Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі
— Ну і як пройшла вечірка?— спитала Кіра, котра сиділа на кухні та пила чай.
— Нормально. — відповіла я і почала трохи кашляти.
— Ти захворіла?
— Не знаю.
— Вигляд в тебе поганий. — сказала сестра, а я почала робити собі чай.
— Застуда напевно. Ввечері було холодно. — відповіла я.
Все ж таки не дивно, що я могла захворіти. Вчора мало того, що в озері була, так ще й ходила в одній лише блузці. Всю ніч мені було страшенно холодно, тому зранку я відразу ж пішла в гарячий душ. Тепла вода трохи мене зігріла, але було таке відчуття, ніби мене морозить.
— Сподобалась тобі вечірка?— продовжувала випитувати в мене Кіра.
— Не дуже. Ти ж знаєш, що я не люблю таке.
— От і дурна! Якби ж то в нас були якійсь вечірки!
— В школах не роблять вечірок.
— Роблять, але тільки у випускному класі.
— Ну почекаєш ще трохи. Вже менше ніж рік залишився.
— А ти могла б взяти мене на якусь зі своїх вечірок?— спитала Кіра.
— О ні!— категорично відмовилась я.
— Ну чому?
— По-перше, я більше не піду на такі вечірки, а по-друге, ти ще маленька для такого.
— Можна подумати там вік перевіряють.— роздратовано сказала сестра.
— Справа не в тому скільки тобі років. Просто там багато алкоголю, хлопців і всякого різного.
— Ну а мені, що до того? Я просто хочу подивитися.
— Кіро, я тебе дуже добре знаю.
Сестра хотіла ще щось говорити, але мама перебила її. Вона якраз зайшла на кухню з якимось пакетом.
— Дівчатка, ви вже проснулися?—сказала мама і поцілувала нас по черзі в щічку.
— Так. Ти чула коли Дана прийшла?
— Ні. Не чула.
— Це вже була четверта ранку. Вона так гримнула дверима, що розбудила мене.— сказала Кіра і з посмішкою подивилася на мене.
— Ну мені здається, що я вже доросла, тому можу приходити тоді, коли мені заманеться.— відповіла я сестрі з такою ж усмішкою.
— Даночко, — звернулась до мене мама,— Кіра права. Четверта ранку — це дуже пізно.
— Але ж мені вже майже вісімнадцять!
— Ну і що? Це не означає, що потрібно повертатися додому о такій годині. Наступного разу прийдеш раніше ,чула?
— Добре.— погодилась я.— Тим більше сумніваюсь, що колись ще піду на такі вечірки.
— Чому? Щось сталося?— схвильовано спитала у мене мама.
— Та ні.— відповіла я і почала кашляти.— Просто не подобається мені це все.
— Ти захворіла?
— Здається. Кашляю і гордо болить.
— Візьми!— мама витягнула мені з аптечки термометр,— Поміряй температуру.
Я сіла на крісло і продовжила пити чай. Мама про щось говорила з Кірою, а та як завжди почала сперечатися. Звісно я розумію її. У свої п'ятнадцять вона хоче відчувати себе дорослою. От і робить різні дурниці, щоб всяко привернути до себе увагу. Сестра не один раз говорила, що батьки люблять мене більше ніж її. Я намагалася переконати Кіру, що це не так, але хіба вона когось послухає.
— Ну і що там?— спитала згодом у мене мама.
— Тридцять вісім і шість.— відповіла я.
— Ого, треба збивати.— сказала мама і почала шукати в аптечці якійсь таблетки. — Випий.
Я проковтнула ту таблетку, що вона мені дала і пішла до себе в кімнату. Голова сильно боліла та й знову стало холодно, тому я швидко залізла під ковдру. Через деякий час до мене зайшла Кіра.
— Дано, до тебе подруга прийшла.— сказала сестра.
— Хто? Яка подруга?— здивовано спитала я.
— Ну така гарненька, як лялька. Справжня модель. — сказала Кіра і закотила очі.
— Добре. Поклич її.
— Не думала, що ти з такими дружиш.— роздратовано сказала сестра і пішла в коридор.
—Привіт, Дано!— я помітила Єву в дверях.
— Привіт!— відповіла я дівчині з посмішкою.
— Принесла тобі твою курточку.
— Ой, дякую дуже. Там у мене телефон. — сказала я і забрала у неї куртку.
— Куди ти вчора пропала?— спитала Єва і сіла на ліжко біля мене.
— Та я зустрілась з одним знайомим, а потім він відвіз мене додому.
— Дивно, ти могла б мені повідомити.
— Це трохи не та ситуація. У мене не було можливості сказати тобі.
— Та я розумію.
— А ти що робила на вечірці? Повеселилася?
— Угу, дуже. Спочатку познайомилася з одним хлопцем. Він мені справді сподобався. Ну а потім почалась бійка і я пішла геть.
— Бійка? Ого!
— Так. Між компанією того хлопця і Артура з його друзями.
— А через що билися?
— Не знаю. Якось раптово все сталося. Я навіть не встигла нічого зрозуміти.
— Добре,що хоч ти не постраждала.
— Ти як? Голос в тебе якийсь не такий.
— Захворіла просто.
— Щось серйозне?
— Не знаю, напевно застуда.
— Звісно ти захворіла. Ходила вчора в такий холод в одній блузці.
— Та я була в машині.— вирішила збрехати я.
— Дано, я знаю, що ти пішла з Владом. І я бачила, що його автомобіль весь час був біля будинку.
— Звідки ти знаєш, що я була з ним?
— Артур мені сказав, коли я пішла тебе шукати.
— А він звідки дізнався?
— Напевно Влад сказав.— Єва потиснула плечима.— То що ж було вчора?
— Та нічого. Ми просто з ним поговорили.
— Ну як скажеш.
Єва досить довго була у мене. Ми обговорювали все на світі, але я не розповіла їй про ту трагедію і про свій вчинок. Я вважаю, що це надто особисте і не варто поки розповідати їй. Навіть батьки і сестра не знають правди. Потім Єва пішла додому, а я повернулася в ліжко. Я витягнула з кишені куртки телефон і побачила повідомлення з невідомого номеру.
« Привіт, ти напевно мене не знаєш, але я б дуже хотів з тобою познайомитись. V»
Дивно, звідки ця людина взяла мій номер. Я переважно нічого не відписую, але мені стало справді цікаво і може хватить мені ховатися від хлопців. За всі свої сімнадцять років я навіть ні з ким не зустрічалася.
« Привіт, я не проти. Почнемо з найпростішого, як тебе звати?»— відписала я.
Через декілька хвилин прийшла відповідь:
« Я б хотів залишитися анонімом. Принаймі на деякий час. Нехай буде просто V».
Он як значить! Ну гаразд.
« Добре, тоді я буду просто D».
« Дуже радий, що ти не відмовила мені.»
« Якщо чесно сама здивована. Надіюсь, що я не буду про це шкодувати. Де ти взяв мій номер? І звідки ти мене знаєш?»
« Ну ми вчимося на одному факультеті. Можливо ти мене навіть бачила. Ну а твій номер було нелегко дістати, але я це зробив.»
« Як саме тобі вдалося дізнатися мій номер?»
« Нехай це буде поки таємницею.»
« Розкажи щось про себе.»
« Давай я краще розкажу щось про тебе;)»
« Давай. Аж самій цікаво.»
« Ти надзвичайно красива дівчина. І це правда. Твої очі такі темні і бездонні, як ніч. А твоя посмішка зводить мене з розуму. І ще мені дуже подобається, коли ти фарбуєш губи бордовою помадою.»
« Якби ти зараз міг бачити мене, то помітив би як сильно я почервоніла.»
« Соромишся, коли тобі роблять компліменти?»
« Не звикла до них )))»
« Але це правда.»
Я широко посміхнулася. Хто ж цей незнайомець? Ми ще довго з ним переписувалися і я навіть не помітила, як пройшов час. Перед сном я ще випила якійсь таблетки і мені стало трішки краще.
З самого ранку в мене був хороший настрій, а все тому, що мій V побажав мені хорошого дня. Я була така радісна і щаслива, що мені було байдуже на застуду. Мама теж помітила, що зі мною щось відбувається. Я прийшла вчасно на факультет і перша пара пройшла досить швидко.
— Дано, я зайду ще на хвилинку в бібліотеку.— сказала до мене Єва.
— Гаразд. Зустрінемось в аудиторії.— відповіла і пішла по коридору.
Я завернула за один бік коридору і не помітила, як зайшла в когось. Усі мої книжки і зошити з рук впали на підлогу.
— Ой!— все, що встигла сказати я.— Вибачте будь ласка.
— Це ти вибач.— почула біля себе приємний чоловічий голос.
Хлопець присів біля мене і почав допомагати збирати зошити. Я зустрілася поглядом з його красивими сірими очима і ледь затамувала подих. Хлопець був красивим, навіть дуже.
— Я не хотіла так налетіти на тебе. Вибач. — сказала я і піднялася на ноги.
— Насправді це я винен. Тобі нема за що вибачатися.
— Добре.— з посмішкою сказала я.
— Може познайомимося? Я - Вова.— хлопець простягнув мені руку.
— Дана. — сказала я і потиснула йому руку. — Що таке? Чому ти так дивишся?
— В тебе такі гарні очі. — сказав хлопець і пильно подивився на мене.— Такі темні, як ніч.
Я здивовано подивилася на нього. Це ж ті самі слова,що написав мені V. Невже це він?
— І ця помада тобі дуже пасує.
Це точно мій незнайомець! Ще й Вова називається.
— Дякую. — сором'язливо відповіла я.
— Ну і щоб хоч якось відшкодувати такий мій вчинок, можна запросити тебе на каву? — запропонував хлопець.
— Звісно. Коли?
— В тебе скільки сьогодні пар?
— Ще дві.
— В мене теж. Зустрінемось після занять під факультетом.
— Гаразд. — погодилась я з широченною посмішкою.
Потім я пішла в аудиторію і чекала на Єву. Вона відразу ж помітила, що зі мною щось відбувається і почала розпитувати. Я розказала їй за повідомлення від незнайомця і про Вову, якого зустріла декілька хвилин тому. Подруга порадила не вагатися і сходити з ним на побачення. Звичайно я розуміла, що ні про яке побачення навіть не йшла мова. Він же просто запросив мене на каву. Але може так і розпочинаються справжні стосунки. Після пар я вийшла у двір факультету і відразу ж помітила його. Він помахав мені однією рукою і я підбігла до нього.
— Радий тебе знову бачити.
— І я.— засоромлено відповіла я.
— Ну що пішли?
— Так.
Вова привів мене у якусь кав'ярню і ми вибрали собі напій. Хлопець купив собі американо, а я замовила капучіно. Ми дивилися один на одного і я змогла його роздивитися. Світле волосся, сірі очі та високий зріст. Справді гарний хлопець і приємний. Через деякий час наше замовлення принесли і ми продовжили говорити. Мені було справді цікаво з ним.
— То чим ти займаєшся?— спитала я в нього.
— Крім навчання ще працюю в дядька на будівельній фірмі.
— А хоббі якійсь особливі є?
— Навіть не знаю. Колись любив грати в різні відеоігри, а зараз якось часу нема. А в тебе що?
— Люблю книжки. Справді дуже подобається читати . Моя сестра помішана на серіалах, а я навпаки люблю більше уявляти все в голові.
— А щодо фільмів?
— Теж люблю, але не ті, що зняті по книзі. Дуже рідко буває, що сюжет справді дотримується повністю. Переважно такі фільми — одне суцільне розчарування. Тим більше в моїй уяві вимальовуються одні герої, а в кінцевому результаті акторів підбирають зовсім не подібних.
— Ох, в цьому я тебе розумію. Дано, мені треба тобі дещо розповісти.
— Слухаю. — я уважно подивилася на нього.
— Я думаю ти вже здогадалася, що я той хлопець, що тобі писав.
— Так. — сором'язливо відповіла я.— Я дуже рада, що ми зустрілися.
— Насправді мене попросили це зробити. І це наше побачення підставне.
— Що ти таке говориш?
— Просто я познайомився з тобою і зрозумів, що ти дійсно хороша дівчина.
— Я не розумію.— тихо сказала я і відчула ком в горлі.
— Я не хочу, щоб ти страждала.
— Хто тебе про це попросив?
— Він. — хлопець кивнув головою за мою спину і я помітила, що за сусіднім столиком сидить Влад і п'є якусь каву. Отже, він вирішив познущатися з мене таким чином. Захотів показати, що ніби я нікому ніколи не буду потрібна.
Я повільно встала з-за столу і підійшла до нього. Злість, образа, гнів — все змішалося у мене всередині. Мені хотілося вбити цього покидька. Вова тим часом вирішив змитися. Боягуз чортів!
— Як ти посмів таке зробити?— сказала я над Владом.
— А ти думала, що справді можеш комусь подобатися? Ти себе бачила? — нахабно відповів хлопець і з посмішкою подивився на мене. — Ти подумала, що він справді закохався в тебе? От же ж наївна!
На моїх очах зібралися сльози, але я поспішно їх витерла. Схопивши чашку з кавою, яку він пив, я вилила її на нього. Він від здивування аж рота відкрив.
— Це останній раз,— впевнено сказала я,— коли я плачу через тебе. Це останні сльози, які я проливаю через тебе. І це останнє, що я дозволила тобі зі мною зробити.
Я пішла геть з тої кав'ярні і вийшла на холодне повітря. Та не встигла я пройти і двох метрів, як мене хтось взяв за руку.
— Що ти хочеш від мене стільки?— закричала я на Влада, крізь сльози.— Що? Може мені померти, щоб тобі стало легше?
Я вирвалася з його рук і побігла на дорогу. Прямо на мене їхала машина і світила фарами прямісінько в обличчя. Я дивилася на це світло, ніби в обличчя своїй смерті. Дві секунди і я б померла. Але Влад швидко схопив мене і потягнув на тротуар.
— Що ти робиш, ідіотка?— почав кричати він, а я досі була в його обіймах.
— Те, що ти хотів.
— Звідки ти знаєш чого я хочу?— сердито спитав Влад.
В наступний момент я відчула його губи на своїх. Він поцілував мене ніжно і обережно, ніби знав, що це у мене вперше. Я хотіла б віддатися всім почуттям. Цей поцілунок був таким солодким для мене, але правда була значно важчою...
