Смерть за алфавітом - Єжи Едігей
Офіцери зібралися в начальника. Зося принесла каву, поставила її перед кожним і тихесенько зачинила двері. Їй було наказано: якби навіть була пожежа, то все одно ніхто не має права переривати нараду.
— Панове, — сказав майор, — не буду вам говорити, бо й самі знаєте, яка ситуація склалася в нашому місті й нашій комендатурі. Повинен заявити: люди, що вели розслідування цієї чортової справи, зробили буквально все, навіть більше, ніж можна було зробити. На жаль, без наслідків. Розслідування не просунулось ані на крок, а вже маємо чотири трупи. Що робитимемо далі?
— Давай, Басю, — підбадьорив Слівінську капітан Полєщук. — Ти маєш на всю цю справу свіжий погляд.
«Вже знюхалися, вже на «ти», — промайнуло в голові майора. Йому це здалося чимсь зовсім недоречним. — Полєщукові досить, аби хтось носив спідницю і лице мав трішки ліпше від закіптюженого горщика, і він уже кидається. Що за бабій такий. А вона ще й шкірить зуби...»
— Чому я? — захищалася Слівінська. — Я лише п’ятий день у Забєгові. Хай спочатку говорять досвідченіші за мене.
— Ну, добре, почну я, — вирішив Зайончковський. — Маємо справу з якимсь божевільним або маніяком. Убиває без будь-якого приводу, єдине, про що дбає, — це про абетковий порядок прізвищ намічених жертв. Саме безглуздість цих убивств є найбільшою перешкодою для слідства. Бо нам бракує обґрунтування, чому загинув Делькот, а не Дембіцький чи Дедерко. Цей випадковий збіг викликає в місті паніку. Визнаю, що роль міліції в даній ситуації дуже складна. Адже ми діємо навпомацки. Єдиний спосіб викрити вбивцю — це впіймати його на місці злочину. До того ж, як нам відомо, злочинець має ще й пістолет. А це означає, що справа зовсім кепська. Навіть найкраще підготовлена засідка може викликати чергову жертву, і, не виключено, когось із-поміж наших людей.
— І все-таки ми змушені йти саме цією дорогою. Не бачу іншого способу, — підтримав висновки начальника міліції капітан Полєщук.
— На жаль, це так. Хто прийшов служити в міліцію, мусить бути готовим до небезпеки, навіть до смерті. Але найгіршим у даному випадку є те, що ми не можемо забезпечити стопроцентної безпеки тим, кому загрожує напад безумця.
— Людям з прізвищами, що розпочинаються на «Е», — додав підпоручик Жешотко.
— На щастя, таких у Забєгові всього сім осіб, — додав капітан Полєщук, — а в сусідніх ґмінах ледве набереться одинадцять. Такій жменьці ми ще зможемо забезпечити особисту охорону вдень і вночі.
— У Забєгові не сім, а шість, — поправив Полєщука Зайончковський, — годину тому мені телефонував дантист Емільянович, що виїздить із Забєгова — до того часу, поки ситуація трохи проясніє. Мовляв, кожна людина мусить померти, однак він не бажає, щоб це настало так завчасу через нетямущість міліції. Мене ледь дідько не хватив, та що я йому міг відповісти?
— Шестеро — це ще ліпше. Убивця матиме менший вибір.
— Може, візьметься за наступну літеру? За «F»? Тих, можливо, більше? — глибокодумно промовив підпоручик Жешотко. — Адже не обов’язково мусить убивати згідно порядку літер в абетці.
— Очевидно, обов’язково, — енергійно заперечив майор. — Тому ідіотові бракує здорового глузду. Йому вдарило в голову, що треба слідувати в порядку літер, і цього він дотримуватиме, доки попадеться.
— Якби ж то, — зітхнув Жешотко.
— Отже, — втрутивсь у розмову капітан Полєщук, — мусимо, як павуки, розставити сіті й чекати, поки наша муха в них потрапить. Ось уже три дні забєговські детективи пильнують за всіма особами, кожна з яких може стати майбутньою жертвою. Наші люди мають дозвіл на застосування зброї навіть без попередження. На жаль, цей ризик ми змушені взяти на себе. Охорона організована так, щоб ніхто, крім зацікавлених осіб, про неї не здогадався.
— Це неможливо, — подав голос лейтенант Анджей Стефанський, який у комендатурі займавсь автоінспекцією.
— Чому? — здивувався капітан Полєщук.
— Бо тут, у Забєгові, всі всіх знають. Надто мале місто, аби вдалось щось утримати в таємниці. Наші люди, незалежно від того, чи будуть у формі, чи в цивільному, будуть відразу ж упізнані на вулиці. Злочинець крутиться серед городян. Знає тут, бодай зовні, всіх офіцерів і молодший командний склад міліції. Отож нишкнутиме так довго, поки знімемо охорону. Ми ж не можемо тримати її до безконечності. А він наступного дня холоднокровно замордує чергову жертву.
— Виходить, — щораз більше нервував майор Зайончковський, — що нема жодного способу перервати цей ланцюг убивств?
— Я такого не сказав, — оборонявся лейтенант Стефанський. — Стверджую лише, що спосіб, запропонований капітаном, не дасть потрібного ефекту.
— А що пропонуєте ви?
— Не знаю, — безпорадно стенув плечима лейтенант. — Справді не знаю.
— Може, скликати детективів з усього воєводства? — підказав Жешотко. — Ми демонстративно познімали б наших людей, а ті, нікому не відомі, тримали б охорону в таємниці. Це могло б завести в оману злочинця, що почувався б безпечно і спробував би зробити черговий крок.
— Спосіб, можливо, і добрий, але нездійсненний. Зараз і в інших містах ситуація така, що доводиться розраховувати тільки на власні сили. Допомогу зможемо одержати не раніше початку листопада.
— До того часу наш «ікс» перейде за половину абетки, — посміхнувся капітан Полєщук.
— Навряд, — раптом обізвалася лейтенант Слівінська.
— Ти так вважаєш, Басю? — ніби хизувався приятельством з дівчиною капітан.
— Не просто вважаю — впевнена в тому.
— Може, поясните нам докладніше? — роздратувала майора впевненість лейтенанта Слівінської.
— Охоче, — ледь помітно почервоніла вона від збудження. — Намагатимусь говорити якнайкоротше.
— Маємо час аж до наступного вбивства, — буркнув Стефанський.
— Перепрошую, що зважилась критикувати старших за званням, віком і досвідом, але мені здасться, що в цій справі припустилися принципової помилки.
— Якої? — дедалі більше розпалювався майор, якого такі слова чіпляли за живе. Адже спочатку слідством керував він.
— Була висунена гіпотеза, що маємо справу з божевільним чи маніяком і в тому напрямку скеровувалися всі дії міліції.
— А як інакше пояснити факт, що люди гинуть згідно літер в абетці?
— Якби я хотіла
