Шовкопряд - Джоан Роулінг

Решту дня він провів над нудною паперовою роботою зі справи про спостереження, сподіваючись, що погода покращиться: тоді можна буде вийти, бо нагорі в квартирі їсти не було чого. Коли Робін пішла, Страйк продовжив працювати, а дощ, який стукав у шибку, ставав дедалі ряснішим. Нарешті Страйк надягнув пальто і вийшов під тепер уже зливу, на мокру й темну Чаринг-Кросс-роуд, щоб купити собі харчів у найближчому супермаркеті. Останнім часом у його раціоні було забагато фастфуду. Повертаючись додому з пакетами в обох руках, він не стримався і зайшов до букіністичної крамниці, яка ось-ось мала зачинитися. Продавець не був певний, що має примірник «Гріха Гобарта» — першої і, як вважалося, найкращої книжки Оуена Квайна, та трохи побубонівши і непереконливо пошукавши щось у комп’ютері, запропонував Страйку «Братів Бальзаків» того самого автора. Утомлений, мокрий і голодний Страйк заплатив два фунти за томик у пошарпаній палітурці й поніс його до себе на квартиру під дахом.

Розклавши провізію і зготувавши собі локшину, Страйк розтягнувся на ліжку — у вікна линула ніч, густа, темна й холодна — і розгорнув книжку зниклого автора.

Стиль був химерний, багатослівний, повість — готична й сюрреалістична. Двоє братів, Варикоцеле й Вас, замкнені в підвальній кімнаті, де повільно гниє в кутку тіло їхнього старшого брата. Між п’яними суперечками про літературу, вірність і французького письменника Бальзака брати намагаються спільно розповісти про життя свого покійного брата. Варикоцеле постійно мацає себе за яйця, які болять (Страйк вирішив, що це така незграбна метафора браку ідей і натхнення в письменника); розповідає головно Вас.

Прочитавши сторінок п’ятдесят і промимривши «якісь суцільні яйця», Страйк відкинув книжку і почав клопіткий процес приготування до сну.

Глибокий супокійний ступор минулої ночі тепер не йшов до нього. Дощ барабанив по вікну кімнати під дахом, і сон Страйка був неспокійний; ніч повнилася сум’ятними снами про якусь катастрофу. Ранком Страйк прокинувся з присмаком цих снів, що липнули до нього, мов похмілля. Дощ і далі періщив по шибці, і коли Страйк увімкнув телевізор, то дізнався, що Корнволл затопило; люди стали в’язнями у власних машинах чи були евакуйовані з будинків і тепер тулилися в центрах порятунку. Страйк узяв мобільний і набрав номер — знайомий, як його власне віддзеркалення, номер, який усе життя уособлював для нього надійність і стабільність.

— Алло? — відповіла його тітка.

— Це Корморан. Джоан, у тебе все гаразд? Я побачив новини.

— У нас наразі все добре, котику, то на узбережжі біда. Як ти, Корме? Сто років не дзвонив. Ми з Тедом учора ввечері якраз розмовляли, що, мовляв, давно нема від тебе новин, і оце хотіли запросити тебе до нас на Різдво, коли вже ти тепер сам-один. Що думаєш?

З мобільним телефоном біля вуха Страйк не міг ані вдягнутися, ані прикріпити протез. Тітка балакала ще з півгодини, виливаючи безупинний потік місцевих політок і роблячи раптові набіги на його особистий простір, якого, він волів би, щоб ніхто не чіпав. Нарешті, після останньої канонади розпитувань про особисте життя, борги й ампутовану ногу, Джоан облишила його.

Страйк спустився в офіс пізно, втомлений і роздратований. На ньому був темний костюм і краватка. Робін подумала, що після

зустрічі з Елізабет Тассел він збирається обідати з тією брюнеткою, яка розлучається.

— Чув новини?

— Про потоп у Корнволлі? — спитав Страйк, вмикаючи чайник, бо поки Джоан просторікувала, його ранковий чай охолонув.

— Вільям і Кент заручилися,— відповіла Робін.

— Хто?

— Принц Вільям,— розвеселилася Робін,— і Кент Мідлтон.

— А,— холодно озвався Страйк.— Ну молодці.

Всього кілька місяців тому він і сам був з когорти заручених. Гадки не мав, як там справи з новими заручинами колишньої нареченої, і навіть не отримував задоволення від думок про те, як скоро тим заручинам прийде кінець. (Не такий, який спіткав його власні, коли наречена вчепилася нігтями йому в обличчя і заявила, що зраджувала,— радше все закінчиться весіллям, якого він не зміг би їй забезпечити: щось на кшталт такого, яке, понад сумнів, скоро матимуть Вільям і Кент).

Робін наважилася порушити похмуру тишу лише після того, як Страйк випив половину чашки чаю.

— Перед тим, як ти прийшов, дзвонила Люсі — просила нагадати про день народження в суботу ввечері та спитати, чи ти прийдеш сам.

Настрій Страйка впав ще на кілька позначок. Він забув про святкову вечерю в сестри.

— Ага,— похмуро озвався він.

— Це часом не в тебе в суботу день народження? — спитала Робін.

— Ні,— відповів Страйк.

— А коли в тебе?

Він зітхнув. Не хотілося ні торта, ні листівок, ні вітань, але Робін явно чекала на відповідь.

— У вівторок,— сказав він.

— Двадцять третього?

— Так.

Після короткої паузи йому спало на думку, що слід поставити таке саме питання.

— А в тебе коли?

Робін трохи завагалася, і Страйк занервував.

— Господи, та не сьогодні ж?

Робін засміялася.

— Ні, вже був. Дев’ятого жовтня. Та нічого, то була субота,— сказала вона, усміхаючись на нещасний вираз на його обличчі.— Я не сиділа тут цілий день, чекаючи на букет.

Страйк усміхнувся у відповідь. Вирішивши, що треба докласти ще трохи зусиль — адже він не привітав її і навіть не цікавився, коли в неї день народження,— додав:

— Добре, що ви з Меттом поки що не призначили дату весілля. Довелося б конкурувати з королівським.

— Ой,— зашарілася Робін,— та ми вже призначили.

— Правда?

— Так,— відповіла Робін.— На... на восьме січня. У мене тут запрошення для тебе,— додала вона, поспішно хапаючи сумку (з Метью це питання вони так і не обговорили, але було вже запізно).— Ось.

— Восьме січня? — перепитав Страйк, беручи сріблястий конверт.— Це ж усього скільки — сім тижнів лишилося?

— Так,— відповіла Робін.

Виникла дивна коротка пауза. Страйк не міг пригадати, що саме просив її зробити; потім його ніби осяяло, і він заговорив, з діловим виглядом поплескуючи сріблястим конвертом по долоні:

— Як там справи з «Гілтонами»?

— Обдзвонила декілька. Квайн під своїм іменем не заселявся, за описом його не впізнали. Але «Гілтонів» ціла купа, тож я поки що в процесі. Що робитимеш після розмови з Елізабет Тассел? — буденно спитала Робін.

— Прикинуся, ніби хочу купити квартиру в Мейфері. Здається, чийсь чоловік намагається