Не кохай мене - Ольга Джокер

Епілог

- Ти ходила до магазину косметики, який я тобі радила? – співчутливо запитує Анжеліна – моя нова подруга, з якою я познайомилася два місяці тому у роздягальні великого спортивного комплексу, де часто відбуваються мої тренування.

- О, так! Дякую за пораду!

- Ти казала, що шкіра стала сухою після переїзду. Зараз сяє! Що це за крем?

Я трохи посміхаюся, відкриваю телефон і показую фотографію. Заздалегідь знала, що Анжеліна попросить, тож сфотографувала марку. Подруга взагалі схиблена на доглядовій косметиці. У її квартирі ціла шафка виділена під всілякі креми, маски, гелі та пілінги. Справжній музей!

Після цього я кличу офіціанта, щоб попросити рахунок.

Зустріч із подругою була запланована ще вчора. Вранці я підтвердила свою присутність. Хто ж знав, що пізніше я буду в якомусь анабіозі і не зможу повноцінно розмовляти. Настрій нервовий та нестабільний. Я загублена. По-справжньому загублена. І немає жодної людини в чужій країні з ким би я могла поділитися своїми страхами та тривогами. Чимось потаємним.

Анжеліна так само самотня в цьому місті, як і я. Вона переїхала трохи раніше – півроку тому, але ще не освоїлася. Я гадки не маю, скільки для цього має пройти часу. Рік? Два? Більше? Говорять, що існує п'ять стадій адаптації у новій країні. Поки що в мене все збіглося. Почалося з ейфорії, коли я, відкривши рота від захоплення, розглядала цікаве місто, людей та архітектуру. Потім досить швидко настала стадія розчарування, коли я повністю усвідомила, що мені знову доведеться вчитися чомусь новому, знаходити друзів і будувати кар'єру. Нині я десь на стадії пристосовування. Почуваюся безпорадною, борюся і як вмію долаю стрес.

- До речі, цієї п'ятниці моя сусідка Олівія організовує костюмовану вечірку у себе вдома, — каже Анжеліна.

- Клас!

- Ти прийдеш? Я розповіла Олівії про тебе, і вона захотіла познайомитись.

- Буду намагатися, — ухильно відповідаю.

Тому що я не знаю, що робитиму завтра, у п'ятницю і далі. Зовсім не знаю.

- Приходь, Софі! - Наполягає подруга. — Буде багато симпатичних хлопців, шикарна музика та море алкоголю.

- Я не п'ю, — відмовляюся.

- Зовсім?

- Так, дотримуюся здорового способу життя.

- О, то Ганна тобі заборонила? – цікавиться Анжеліна. — Кажуть, вона сувора.

- Ні. Це мій власний вибір.

Для себе я давно вирішила - ніколи, ні з ким і за жодних обставин не обговорювати дії тренера. Я багатьом зобов'язана Ганні і весь цей час максимально намагалася виправдати довіру, дану мені авансом.

Після вечері з Анжеліною нарешті потрапляю додому. Довго їду в таксі, бо п'ятниця, вечір та моторошні пробки.

Опинившись у своїй тимчасовій орендованій квартирі-студії, зачиняю двері на всі замки. Знімаю вузькі туфлі-човники та кидаю сумку на м'який пуф. Складним був день. Нестерпно складним.

Я притискаю пальці до скронь і повільно осідаю на підлогу просто у передпокої. У грудній клітці тисне, розпирає, палить. І хочеться зробити хоча б щось, щоб позбавитися цього неприємного почуття.

У якійсь непритомності я тягнуся до сумочки і дістаю звідти телефон. Знаходжу у контактах номер Жарова. Дещо зволікаю, перш ніж натиснути на зелену слухавку. Зі своїми почуттями до нього я теж пройшла багато стадій. Від розуміння та прийняття до заперечення та нестерпної образи. Потім назад. А потім ще й ще. Як на гойдалці.

За три місяці життя в Канаді ми жодного разу не спілкувалися. Відбулося коротке листування з приводу розлучення і на цьому все. Ініціатором була я, Яр самостійно розрулив це питання - моєї присутності не знадобилося.

Я наважилася після того, як Влад розповів, що Жаров тепер відкрито проводить час із Радмилою. Їх бачили гуляючими на набережній та в ресторані. Вони разом і їхньому взаємному коханню більше нічого не заважає, тим більше якийсь там штамп у паспорті. І кожного разу я намагаюся це усвідомити. Прокручую в голові місяці нашого шлюбу. Згадую розмови, прогулянки, подорожі. Як цілував, хотів, приходив до мене в кімнату і шепотів на вухо, що я його гаряча дівчинка. Тепер у його ліжку інша. І все це він робить уже з Радмілою. Невже для Яра наші стосунки нічого не означали? Як він міг так швидко викреслити мене зі свого життя?

Я тисну «Зателефонувати» і притискаю телефон до вуха. Серце працює на розрив, світ навколо йде обертом, особливо коли чую в динаміці до болю рідний та улюблений голос. Затиснувши рота долонею, тихо схлипую.

- Так, Сонь.

Мене лихоманить, знобить. Я не можу вимовити жодного слова. Просто прислухаюся до сторонніх голосів на задньому фоні. Мабуть, щоб точно визначити, що Яр з іншою.

- У мовчанку вирішила погратись? Добре давай. Як ти? Отримала документи на розлучення?

Отримала. Але так і не зуміла їх відкрити. Я повернулася до свого дівочого прізвища. Тепер Валенцова. І, здавалося б, нічого не повинно нагадувати мені більше про шлюб із Жаровим. Але ні…

- Отримала, гадаю. Але ж ти не тому набрала мій номер?

Хтось на іншому кінці дроту намагається дізнатися у Яра, чи питиме він віскі. Чується регіт, музика. Жаров відмахується і виходить кудись у тихіше місце. Робить глибокий вдих.