товщі сирої землі, що навіки поглинула би бідолашну Карину. І якщо дівчина зважилася на таке, у неї неодмінно мала бути причина, вагома причина.

Щоб з’ясувати її, спроб деканату виявилося замало, а батьки постраждалої будь-якої миті могли підключити до справи поліцію. Спроба вкоротити собі віку – це не якась там витівка неповнолітньої дурепи, яка таким чином намагається привернути до себе якомога більше уваги. Навпаки, Карина взагалі не з тих дівчат, що переймаються цим, та й залицяльників у неї більше, ніж треба. Зважаючи на це, можна було дійти висновку: її примусили зробити вибір між чимось і смертю, і оце «щось» було настільки жахливим, що вона обрала останнє. А от хто або що стало причиною, підлягало розслідуванню, і воно мало проводитися в гуртожитку, де мешкала Карина.

З цієї причини весь день у пожильців «шістки» пішов котові під хвіст. Учорашні веселощі вже не здавалися чимось вдалим або принадним, особливо якщо враховувати ціну тих розваг, що спливла тільки тепер. От і множилися чутки від поверху до поверху, і кожен вважав своїм обов’язком висловити припущення щодо причин зробленого дівчиною кроку і наслідків, що накрили всіх і кожного в гуртожитку однією великою дупою.

Корчинський цього дня з’являвся на четвертому ще кілька разів. Невеликий на зріст, майже повністю сивий, але по-офіцерськи підтягнутий, у незмінному бездоганно випрасуваному сірому костюмі, він вештався з кімнати в кімнату, намагаючись здобути бодай якісь свідчення, що допомогли б пролити трохи світла на вкрай темну справу. Проте результат його діяльності можна було передбачити наперед: знайти свідків йому не вдалося – як і завжди, ніхто нічого не знав, не чув і не бачив.

Не бажаючи зайвий раз стикатися з комендантом, Мафін із Сергієм після обіду зникли в невідомому напрямку. Імовірно, подалися пошвендяти містом, щоб провітрити голови, отже Макс залишився на самоті.

Кволо гортаючи «Поклоніння ящірці» Любка Дереша, він ніяк не міг позбавитися думок про інцидент із Кариною і весь час повертався до цієї події. У його голові постійно виринав спогад про те, з якою гострою увагою Сергій дивився відео з дівчиною. І, до речі, не він один, бо в Остапових очах читалося фактично те саме. Обидва таємниче усміхалися, і від тих усмішок робилося якось моторошно…

Хоча хтозна, може, все це було звичайним нападом Максової параної.

Утім, незважаючи на спроби здорового глузду знайти якісь виправдання тим усмішкам, він ніколи не забував вислів одного з найулюбленіших авторів Мафіна. Той постійно звертався до тієї цитати, коли його вкотре звинувачували у психічному розладі через прихильність до теорії всесвітньої змови таємних сил. У таких випадках Остап