Українська література » » Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний

Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний

---
Читаємо онлайн Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний

Отакі думки, як легенькі хмари серед ясного дня, перепливали в голові старої матері. Оже, як там: сонце тепле та ясне, — підплили хмарки вгору, пройняв їх гарячий його світ, побілив їх, розтопив, повінув теплий вітрець, розвіяв... Так і тут: доля світила та гріла й не давала простору та волі смутній думці кинути темну тінь на їх щастя... Мотря більше раділа, ніж журилася, й весело поглядала на дітей, як вони голубились.

А вони справді — як ті голуби: де одно, там і друге. Чи він робить що, а в неї вільна хвилина, — вона коло його: коли не помагає, піддержує що, то так стоїть та дивиться; чи вона робить, — він з рук хапає, щоб їй легше було.

— Галю! найми наймичку, — каже він, дивлячись, як вона втомилася коло печі, золійники. вергаючи. — Невже все те тобі своїми руками ворочати? Ти й коло корови, й коло печі, й коло шитва, — та все одна, все сама.

— Наймичку? —питає, здивувавшись, Галя. —Навіщо? Щоб вона своїми нечистими руками тобі страву готувала? Хай їй!

— Пожалуй себе, Галю, свого здоров'я...

— А що моє здоров'я? Хіба ще не викохала та не виростила, в матері гуляючи? Задля тебе, мій голубе, хоч і руки натруджу, то не шкода. Ти замолоду натерпівся всього, — поживи хоч зо мною в доволлі... І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини... Ні, не треба... Не хочу я наймички!

Чіпка слухав ту любу мову жінчину, а серце його проймала радість щастя...

— Доле моя! щастя моє! — пригортаючи міцно до себе Галю, шептав він увечері. — Ти ж мені радість у двір принесла; ти з моїх очей полуду зняла, що їх цілий мій вік закривала!.. Кругом мене кривда облягала, неправда обступала, як важкий камінь, давила вона мої плечі, груди... опускалися в мене дужі руки, закривалися очі... я не знав нічого, не бачив, куди мені вилізти з того гніту, як його вискочити... Ти — як зірочка зійшла над моєю задуреною головою — і освітила мені темну стежку, мій неутертий шлях!..

— Галю! — трохи згодом, не швидко, ніби роздумуючи, обізвався голосно Чіпка. — Коли б усі люди були такі щасливі, як ми з тобою, тоді б нам ще краще жилося, ще веселіше!

— Коли б же то, мій голубе! Що ж, коли їх доля так помежувала: одному дала багато, а другому — нічого...

— Доля?.. Гляди лишень, Галю, чи доля то? чи не самі люди, бува, й винні?.

—Та, може, й вони трошки... Якби можна, Чіпко, то я б їм свого уділила... Знаєш: як розказала мені твоя мати, яку ви нужду, яке лишенько замолоду терпіли, то мене то в огонь укине, то мороз обсипле... Коли б знала, то в той би час усе своє віддала, що маю...

— Ти, Галю, добра. Ти — жаліслива, — казав Чіпка, обнімаючи її, а в самого по сумному виду мишка бігала й голос дрижав від спомину. — Та чи то ж то одна моя мати така?.. Хіба одні ми... Сотні, тисячі, тисячі тисяч отак тягли й тягнуть своє злиденне життя. І ніхто на те не вважає; нікому немає діла до того; ніхто на те не дивиться; ніхто того не бачить... усім воно чуже, не рідне... Кому воно своє?.. кому — не байдуже?.. Отим хіба беззахисним людям, що з голоду мруть?.. Не дивуй же, Галю, що ми своє одбирали — силою...

— Не нагадуй, не нагадуй... Христом-богом молю, не нагадуй мені про те. Чіпко! — молила Галя, ще дужче горнучись до його. — Як я здумаю про те, то в мене розум мутиться, в очах червоні плями замріють... Хіба було не можна без того обійтися?.. Працею, хоч тяжкою, кривавою працею, та чесною — свого добути?...

— Працею?.. Гм... Нічого, Галю, працею не вдієш... Один з неї вискочить, а десятьох вона задавить!

— Адже от — Грицько... З бідності вийшов у люди... І спокійний, і щасливий... а все через працю...

— Та праці, Галю, нігде приложити!.. І те — чуже, і того — не можна, й того — не роби!.. Ніяк рук зачепити... Кривда кругом, скрізь неправда...

— Ти думаєш. Чіпко, що справді у всіх такі думки? їй-богу, ні! Лушня такий чоловік, що купить і продасть; Пацюк — аби йому погуляти та поспівати, наробити дешпоту; а Матня — щоб нализатися от по сю!.. Хіба їм у голові праця? Хіба вони думають, де своє,— де чуже?.. Або москалі! Цілий вік його вчать не дивитись не тільки на чуже добро, а й на життя. Хіба вони таке думають, як ти?.. Він собі йде прямо задля того, щоб порабувати... щоб чужим добром пожити... Так у них, у москалях, було: так він звик до того... а тепереньки й не хоче за чесну працю взятися!..

— Може, й так... Може, й твоя правда... Може...

— Ні, Чіпко:. краще тихо, мирно жити, чесно заробляти й поживати... А дасть господь діток діждати — вигодуємо, виростимо їх на добро, до школи ддамо... Хай змалечку вчаться... Може, вони в книжках тих вичитають, як краще жити, ніж ми з тобою!..

Такою тихою мовою та розумною радою Чіпка був як сповивачем сповитий. Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось, сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривої стежки, якою він думав дійти до щастя... Шкода йому було свого безталанного товариства, жаль його погибелі... А сказати їм Галину правду — нехватало духу, сили; І він тепер ховався, тікав від своїх давніх братчиків.

— Шкода! не ждати вже нам тепер добра з нашого отамана, — казав Лушня товариству. — Пропав чоловік... Жінка коло спідниці пришила...

— Сказано: медовий місяць — солодше від усього на світі, — пояснив Пацюк.

— А горілка — ще солодша! — додав Матня. — Хоч би ж до себе приймав, бісів син! Адже за жінкою яку худобу затяг?

— А справді... Ходім до його, — підбиває Лушня.

— Ходім! ходім! — замовлять усі разом, та й підуть.

Чіпка побачить, вибіжить з хати.

— Так і так, братця, — таке й таке лихо... Жінка занедужала, мати насилу сновигає, а хата — самі знаєте — одна... Де я вас прийму?

— То дай нам хоч рубля грошей! — пристає Лушня, — дожилися до того, що й крпійки за душею немає... От ми й вип'ємо за здоров'я жінки, щоб господь її помилував.

Скачати книгу Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний
Відгуки про книгу Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: