Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
— А тепер, містере Шерлок Холмс, — мовила жінка, коли ми ввійшли до яскраво освітленої їдальні, де на столі було накрито холодну вечерю, — я дуже хочу поставити вам одне чи два запитання, на які благаю вас дати мені відверту відповідь.
— Будь ласка, мадам.
— Можете не щадити моїх почуттів. Я не істеричка і не схильна непритомніти. Я просто хочу почути вашу справжню, підкреслюю — справжню думку.
— Про що?
— Чи вірите ви у глибині душі, що Невіл живий?
Запитання явно спантеличило Шерлока Холмса.
— Кажіть відверто, — повторила вона, стоячи на килимку й пильно дивлячись на мого друга, який відкинувся на спинку плетеного стільця.
— Відверто кажучи, мадам, не вірю.
— Ви вважаєте, що він мертвий?
— Так, вважаю.
— Його вбито?
— Я цього не кажу. Але припускаю.
— І коли ж його спіткала смерть?
— У понеділок.
— В такому разі, містере Холмсе, будьте ласкаві пояснити, яким це чином трапилося так, що сьогодні я одержала від нього листа?
Шерлок Холмс схопився з стільця, наче його вдарило електричним струмом.
— Що?! — закричав він.
— Так, одержала сьогодні.
Вона стояла й посміхалась, тримаючи перед собою аркушик паперу.
— Можна подивитись?
— Звичайно.
Холмс нетерпляче вихопив у неї листа, поклав його на стіл, розгладив, присунув лампу й заходився уважно вивчати. Я підвівся зі свого стільця і теж почав розглядати лист через Холмсове плече. Конверт був з простого цупкого паперу і з поштовим штемпелем Грейвсенда, на штемпелі стояла дата — сьогоднішнє, точніше, вчорашнє число, бо було вже далеко за північ.
Кострубатий почерк, — пробурмотів Холмс. — Явно не вашого чоловіка, мадам.
— Ні, не його, але сам лист написано його рукою.
— Я також упевнений, що той, хто надписував конверт, мусив кудись ходити й питати адресу.
— Чому це ви так вирішили?
— Бачите, чорнило, яким написано ім’я, зовсім чорне, бо висохло воно само по собі. Слова ж адреси мають сірий відтінок, а це свідчить про те, що застосовувався промокальний папір. Якби напис на конверті зробили весь за один раз, а тоді промокнули, ні одне слово не було б темнішим за інші. Той чоловік написав спочатку тільки ваше ім’я, а через якийсь час дописав і адресу, що може означати лише одне: вона не була йому відома. Це, зрозуміло, дрібниця, але немає нічого важливішого за дрібниці. Нумо подивимося лист. Ти ба! В конверті ще щось було!
— Так, каблучка. Його каблучка з печаткою.
— А ви впевнені, що це почерк вашого чоловіка?
— Один із його почерків.
— Один із почерків?
— Так він пише, коли поспішає. Цей почерк дуже відрізняється від його звичайного почерку, але він добре мені знайомий.
— «Люба, не хвилюйся. Усе буде гаразд. Сталася величезна помилка, щоб її виправити, треба трохи часу. Чекай терпляче. Невіл». Написано олівцем на аркуші паперу, вирваному з книжки форматом в одну восьму, без водяних знаків. Гм! Відправлено сьогодні з Грейвсенда людиною з брудним великим пальцем. Еге! Якщо я не дуже помиляюся, той, хто заклеював конверт, жує тютюн. І ви абсолютно впевнені, мадам, що це почерк вашого чоловіка?
— Абсолютно. Листа написав Невіл.
— Його відправлено сьогодні з Грейвсенда. Ну що ж, місіс Сент-Клер, хмари світлішають, хоч я ще не наважусь сказати, що небезпека минула.
— Але ж він живий, містере Холмсе, живий!
— Якщо це тільки не вправна підробка, щоб збити нас зі сліду. Каблучка, кінець кінцем, нічого не доводить. Її могли просто зняти у нього з пальця.
— Ні, ні, це його, його власний почерк!
— Добре. Але ж лист міг бути написаний у понеділок, а відправлений тільки сьогодні.
— Це можливо.
— А коли так, то за цей час багато що могло трапитись.
— О, не позбавляйте мене надії, містере Холмсе. Я знаю, що з чоловіком усе гаразд. У нас із ним така гостра спорідненість душ, що я неодмінно відчула б, якби його спіткало лихо. Того самого дня, коли я бачила його востаннє, він у спальні порізав собі палець, а я була в їдальні й миттю кинулась до нього нагору, бо здогадалась, що з ним щось трапилося. Невже ви думаєте, що я, відчувши таку дрібницю, не знала б про його смерть?
— Я встиг чимало побачити і переконаний, що жіноче сприйняття може бути ціннішим, ніж висновки аналітичного мислення. І цей лист — переконливий доказ на підтвердження ваших слів. Але якщо ваш чоловік живий і здатний писати, то чому він не з вами?
— Не можу навіть уявити. Це просто неймовірно.
— А в понеділок перед від’їздом він ні про що вас не попереджав?
— Ні.
— І ви здивувалися, побачивши його на Свонден-лейн?
— Дуже.
— Вікно було відчинено?
— Так.
— Отже, він міг гукнути до вас?
— Міг.
— Але, наскільки я зрозумів, він лише крикнув щось незрозуміле?
— Так.
— Ви подумали, що він кличе на допомогу?
— Подумала. Він змахнув руками.
— Але він міг крикнути й від несподіванки. А руками махнути від здивування, коли раптом побачив вас, чи не так?
— Це можливо.
— І ви подумали, що