Хибні мрії - Ліана Меко

- … цвітуть фіалки. Прийдеш, подивишся. Краса. Заскочиш після навчання? - Запитує в трубку бабуся, і Кіра здригається. Розуміє, що не чула жодного слова з бабусиної розповіді. Вона знову замислилась. Знову про нього. Знову його стало надто багато у її житті.

- Звичайно, заскочу, бабусю. – замислено відповідає Кіра і, попрощавшись із бабусею, кладе трубку.

Знову відчувається тяжкість у грудях. Всі ці спогади - непотрібні, зайві - заважали, тиснули та висмоктували енергію. Ігор знову з'явився в її житті, і ніби запустив сплячий механізм у дію, змушуючи знову і знову переживати найгірші моменти, розколупувати емоційні рани та відчувати задушливі почуття провини, страху та приниження. 

Так не можна. Так не може продовжуватись. З того часу багато що змінилося. Вони змінилися. Час пробачити його. І себе. Пробачити і відмовитися від будь-якої надії на краще минуле. З усієї цієї історії треба винести урок і відпустити те, що не можна змінити. Припинити купатися у почутті образи та ненависті, ризикуючи затягнути це сумнівне задоволення на все життя. 

Кіра робить глибокий вдих і заплющує очі. Вона може пробачити його?