Без почуттів - Ольга Джокер

Янка бере із собою просекко, полуницю, шоколад і два келихи. Ми сідаємо на бортик басейну, чокаючись.

Настрій гарний, ступні занурені у воду. Після складного сесійного тижня - саме те.

Коли за спиною лунають кроки, я інстинктивно напружуюся і витягуюся струною. Не люблю сваритися. Хочу миру - у будь-якому контексті.

- О, які люди, - піднімає келих Янка.- Привіт, старий.

Чується шурхіт тканини і скрип шезлонга, але повернути голову я поки що не наважуюся.

- І тобі привіт, синяк.

Подруга голосно й обурено фиркає.

- Напевно, не варто всерйоз ображатися, бо тобі зовсім мізки відбили в клітці. Але гаразд, я добра, тому поясню. Це перший келих за два тижні, братику.

Я абстрактно розглядаю блакитну гладь води і свіжий ніжно-рожевий педикюр, щоб не розсміятися в голос.

Янка лукавить. Це була б не вона, якби не перебільшувала.

- Алкоголіки завжди йдуть у заперечення і не визнають залежність, - усміхається Ратмір. - Задумайся.

Не бачу, але впевнена точно - подруга червоніє від злості. Принаймні, дихає частіше. І келих відставляє в сторону. Чи то готуючись до нападу, чи то щоб не переламати тонку ніжку.

- Боже... Тобі не дають, чи що? Чому такий незадоволений життям?

Мір не відповідає. Підходить до борту, швидко відштовхується і занурюється під воду, залишаючи після себе безліч бризок на волоссі та тілі.

- От мудак, - підсумовує Янка, і, обернувшись, звертається до мене: - Віриш чи ні - я від душі співчуваю його майбутній дружині.