Нездоланний - Лі Чайлд

– Не схоже на те.

– Сподівайся на краще, проте готуйся до гіршого.

Того ранку в Материному Спочинку восьмеро чоловіків зустрілися за прилавком бакалійного магазину. Як і минулого разу, власник магазину був уже там. На ньому знову було одягнуто дві сорочки, а ще він досі мав неохайний вигляд та був непоголеним. Як і минулого разу, першим до нього приєднався продавець із магазину запчастин до зрошувальних систем. Після нього прибули водій кадилака з офісу FedEx, одноокий портьє з мотелю, фермер, що розводив свиней, бармен з їдальні й Мойнахан, який отримав удар по яйцях та позбувся своєї зброї.

Восьмий чоловік приїхав на п’ять хвилин пізніше, він знову був у своїх випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям. Перші семеро чоловіків мовчали. Вони чекали, поки заговорить він. Він сказав:

– У мене погані новини. Ми довірилися не тим людям. Та система послуг не спрацювала так, як треба. Вона не виконала для нас роботу. І тепер нам ніхто не допоможе, крім нас самих.

Семеро чоловіків почали човгати на місцях. Ще не хвилювання, проте вже певна злість. Власне кажучи, хіба ця ідея належала не йому, коли вона ще здавалася йому привабливою? А тепер залишилося тільки ми, нас і нам? Фермер, що розводив свиней, запитав:

– Це стосується того, що я бачив сьогодні на CNN? Із Фенікса? Той росіянин?

– Він був українцем. Але справа не лише в ньому. Інші троє також його люди.

– А що з тим, першим? Хеккет, здається, його звали?

– Він у лікарні в Чикаґо. Під наглядом копа за дверима палати.

– То ніхто з них не виконав свою роботу?

– Саме це я вам і сказав.

– Нам багато чого коштувало вийти за свої рамки.

– Нам це нічого не коштувало. Крім грошей. Вони досі там, проте вони завжди там і були. Вони поїхали, а зараз вони повертаються. Ми розберемося з ними, коли вони сюди дістануться.

– Вони приведуть із собою копів.

– Не думаю. Це вони зробили так, що Хеккет потрапив у лікарню, я певен. І у Феніксі це також, мабуть, були вони. А це означає, що вони не можуть зараз зв’язуватися з копами. Їх негайно заарештують у будь-якому поліційному відділку країни. Запобіжний захід. Поки тут усе не розсмокчеться. Вони приїдуть сюди самі.

І знову семеро чоловіків почали занепокоєно човгати на місці. Водій кадилака запитав:

– Коли вони приїдуть?

Чоловік у джинсах та з висушеним волоссям відповів:

– Я сподіваюсь, скоро. Проте їхній план нам відомий. І нам відомо, як це працює. Ми їх чекатимемо. Ми будемо напоготові.

Ричер та Ченґ приєдналися до Вествуда, який снідав на першому поверсі. Вествуд розповів їм, що він уже зателефонував хлопцеві з Пало-Альто та призначив йому зустріч на пообідній час у містечку Менло-Парк. Хоча він був готовим до того, що хлопець запізниться. Така вже в нього натура. Потім він іще забронював квитки із аеропорту «Скай-Гарбор» до Міжнародного аеропорту Сан-Франциско. Троє місць у бізнес-класі, єдині вільні місця. І готель. Лише два номери, що було досить вигідно. Фінансування його відділу щороку скорочували. Ричер відчував, що в нього був якийсь азартний настрій – наче він був у повній халепі, проте найближчим часом на нього чекатиме чималий виграш.

Коли настав час, вони взяли таксі до аеропорту. Їхні дорогі квитки надали їм доступ до комфортабельного залу очікування, де Ричер ще раз поснідав, тому що їжа там була безкоштовною. Вони сіли на літак одними з перших і до того, як він почав маневрувати на смузі та злетів, уже випили свої напої. Це краще, ніж сидіння у хвості. Навіть в останньому ряду.

Сам політ був і не довгим, і не коротким, а швидше, середнім. Не миттєвий переліт з одного місця на інше, проте і величезну територію також облітати не довелось. Менша відстань, ніж від Нью-Йорка до Чикаґо. Поїздка в таксі видалася приємною, більшою мірою через те, що шлях пролягав за містом. Не те щоб Долина Санта-Клара ще не прокинулась. Тут був центр світу, який проходив повз Маунтейн-В’ю, і люди їхали тут так, наче про це знали.

Вони мали зустрітися в барі біля книгарні в Менло-Парку у «щасливий час»[22], але знайшли його з другої спроби, бо приїхали занадто рано, хоча не мали достатньо часу для того, щоб повернутися до мотелю, а потім знову сюди завітати. Тож вони заплатити таксистові та вийшли з авто.

Першим враженням від бару стала короткочасна втрата психічної рівноваги, тому що кожен його дюйм був пофарбований у червоний колір, навіть називався він «Ред», і у задній частині мозку Ричера одразу почали виникати один за одним химерні образи, в яких Вествуд був то негідником, то копом, катуючи його привидом клубу «Пінк», як у творах Шекспіра чи у творах про Шерлока