Українська література » » Безтілесна людина - Джон Діксон Карр

Безтілесна людина - Джон Діксон Карр

---
Читаємо онлайн Безтілесна людина - Джон Діксон Карр
важливе. Візьміть у нього адресу й скажіть, що я заїду до нього вранці. Дякую. — Він обернувся до доктора Феллі. — Розповідайте далі про сім веж та про неіснуючу місцевість.

Доктор Фелл зачекав, поки Мілз довів сержанта Бетса до дверей у протилежному кінці великої зали. Чути було лише приглушені голоси, що долинали з кімнати Грімо. З-під арки лилося, освітлюючи всю залу, яскраво-жовте світло. Доктор Фелл вайлувато пройшовся кілька разів по залі, дивлячись то вгору, то під ноги, й оглянув усі троє завішених коричневими шторами вікон. Відхиляючи штори, він переконався, що зсередини вікна щільно зачинені, потім кивнув головою і покликав Хедлі та Ремпола на сходи.

— Перш ніж розмовляти з іншими свідками, бажано, на мою думку, трохи зіставити факти. І поки що ні слова про вежі! Я підведу вас до цього поступово. Хедлі, кілька незв'язаних слів — це єдине вірогідне свідчення, яке ми маємо, бо одержане воно від жертви. Я маю на увазі слова, які тихо й невиразно промовив сам Грімо перед тим, як знепритомніти. Сподіваюся, ми всі їх чули. Пам'ятаєте, ви запитали, чи в нього стріляв Флей? Він заперечно похитав головою. Потім ви спитали, хто це зробив. Що він сказав? Хочу запитати кожного з вас по черзі: що, на вашу думку, ви почули? — Він подивився на Ремпола.

Американець розгубився. Він мав чіпку пам'ять, але перед очима в нього все ще стояла кривава рана в грудях і вигнута від болю шия. Якийсь час він вагався, потім відповів:

— Перше, що він сказав, мені почулось ніби «холод»…

— Дурниці! — перебив його Хедлі. — Я все записав. Він сказав «торба», хоч я й не збагну, якого біса…

— Спокійно! — зупинив його доктор Фелл. — Ваші нісенітниці ще гірші, ніж мої. Кажіть далі, Теде.

— Ну, я не можу твердити напевне, але потім мені начебто почулося: «не самогубство… не міг по вірьовці». І ще окремі слова: «дах», «сніг», «гай». А останнє, що я почув, було: «дуже яскраве світло». Знову ж таки не можу твердити, що все було сказано саме в такій послідовності.

— Все у вас перекручено, — поблажливо й трохи ніяково мовив Хедлі. — Навіть якщо двоє-троє слів і мають якийсь сенс. Водночас мушу визнати, що мої записи важать не багато більше. Після слова «торба» він сказав «солона» і «жах». Ви слушно запам'ятали «вірьовку», хоч про самогубство я нічого не чув. Був і «дах» та «сніг». «Дуже яскраве світло» було пізніше, а потім — «револьвер», «гай» і, нарешті, «не звертайте на бідолашного…» Оце й усе.

— О Господи! — вигукнув доктор Фелл, переводячи погляд з одного на другого. — Це жахливо. Джентльмени, я святкуватиму перемогу над вами. Я поясню, що він сказав. Я не чув усього його бурмотіння, але смію заважити, що обидва ви далекі від істини.

— Ну, а що почули ви? — запитав Хедлі.

— Я почув кілька перших слів, — походжаючи по кімнаті, промовив Фелл. — Тільки вони мають значення, якщо я не помиляюсь. А все інше — пусте.

— Пусте? — перепитав Ремпол. — А хіба про самогубство піхто не згадував?

— Не згадував і не збирається згадувати! — піднявши записника, вигукнув Хедлі. — Щоб дати всьому цьому якийсь лад, Ремполе, я для порівняння записав усе, що, як вам здається, ви почули. Ось ваш список «холод», «не самогубство», «не міг по вірьовці», «дах», «сніг», «гай», «дуже яскраве світло». А це — мій список: «торба», «солона», «жах», «не міг по вірьовці», «дах», «сніг», «дуже яскраве світло», револьвер», «не звертайте на бідолашного…» Ось, що ми маємо. І, як завжди, Фелле, з вашою буйною фантазією ви найбільше вірите у найбезглуздіше. Я міг би звести все докупи, але що в біса підказує нам умирущий, говорячи про торбу, сіль і жах?

— Так-так, — почав доктор Фелл, дивлячись на свою погаслу сигару. — Ану, давайте дещо з'ясуємо. Загадок багато. Треба розібратися не поспішаючи… По-перше, мій друже, що сталось у цій кімнаті після того, як пролунав постріл і Грімо був убитий?

— Звідки в біса мені знати? Якщо немає потайного виходу…

— Ні, ні, я не маю на увазі фокус із зникненням. Вас ця справа страшенно захопила, Хедлі, і ви ні перед чим не зупинитесь, поки не з'ясуєте, як воно все було. Та спершу розгляньмо ті речі, які можна пояснити, а від них підемо далі… Отже, що сталось у цій кімнаті після вбивства Грімо напевне? Як бачимо, всі сліди сконцентровані навколо каміна…

— Ви хочете сказати, що злочинець зник через димохід?

— Я цілковито певен, що ні, — заперечив доктор Фелл. — Димохід дуже вузький, у нього ледве пролізе кулак. Подумайте спокійно. Канапа була відсунута від каміна. На ній багато крові, так, наче Грімо втратив рівновагу й схилився над нею. Килимок перед каміном відсунено чи відкинуто ногою, і на ньому також плями крові. Крісло теж відсунено. Нарешті, я знайшов плями крові не лише на каміні, а й у кімнаті. Вони ведуть до купи спаленого паперу.

Тепер згадайте поведінку щирої мадам Дюмон. Увійшовши до кімнати, вона не відводила погляду від каміна й мало не впала в істерику, коли помітила, що я дивлюся туди ж. Пам'ятаєте, вона навіть припустилася великої помилки, попросивши розпалити вогонь, хоча мусила знати, що поліція не вчинить так по-дурному тільки задля того, щоб свідкам на місці злочину було затишно. Ні, мій друже, хтось намагався спалити листи чи інші папери. І ця жінка хотіла бути певною, що вони спалені.

— Виходить, вона про все знала? — повільно промовив Хедлі. — А ви ж запевняли, що вірите їй.

— Так, я вірив і вірю її розповіді про… відвідувача й злочин. Але не вірю тому, що вона розповіла про себе й Грімо. Подумайте ще раз, що сталося! Відвідувач стріляє в Грімо, але той, ще не втративши свідомості, на допомогу не кличе, вбивцю затримати не намагається, ніякої тривоги не здіймає і навіть не відчиняє Мілзові дверей. Проте щось же він та робить. Він докладає до чогось таких зусиль, що, як запевняє лікар, розриває собі прострелені легені.

І я скажу вам, що він робив. Грімо знав, що помре й що до кімнати ввійде поліція. Він мав багато чого знищити, і це було важливіше, ніж затримати того, хто стріляв, чи навіть зберегти власне життя. Спалюючи папери, він, заточуючись, ходив біля каміна, відсунув убік канапу, зібгав килимок. Звідси й плями крові… Тепер розумієте?

У великій холодній залі запала тиша.

— А ця жінка, Дюмон?

— Вона, звичайно, все знала. Це була їхня спільна таємниця. І

Відгуки про книгу Безтілесна людина - Джон Діксон Карр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: