Адвокат негідників - Джон Гришем
Я виходжу з судової зали, знаходжу Напарника, і ми йдемо в кав’ярню трохи далі по вулиці.
32.О 17:15 присяжні повертаються до судової зали, жоден із них не усміхається. Голова журі подає вердикт приставу, той передає судді. Вона читає його — дуже повільно — і просить підзахисного піднятися. Я встаю разом з ним. Вона прокашлюється і зачитує:
— Ми, присяжні, вважаємо підсудного винним у вбивстві другого ступеня, що стало причиною смерті Шона Кінґа.
Тадео зроняє тихий стогін і опускає голову. Хтось із клану Запате зітхає на задньому ряду. Ми сідаємо, суддя опитує присяжних. Одного за одним, «винен», одностайно. Вона дякує їм за хорошу роботу, повідомляє, що чеки за виконання обов’язків присяжного надійдуть їм на електонну пошту, і відпускає їх. Після того, як присяжні виходять, вона встановлює дедлайни для клопотань, пов’язаних із завершенням процесу, і визначає, що вирок буде винесено через місяць від сьогоднішнього дня. Я це занотовую, свого клієнта ігнорую. Він мене також ігнорує, витирає очі. Пристави його обступають, надягають на нього кайданки. Він виходить, не сказавши й слова.
Судова зала порожніє, родичі Запате поволі виходять. Міґель обіймає свою пригнічену матір. Щойно вони опиняються в коридорі, перед кількома репортерами і телекамерами, три копи в цивільному хапають Міґеля і кажуть, що його заарештовано.
Перешкоджання правосуддю, хабарництво і втручання в роботу журі. Суарез точно носив жучок.
33.Я програв, тож репортерів уникаю. Весь час дзвонить телефон, і я його вимикаю. Йдемо з Напарником до темного бару, щоб зализати рани. Вливаю в себе майже цілу пінту елю, аж тоді мовчанка порушується. Він каже:
— Скажи, босе, наскільки близько ти підійшов до того, щоб підкупити Суареза?
— Я про це думав.
— Я знаю, що ти про це думав. Я це зрозумів.
— Але щось було не так. До того ж Манчіні грав чесно, не шахраював. Коли хороші хлопці починають шахраювати, то в мене не лишається вибору. Але Манчіні не довелося це робити. Ми брали участь у кришталево чистому процесі — це велика рідкість.
Допиваю пінту і замовляю наступну. Напарник зі своєї надпив лише двічі. Пані Луелла ненавидить пияцтво, вона, якщо відчує запах, — неодмінно щось скаже.
— Що трапилося з Міґелем? — питає він.
— Здається, він проводитиме час поруч із братом.
— Збираєшся його захищати?
— Дідька лисого. Хлопці Запате вже в печінках мені сидять.
— Гадаєш, він зізнається про типів Лінка?
— Сумніваюся. Він і так у порядній халепі. Парочка вбивств на користь йому не підуть.
Ми замовляємо кошик картоплі фрі і розглядаємо це як обід.
Після бару я залишаю фургон собі, висаджую Напарника біля його дому. Сьогодні понеділок, Наомі зайнята перевіркою тестів.
— Упевнись, що у Старчера «відмінно», — кажу їй.
— Як завжди, — відповідає вона.
Маю потребу бути коханим, але сьогодні вона не може. Я нарешті дістаюся додому, холодного й самотнього дому. Перевдягаюся у джинси та йду у «Вішак», де п’ю пиво, курю сигару і дві години граю у «вісімку» на самоті. О десятій дивлюсь на телефон. Усі Запате в місті мене розшукують: мати, сестра, а також Тадео і Міґель з-за ґрат. Здається, тепер я їм знадобився. Мені осточортіли ці люди, але я знаю, що вони не відчепляться.
Дзвонять двоє репортерів. Манчіні хоче випити разом.
З якого дива — не розумію.
А ще є голосове повідомлення від Арча Сванджера. Співчуває через такий великий провал. Як, у біса?
Мені треба поїхати з міста. Опівночі завантажую у фургон трохи одягу, ключки для гольфу і пів’ящика бурбону в маленьких пляшечках. Підкинувши монету, подаюсь на північ, їду майже дві години, коли ледь не починаю засинати. Зупиняюсь у бюджетному мотелі, сплачую сорок баксів за ніч. Завтра вдень я буду на якомусь полі для гольфу, де саме хтозна, сам-один.
І цього разу я не впевнений, що повернуся.
