Клуб «Мефісто» - Тесс Геррітсен

— Шлюб складніший, ніж тобі здається.

— Що вже тато накоїв?

Анджела розв’язала фартуха, кинула на стіл.

— Віднесеш пиріг замість мене? Голова болить. Піду нагору, ляжу.

— Мамо, поговори зі мною.

— Більше я нічого не скажу. Я не з тих матерів. Ніколи не змушувала дітей ставати на чийсь бік.

Анджела вийшла з кухні й погупала нагору, до спальні.

Джейн зачудовано повернулася до їдальні. Френкі був надто зайнятий розпилюванням другої порції баранини й навіть очей не підвів. Але Майк мав стривожений вигляд. «Може, Френкі й тупий як валянок, а от Майк точно зрозумів, що щось сьогодні дуже не так». Вона подивилася на батька, який вилив у свій келих мало не всю пляшку к’янті.

— Тату? Не хочеш розповісти, в чому річ?

Батько сьорбнув вина.

— Ні.

— Вона дуже засмучена.

— І це наша з нею справа, ясно?

Він підвівся, поплескав Френкі по плечі.

— Ходімо. Ще встигнемо на третю чверть.

* * *

— То було найпаскудніше наше Різдво, — сказала Джейн дорогою додому. Реджина спала у своєму автокріслі, і вперше за вечір вони з Гебріелом могли поговорити без перешкод. — Усе зазвичай не так. Тобто ми чубимось і все таке, але мама завжди все вирівнює.

Вона глянула на чоловіка, чий вираз обличчя в погано освітленій машині було важко прочитати.

— Пробач.

— За що?

— Ти не знав, що береш дружину з божевільні. Тепер, певно, питаєш себе, у що ж ти вліз.

— Так. Я сказав би, саме час дружину поміняти.

— Ну, це ж трошки спадає на думку, еге ж?

— Джейн, не верзи казна-що.

— Дідько, інколи мені самій хочеться втекти від своєї рідні.

— А от я точно не хочу втікати від тебе.

Гебріел знову зосередився на дорозі, де вітер проносив жмутки снігу перед фарами. Вони їхали мовчки. Тоді він сказав:

— Знаєш, я ніколи не чув, щоб мої батьки сварилися. Жодного разу, поки ріс.

— Вперед, добивай. Я знаю, що моя родина — купа верескунів.

— Просто ти з сім’ї, у якій озвучують свої почуття. Грюкають дверима, горланять і регочуть, мов гієни.

— О, все краще й краще.

— Хотів би я в такій рости.

— Авжеж.

Джейн засміялася.

— Мої батьки не кричали, Джейн, і не грюкали дверима. І сміялися нечасто. Ні, родина полковника Діна надто дисциплінована, щоб опуститися до такої низості, як емоції. Не пригадую, щоб він хоч раз сказав «люблю тебе» мені чи моїй матері. Я мусив учитися це говорити. І досі вчуся. — Він подивився на неї. — Це ти мене вчиш.

Вона торкнулася його ноги. Її крутий, куленепробивний чоловік. Навіть його можна чогось навчити.

— Тому ніколи за них не вибачайся, — закінчив Гебріел. — Бо вони створили тебе.

— Іноді я в цьому сумніваюся. Як гляну на Френкі, то й думаю: Господи, будь ласка, нехай виявиться, що мене підкинули їм на поріг.

Чоловік засміявся.

— Ситуація сьогодні була напружена. То в чому річ?

— Не знаю. — Джейн відкинулася на спинку сидіння. — Та рано чи пізно ми про все дізнаємося.

6

Джейн сунула взуті ноги в бахіли, вдягнула хірургічний халат, зав’язала за спиною. Глянувши крізь скляну перегородку в лабораторію, подумала: «Як же не хочеться туди йти». Але Фрост був уже в залі, вбраний у халат і маску, над якою було видно, як він скривився. Морин асистент Йошима дістав з конверта рентгенівські знімки й повісив на негатоскоп. Спина докторки Айлс затуляла стіл, ховаючи те, з чим Ріццолі так не хотілося мати справу. Лише годину тому вона сиділа за столом у себе на кухні, Реджина воркотіла в неї на колінах, а Гебріел готував сніданок. Тепер омлет перевертався в шлунку, хотілося зірвати халат і вийти звідси на чистий сніг.

Натомість вона штовхнула двері до залу для розтинів.

Судмедекспертка глянула на неї через плече, на обличчі не читалося жодного негативу з приводу процедури, що на них чекала. Просто професіоналка, така ж, як інші, готова стати до роботи. Вони обидві мали справу зі смертю, та Мора була з нею в ближчих стосунках, їй було простіше дивитися смерті в лице.

— Ми вже збиралися починати, — сказала вона.

— Затрималася на дорозі. Там нині зранку безлад.

Детектив зав’язала маску, підходячи до краю столу. Намагалася не дивитися на рештки, натомість зосередившись на негатоскопі.

Йошима клацнув вимикачем, увімкнулося світло за двома рядами знімків. Рентгени черепа. Утім, вони були не схожі на інші знімки голови, які Джейн бачила. Там, де мав би бути спинний мозок, було лише кілька хребців, а далі… нічого. Тільки зазубрена тінь м’яких тканин там, де розрізали шию. Вона уявила, як Йошима викладає голову для знімків. Цікаво, чи голова котилася, мов м’яч, поки він розташовував її на плівці й налаштовував коліматор? Джейн відвернулася.

І перевела погляд на стіл. На рештки тіла, розкладені в анатомічній послідовності. Тулуб лежав на спині, відрубані частини — приблизно там, де мали б бути. Пазл із кісток та плоті, який чекає складання. Хоча Джейн не хотілося туди дивитися, голова теж була на місці, перекотилася на ліве вухо, наче жертва дивилася вбік.

— Я маю роздивитися рану, — сказала Мора. — Допоможете, потримаєте в правильному положенні? — Пауза. — Джейн?

Ріццолі здригнулася й подивилася на судмедекспертку.

— Що?

— Йошима зніматиме, а мені треба оглянути рану зі збільшенням.

Докторка Айлс узяла череп затягнутими в рукавички руками й покрутила голову так, щоб краї рани зійшлися.

— Ось, потримайте в цьому положенні. Вдягніть рукавички й заходьте з цього боку.

Джейн зиркнула на Фроста. «Краще вже ти, ніж я», — промовляли його очі. Вона перейшла до іншого краю столу, зупинилася, з ляскотом надягнула рукавички, потяглася до черепа. Зрозуміла, що дивиться в очі жертви, рогівки яких були тьмяні, наче воскові. Півтора дня в холодильнику вистудили плоть, і, тримаючи це обличчя в долонях, Ріццолі подумала про м’ясний прилавок у місцевому супермаркеті, з крижаними курчатами, загорнутими в пластик. «Зрештою, усі ми просто м’ясо».

Мора зігнулася над раною, вивчаючи її в лупу.

— Здається, тут єдиний удар спереду. Дуже гостре лезо. Кістка подряпана доволі глибоко, під вухами. Мінімальна схема ножа для хліба.

— Хлібні ножі не дуже гострі, — мовив Фрост звідкись іздалеку.

Джейн підвела очі й побачила, що він відійшов від столу й стояв на півдорозі до вмивальника, тримаючи руку на масці.

— Я мала на увазі не саме лезо, а структуру розрізу, — пояснила Мора. — Йдеться про надрізи, що заглиблюються в одній площині. Тут ми бачимо перший дуже глибокий розріз, що розітнув щитоподібний хрящ і дійшов аж до хребта. Тоді — швидке розчленування між другим та третім хребцями. На це обезголовлення могло піти менше хвилини.

Йошима з цифровою камерою підійшов ближче, зробив знімки рани в збільшенні. Фронтальний, бічний. Жахіття під усіма кутами.

— Добре, Джейн, — сказала докторка Айлс. — Подивимось у площині розрізу.

Вона забрала голову й перевернула її вниз маківкою.

— Потримайте, будь ласка, ось так.

Ріццолі краєм ока помітила розрубану плоть та відкриту трахею й різко відвернулася, тримаючи голову наосліп.

Мора знову піднесла до голови лупу, розглядаючи рану зблизька.

— Бачу борозни