Українська література » » Замах на бродягу - Жорж Сіменон

Замах на бродягу - Жорж Сіменон

---
Читаємо онлайн Замах на бродягу - Жорж Сіменон
брови, і Мегре раптом відчув, що мимоволі намагається щось пригадати.

— Де це? — запитав він.

— На другому поверсі, в кабінеті.

Підіймаючись сходами, він подумав, що згодом треба буде взятись за цього загадкового Віктора. В передпокої його чекав Ляпуент.

— Я помилився, патроне. Даруйте. Коли я вперше його побачив, рана була непомітна.

— Він не отруєний?

— Ні. Лікар повернув його долілиць, і на спині, супроти серця, виявилась величезна рана. Стріляли, очевидно, впритул.

— Де його дружина?

— Не знаю. Вона ще не спускалась.

— А секретарка?

— Вже, мабуть, там. Ходімте. Я вже, здається, трохи орієнтуюся в цьому будинку.

Вони проминули величезний салон, в якому пахло пусткою і сирістю, потім по червоному килиму в коридорі пройшли повз невеликий кабінет, де, притулившись до вікна, стояла Луїза Бурже. Вони мовчали. Секретарка зустріла Мегре стривоженим поглядом — її явно непокоїло, як поставиться до неї комісар після вчорашнього візиту до Сюрте.

— Де він? — коротко запитав Мегре.

Вона показала на двері.

— Там.

За дверима вони побачили ще один кабінет, просторіший за перший, з червоним килимом на підлозі і меблями в стилі ампір. Долі, біля крісла, простяглося нерухоме тіло, над яким навколішках стояв лікар. Мегре бачив його вперше.

— Мене повідомили, що йдеться про постріл впритул.

Лікар кивнув головою на знак згоди. Комісар уже встиг помітити, що небіжчик був одягнутий не в піжаму, а в той самий костюм, що й напередодні.

— О котрій годині це сталося?

— Як на перший погляд, то десь близько півночі, між одинадцятою та дванадцятою вечора.

Мегре мимоволі пригадав село Сен-Фіакр, шкільне подвір'я, гладкого хлопця, якого ніхто не любив і якого всі звали Бум-бум.

Перевернувши небіжчика, лікар надав йому химерної пози — він ніби вказував витягнутою рукою в куток, де стояла пожовкла мармурова німфа.

— Ви гадаєте, що смерть настала відразу?

Глянувши на рану, в якій легко вмістився б кулак, Мегре зрозумів, що запитання було зайве. Але він відчував себе не в гуморі. Ця справа була не схожа на жодну іншу.

— Його дружину сповістили?

— Напевне.

Він вийшов до сусідньої кімнати і поставив те ж запитання секретарці.

— Так, — відповіла Луїза. — Ноемі вже ходила до неї.

— Вона ще не спускалась?

Він починав усвідомлювати, що тут все було не так, як у нормальній родині.

— Коли ви його бачили востаннє?

— Минулого вечора, коло дев'ятої…

— Він покликав вас?

— Так.

— Навіщо?

— Щоб продиктувати листи. Стенограма у мене в блокноті. Я їх ще не друкувала.

— Важливі листи?

— Нічого особливого. Йому часто спадало на думку диктувати ввечері.

Їй не треба було нічого додавати, щоб Мегре зрозумів дівчину: якщо хазяїн викликав її сюди після робочого дня, то лише з однією метою — принизити. А втім, кого він тільки не намагався принизити за своє життя?

— В нього були відвідувачі?

— При мені не було.

— Він на когось чекав?

— Так. Йому подзвонили по телефону, і після цього він сказав, що я можу йти спати.

— Це о котрій годині?

— Було вже пів на десяту.

— Ви зразу пішли спати?

— Еге ж.

— Сама?

— Ні.

— Де міститься ваша кімната?

— Там, де й інших слуг, — над колишніми стайнями, які тепер правлять за гаражі.

— Крім пана Фюмаля та його дружини, в цьому будинку ніхто не спить?

— Якщо не рахувати Віктора, ніхто. Він спить внизу, на першому поверсі.

— Це той швейцар?

— Він також лакей, сторож та кур'єр.

— Він жонатий?

— Наскільки мені відомо, ні. Він живе в маленькій кімнатці з круглим віконцем, що виходить у вестибюль.

— Дякую вам.

— Що я маю робити?

— Чекати. Коли прийде пошта, принесете її мені. Цікаво, чи там буде ще один анонімний лист.

Йому здалось, що секретарка зашарілась, але впевненості в нього не було. На сходах почулись чиїсь кроки. Потім до кімнати ввійшли заступник прокурора та молодий судовий слідчий на прізвище Планш, з яким Мегре ще не мав нагоди працювати. Слідом за ними увійшов секретар. Невдовзі після них з'явились інспектори поліції.

Луїза Бурже весь час стояла біля вікна у своєму кабінеті, чекаючи вказівок, і саме до неї звернувся перегодом Мегре:

— Хто розмовляв з пані Фюмаль?

— Ноемі.

— Це її особиста покоївка?

— Ні, вона прибирає третій поверх. У пана Фюмаля була спальня — поряд з кабінетом.

— Підіть подивіться, що робиться нагорі, — мовив Мегре і, помітивши вагання секретарки, додав: — Чого ви боїтесь?

— Нічого.

Було принаймні дивно, що дружина небіжчика і досі не спустилася до місця пригоди і що нагорі так тихо.

Після появи Мегре Ляпуент, нікому про це не кажучи, нишпорив по спальні Фюмаля, шукаючи зброю. Це була велика простора кімната, обставлена в стилі ампір, з широким розстеленим ліжком, на якому лежала наготована піжама та халат.

Крізь вузькі вікна до

Відгуки про книгу Замах на бродягу - Жорж Сіменон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: