Твій на місяць - Анастасія Соловйова
І ось так завжди — варто тільки хлопцям дізнатися, що я ще ні з ким не спала, як вони одразу витріщають очі і поглядають чи то з жалем, чи то з жахом, а то й зовсім підозрюють мене в психічному розладі. Навіть знайшовся один тип, який вирішив, що я фригідна і мені треба записатися на прийом до психотерапевта або сексолога. Звісно, я відправила його на три веселі букви.
— Але чому? — тихо питає Роман, упоравшись із першим подивом. — Тобі ж двадцять один, це прекрасний вік, щоб розважатись і ні про що не думати.
— Як би банально не звучало, але я поки що не зустріла людину, з якою б хотіла зайнятися сексом.
— Але ж у тебе були хлопці?
— Так, аж три. Або чотири, — я морщусь, згадуючи не дуже приємні стосунки з Вовою, останнім своїм хлопцем.
— І ти нікого не захотіла?
— Ні.
— Що ж то за хлопці такі? – посміхається Роман.
— Та нормальні майже всі, просто не іскрило між нами. Не збуджували вони мене настільки, щоб усередині все горіло і божеволіло.
— У тебе завищені очікування, — хмикає Роман. — Тим більше, перший раз найчастіше відбувається тому, що тобі цікаво пізнати цю сторону життя. З коханням або шаленим фізичним потягом перший секс майже ніколи не пов'язаний.
— Як цинічно та поверхово! Ну, а мені не настільки цікаво, щоб займатися сексом з людиною, яку я не хочу. Що у цьому дивного? — по його задумливому обличчю бачу, що він мене зрозумів, тільки зізнатися в цьому не хоче. — Щось ми зупинилися на першій фразі. Продовжуємо. Я ніколи не гуляла босоніж під дощем.
Роман усміхається та п'є пиво разом зі мною.
— У сьомому класі ми з братом прогулювали школу. Пішов дощ, ми не мали парасольок, взуття було картонним. Ми його зняли і близько години тинялися мокрою травою. Додому не йшли, бо там нас могла побачити мама, — пояснює він з одухотвореним виразом обличчя.
— А я минулої осені гуляла під дощем босоніж. Просто так, без причин, мені подобаються ці відчуття: голі ноги і теплі, вируючі потоки води, які бадьорять краще найміцнішої кави. Окей, тепер твоя черга.
— Напевно, сьогодні я відповідаю за контент вісімнадцять плюс. Я ніколи не відчував оргазм, – Роман береться за келих і допитливо дивиться на мене. От же збоченець!
Я роблю ковток пива.
— Ага, значить, було щось із хлопцями, — вигукує Роман, упевнений у своїй правоті. Невже йому складно уявити стосунки без сексуальних практик?
— Ні, не було,— я піднімаю вгору руки і махаю ними перед Романом: — Ці руки не тільки для роботи, якщо ти розумієш, про що я.
А він починає сміятись. І сміх у нього заразливий, щирий, хлоп'ячий — вії тремтять, плечі трясуться. Він настільки милий і справжній, що я не можу відвести погляд, а тільки вбираю кожну емоцію, що відображається на його обличчі, запам'ятовую вигин губ, закинуту голову, сяючі очі. Здається, я влипла. Ну не можна ж так гарно сміятися! Моє серце не кам'яне.
— І що веселого? — питаю, щоб перервати його сміх.
— Ти руйнуєш образ, який я намалював ще півроку тому. Зовсім не такою тебе уявляв. Асю, ти сповнена сюрпризів.
— А ти — стереотипів. Не хочу знати, що ти про мене думав. Краще продовжу гру. Я ніколи не потрапляла до відділення поліції.
З лиця Романа зникають усі фарби, і я усвідомлюю, що випадково тицьнула у болюче місце. Але мета моєї гри — дізнатися його краще, а не обговорювати один із одним сексуальні забави. І зараз я рухаюсь у правильному напрямку. Роман мовчки робить ковток пива і спостерігає, як офіціантка, що підійшла, ставить на стіл широкі блакитні тарілки зі свинячими ребрами і капустою кімчі. Дівчина знову посміхається Роману, але помічає його похмуре обличчя й одразу йде до інших відвідувачів.
Я п'ю пиво і тут же пояснюю:
— Торік застала свого хлопця з іншою дівчиною. Я дуже розлютилася на нього і купила сигарети в якомусь кіоску. Мене затримали, сказали, що курю в недозволеному місці, вимагали штраф. Тоді мені допоміг Данило: він швидко вирішив питання з поліцією, і нічого платити не довелося.
Бачу, що Роману важко говорити про минуле, він навмисне довго жує м'ясо, повільно розрізаючи його на шматки, роздивляється відвідувачів паба і навіть перевіряє час на телефоні. Не знаю, чи варто його підганяти, тож терпляче чекаю.
— Даня знає, як спілкуватися з поліцією, бо кілька разів забирав мене з відділення, — його голос хрипить і зривається на останньому слові. — Я творив погані речі: спеціально напивався вщент, потрапляв під роздачу поліції, вривався до рідного дому, звідки мене вигнав вітчим. Усе це я робив свідомо, бажаючи забутися, зруйнувати себе до кінця. Загалом я був у відділенні чотири рази.
Наступна моя дія не піддається розумному поясненню. Я раптом тягну стілець ближче до Романа, пересуваю на нове місце тарілку з недоїденими ребрами, опускаю голову йому на плече і кладу руку на його долоню. Навряд чи Роману потрібні слова співчуття або банальні фрази про підтримку, силу духу та щасливе майбутнє. Два дні тому ми уклали парі, зігріваючи один одного під сніжинками, що танцювали на вітрі. Тоді нам потрібні були лише дотики та німе порозуміння. Ось і зараз фізичний контакт сильніший за будь-які слова.