Асистент - Тесс Геррітсен

— Автоматизована дактилоскопічна система нічого не виявила. На жаль, після похорону матері місіс Їґер у будинку побувало щонайменше п’ятдесят людей. Лишилося багато невідомих відбитків пальців.

Цукер подивився на фото Їґера — тіло, сперте на заюшену кров’ю стіну.

— Убивство сталося в Ньютоні.

— Так.

— Не ваша територія… Чому ви берете участь у розслідуванні?

Він знову підвів погляд і подивився на неї так уважно, що їй стало не по собі.

— Мене попросив детектив Корсак…

— Офіційно справу веде він. Правильно?

— Так, але…

— Детективе, хіба в Бостоні мало вбивств? Чому ви відчуваєте потребу займатися саме цим?

Вона зустрілася поглядом із доктором Цукером. Здавалося, що він якимось чином проник до її мозку і зараз намацує слабке місце, щоб завдати удару.

— Я вам уже сказала. Жінка, можливо, ще жива.

— І ви хочете врятувати її.

— А ви хіба не хочете? — огризнулася вона.

— Мені от що цікаво, детективе, — заговорив далі Цукер, не звертаючи уваги на її гнів. — Ви говорили з кимось про випадок Гойта? Про наслідки, які він мав для вас особисто?

— Боюся, що не розумію вас.

— Вам надавали допомогу?

— Ви про те, чи колупався хтось у моєму мозку?

— Очевидно, те, що ви пережили в тому підвалі, було жахливим. Гойт робив із вами таке, чого не зміг би забути жоден коп. Він залишив шрами, фізичні й душевні. Для більшості людей це стало б тривалою травмою. Спогади. Кошмари. Депресія.

— У цих спогадах немає нічого хорошого. Але я тримаюся.

— Ви завжди були такою, правда? Намагалися справлятися своїми силами. Ніколи не скаржилися.

— Інколи я нию, як і будь-хто інший.

— Але не про те, що може виказати вашу слабкість.

— Не зношу скигліїв. І сама такою не буду.

— Я кажу не про скиглення, а про чесність, достатню, щоб визнати свої проблеми.

— Які проблеми?

— Це ви мені скажіть, детективе.

— Ні, ви скажіть. Це ж ви думаєте, ніби я по вуха в лайні!

— Я цього не казав.

— Але ви так думаєте.

— «По вуха в лайні» — ваші слова. Так ви почуваєтеся?

— Слухайте, я прийшла з оцим! — Вона показала на фотографії з місця вбивства Їґера. — Чому ви говорите про мене?

— Бо ви дивитеся на ці фотографії і нічого не бачите, крім Воррена Гойта. Я просто намагаюся зрозуміти, чому.

— Ту справу закрито. Я рухаюся далі.

— Справді?

Від цього м’яко поставленого запитання Ріццолі замовкла. Її обурювало це нишпорення, а ще більше — правда, яку виявив доктор і якої вона не хотіла визнавати. Воррен Гойт справді лишив шрами. Їй достатньо було подивитися на свої долоні, щоб побачити, яких ран він завдав. Однак найболючішими були не тілесні рани. Того літа в темному підвалі Ріццолі втратила відчуття своєї непереможності. Упевненість у собі. Воррен Гойт показав їй, якою вразливою вона є насправді.

— Я тут не для того, щоб говорити про Воррена Гойта, — сказала вона.

— Але ви приїхали через нього.

— Ні. Я приїхала тому, що бачу спільні риси цих двох убивць. І не лише я їх бачу, а й детектив Корсак. Тож, будь ласка, ближче до суті.

— Добре, — ввічливо всміхнувся він їй.

Вона поплескала рукою по пачці фотографій.

— Що ви можете сказати про цього вбивцю? Як ви описали б його?

Цукер іще раз уважно поглянув на фото доктора Їґера.

— Він явно володіє собою. Але це ви й так знаєте. Він добре підготувався. Склоріз, електрошокер, скотч. Йому вдалося дуже швидко справитися із подружжям, і тому я думаю… — Він подивився на неї. — Там не могло бути іншого злочинця? Напарника?

— Сліди лише однієї людини.

— Тоді маємо справу із дуже спритним і ретельним хлопцем.

— Але він лишив сперму на килимі. Тепер ми можемо встановити його особу. Це величезна помилка.

— Так. І він, безумовно, знає це.

— То навіщо ґвалтувати її там, у будинку? Чому не зробити цього пізніше, у безпечному місці? Якщо він достатньо володіє собою, щоб успішно проникнути в будинок і знешкодити чоловіка…

— Можливо, в цьому й суть.

— Тобто?

— Подумайте. Доктор Їґер сидить там, зв’язаний і безпорадний. Змушений дивитись, як інший чоловік захоплює його власність.

— Власність, — повторила Ріццолі.

— У свідомості цього злочинця жінка є саме власністю, яка належить іншому чоловікові. Більшість сексуальних маніяків не наважується нападати на подружжя. Вони вибирають самотніх жінок, легку здобич. А якщо там чоловік, ризик збільшується. Але цей злочинець не міг не знати, що там чоловік. І підготувався до зустрічі з ним. Він мав аудиторію. Чи могло це додавати йому задоволення і збудження?

«Аудиторія з однієї людини». Вона подивилася на фото Річарда Їґера, який привалився до стіни. Так, вона подумала саме про це, щойно увійшла до вітальні. Цукер перевів погляд на вікно. Коли по деякім часі він заговорив, голос звучав тихо і сонно, ніби в дрімоті:

— Ідеться про владу. І контроль. Про підкорення іншої людини. Не лише жінки, але і чоловіка також. Можливо, насправді його збуджує саме чоловік — основний учасник його фантазій. Наш убивця знає ризики, але змушений втілювати свої імпульси. Він перебуває під владою своїх фантазій, а сам, у свою чергу, реалізує владу над жертвами. Він усемогутній. Домінант. Ворог сидить непорушно і безпорадно, а наш злочинець чинить так, як завжди чинили переможні армії. Він заслужив свою здобич. Він ґвалтує жінку. Його задоволення посилюється від цілковитої поразки доктора Їґера. Цей напад — не просто сексуальне насильство. Ідеться про демонстрацію чоловічої влади. Про перемогу одного чоловіка над іншим. Про завойовника, який здобуває трофеї.

За вікном студенти вставали з газону і збирали рюкзаки, обтрушуючи травинки з одягу. Усе навколо купалося в золотавому м’якому світлі пообіднього сонця. «Що чекає на цих студентів сьогодні?» — подумала Ріццолі. Можливо, безтурботний вільний вечір із розмовами, піца й пиво. І глибокий сон без кошмарів. Невинний сон.

«Якого я вже ніколи не матиму».

Застрекотів її телефон.

— Перепрошую, — сказала вона, відкинувши кришку.

Телефонувала Ерин Волчко із лабораторії волосся, трасології[8] та