Підземний човен - Буличов Кір

— А ви не хочете з нами розмовляти.

— Ми знаємо, — почувся голос із-за кам'яної брили, де ховалося кілька гномів. — Ви нас зумисне випробовуєте. Вас прислав пан Чотириокий.

— Нас ніхто не присилав, — мовила Аліса. — Але якщо ви скажете нам, як пройти до цього пана, ми відразу ж підемо звідси.

Гноми посміливішали, дехто з них почав виходити зі схованок. Старий гном прийшов до тями і сказав:

— Прийміть портрет. Благаю. У мене слабкі нерви.

Пашка слухняно сховав фотокартку в кишеню.

— Куди ж нам іти? Гноми як за командою

показали вниз за течією підземної річки.

Коли Аліса з Пашкою відійшли на кілька кроків, ззаду почувся тоненький голосок:

— Пробачте, а навіщо ви сюди приїхали? Аліса обернулась.

Гноми стояли купкою, в руках погойдувалися ліхтарики зі світлячками.

— Я ж сказала — ми шукаємо чоловіка, портрет якого вас так налякав.

— А навіщо? — повторив запитання старий гном.

— Ми хочемо йому допомогти.

— Я ж казав, казав! — вигукнув наймолодший із гномів. — Вони його хочуть убити!

— Тихше! — старий гном пригрозив йому кулачком. — Як же ви йому допоможете?

— Ми ще не знаємо.

— Ми вам підкажемо. Аліса присіла навпочіпки.

— Взагалі-то він безсмертний, — прошепотів старий гном. — І вбити вам його буде дуже важко. Але у нього в палаці є потайна кімната. У цій кімнаті зберігається скляне яйце. Якщо це яйце розбити, то він помре. Розумієте — його смерть у скляному яйці! Але це страшенна таємниця, яку знаємо тільки ми, гноми. Якщо ви нас викажете, то ми всі загинемо. Він не пощадить нас!

Гном замовк.

У нього руки так тремтіли, що ліхтар розгойдувався, наче маятник.

— Дякуємо за інформацію, — мовив Пашка. — А в цього Чотириокого інше ім'я не Кощій Безсмертний?

— Є така версія, — прошепотів гном.

— Скажіть, — запитала гномів Аліса, — а чом у вас виникла думка, що ми хочемо вбити Чотириокого?

— Це не думка, відповів старий гном, — це наша мрія.

— Але чому ми?

— Ви молоді, вродливі, — мовив гном. — Прийшли згори. Напевно, там дізналися, що в нас неподобства, от і прислали вас його вбити. Слушно? Ми вгадали?

— Побачимо, — відповів Пашка.— А дракони тут водяться?

— Водилися, — сказав гном.

— Ходімо, Пашко, — втрутилась Аліса. — Ти забув, що час дорогий? Семен Іванович хвилюється.

Берегом річки вела доріжка. Спочатку вона була просто стежкою, певно, її протоптали гноми, але невдовзі, біля озера, в яке впадала підземна річка, доріжка скінчилася. Упоперек неї стояв шлагбаум із закам'янілої колоди. На ній було прибите оголошення:

"ДЕРЖАВА ПОРЯДКУ" СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНИЙ

— Ми майже досягли мети, — озвався Пашка. — Завжди шкодую, що доводиться вступати в бій без зброї.

— Пашенько, — попросила Аліса. — А можна сьогодні не воювати?

— Ти збожеволіла, — вибухнув Пашка. — Коли мені ще доведеться зустрітися зі справжнім Кощієм Безсмертним?

— Але ж це не Кощій, найпевніше, це нещасний брат Семена Івановича, котрий заблудився і з'їхав з глузду.

— Можливо, — згодився Пашка. — Але що ми знаємо про самого Семена Івановича?

— Він твій знайомий.

— Він цілком випадковий знайомий. І дуже дивний при цьому. Мені просто не спало на думку, що він злісний чарівник. І він свідомо послав нас на смерть. Де лист для Гарольда?

— У мене.

— Треба його негайно розпечатати. Там інструкція із завоювання Землі.

— Недобре читати чужі листи.

— Алісо, невже ти досі не зрозуміла, що ми маємо справу з чарівниками, які нікого не щадять?

— Чарівники вимерли.

— Ні, не вимерли. Вони сховалися під землею. Ти це чудово знаєш, але намагаєшся заплющити очі на правду. Землі загрожує небезпека. Мій обов'язок проникнути до Кощія і розбити скляне яйце. Проте, як ти розумієш, без бою він не здасться. Давай сюди листа.

— Ні, не віддам!

— Я відберу силою!

Аліса збагнула, що Пашка настроєний рішуче. Він уже сам вірив у те, що вони вступають у царство зла.

Аліса підійшла до шлагбаума й хотіла підлізти під нього, та як тільки вона до нього доторкнулася, пролунало пронизливе виття.

Аліса стрибнула назад від шлагбаума, але виття не вщухло.

— Все, — сказав Пашка. — Пізно. Нас виявлено.

— Ну то й що? — заперечила Аліса. — Ми нічого лихого не зробили.

— Біжімо назад до неандертальців! Але договорити Пашка не встиг.

Берегом озера до них поспішали дивні істоти, схожі на людей, але водночас не люди. Вони були дуже худими, довгі руки теліпалися, ніби ганчір'яні, вузькі лисі голови погойдувалися на бігу. Істоти були вкриті короткою світлою шерстю, крізь яку просвічувалася блакитна шкіра. У руках вони тримали загострені палиці.

— Порушення, — сказала перша істота, підходячи до Аліси. — Це не можна.

Обличчя в істот були непорушні, очі білі, невидющі, рухи кволі.

— Пропустіть, — відповіла істота. — Ви підлягаєте ізоляції для з'ясування, особистостей.

Ще чого бракувало! — обурювався Пашка. — Ми самі підемо, куди хочемо.

— Ні, — мовила істота, — ви не підете, куди хочете, а підете, куди треба.

Аліса огледілася. Ззаду підійшло ще троє таких самих монстрів.

Пашка простяг руку, щоб відвести залізну палицю, яку істота вперла йому в груди. Та як тільки він торкнувся її, з палиці вилетіла іскра, й Пашка скорчився від болю.

— Ні! — закричала Аліса. — Ви не смієте!

— Ми охороняємо порядок, — повідомила істота. — Ви не хочете слухатися, ви самі винуваті.

Із цими словами вона спрямувала палицю на Алісу, котра нахилялася до Пашки.

— Ми підемо, — сказав Пашка. — Але врахуйте, що я вам це згадаю.

Істота кашлянула, а можливо, засміялася.

— Тобі боляче? — спитала Аліса, коли вони, проминувши шлагбаум, ішли по прямій, посиланій піском, доріжці.

— Я вмію терпіти, — відповів Пашка.

Вони пройшли велике квадратне поле, оточене загорожею з колючого дроту. На полі трудилися неандертальці. Вони викопували якісь білясті корені. По кутках поля стовбичили білоокі істоти із залізними палицями.

Потім вони обігнали вервечку гномів, кожен із яких тягнув великий важкий мішок, згинаючись під його тягарем. За гномами також брела істота з палицею. Один із гномів спіткнувся і впав під вагою мішка.

— Вжик! — вилетіла блискавка із палиці, й гномик почав корчитися по камінню від болю, відтак смикнувся й затих. Решта гномів зупинилася, але істота з палицею прикрикнула на них:

— Уперед! Не зупинятися!

Ногою вона відкинула з доріжки тільце гнома, підібрала мішок і запхала в сумку, прикріплену до живота.

Пашка стиснув кулаки.

— Ні, — прошепотів він. — Я не піду звідси, поки не припиню цього фашизму.

Він з такою ненавистю підняв кулак, обернувшись до охоронників, що ті сахнулися, виставивши вперед свої палиці.

Це миттєве відвернення уваги дало Алісі змогу нахилитися і схопити гнома, що лежав на узбіччі.

Вона засунула його в нагрудну кишеню. Ніхто начебто не помітив.

Дорога поширшала. Тепер вона йшла поміж однаковісінькими високими кам'яними стінами, в яких через різні проміжки були двері, загороджені залізними ґратами. З одних дверей долинав плач.

— Хто там? — запитала Аліса.

— Не розмовляти, — відповів охоронник.

Біля наступних дверей Аліса побачила мешканців цих камер: притиснувшись до ґрат, стояли маленькі істоти, у всьому схожі на тих, що вели Алісу й Пашку. Вони простягали крізь ґрати вкриті білою шерсткою лапки й благали:

— їсти! їсти!

Один із охоронників на ходу вдарив ногою по ґратах — істоти повідскакували.

— Я гадав... — почав був Пашка.

— Як бачиш, і серед них не всі рівні, — зрозуміла його Аліса.

Вона обережно притискала руку до грудей. їй здавалося, що тільце гнома дедалі холоднішає. А може, їй тількиздається?

— Пашко, — звернулась вона англійською, сподіваючись, що охоронники її не знають. — Тримай себе в руках. Ніяких необережних вчинків. Ми мусимо вибратися звідси.

— Розумію, не маленький, — мовив Пашка. — Тільки я дуже злий.

Охоронники зупинилися перед порожньою камерою. Ґрати були відкриті.

— Заходьте, — сказав головний охоронник, підштовхуючи полонених кінцем палиці.

Ґрати опустилися. Дзвякнув замок. Охоронники пішли геть. Аліса обережно виглянула.

— Один із них залишився, стоїть під стіною, стереже. — прошепотіла вона.

Всередині було темно. Лише де-не-де по стінах повзали зелені світлячки.

— Ми вимагаємо побачення з вашим начальником! — зажадав Пашка, підходячи до ґрат.

— Мовчати!

— Я буду скаржитися!

Блискавка із палиці пролетіла через усю камеру і вдарилася, розлетівшись іскрами, у дальню стіну.

— Постривай, Пашо, — попросила Аліса.

Вона відійшла у куток так, щоб охоронник не міг її побачити, й обережно дістала з-за пазухи гнома. Гном умістився в неї на долонях, тільки босі ноги звисали вниз. Очі його були заплющені. Аліса обережно приклала вухо до його грудей. Начебто серце б'ється. Вона погладила гнома пальцем по щоці. Щока тепла. Аліса присіла навпочіпки й відкрила аптечку, що була вмонтована в пояс її комбінезона. Звідти вона дістала м'яку ампулу зі стимулятором. Пашка стояв поруч, затуляючи Алісу від фат.

Аліса засукала рукав сорочечки гнома і приклала ампулу до його руки. Ледь-ледь притиснула, щоб під шкіру гнома потрапила крапля ліків.

— Що ви робите? — запитав несподівано охоронник, заглядаючи крізь ґрати.

— Спимо, — відповів Пашка. — Не чіпляйся.

Гном ворухнуся. Трохи розплющив очі. І від жаху замружився. Аліса піднесла губи до гномового вуха:

— Тихше, — прошепотіла вона, — а то вони почують.

Гном зрозумів. Він так і лишився лежати в неї на долонях. Але терпіння його вистачило ненадовго, раптом він став битися, намагаючись вирватися. Аліса опустила його на підлогу.

Гном кинувся до ґрат, але побачив ноги охоронника і позадкував до Аліси.

— Вам треба буде зачекати, — прошепотіла Аліса, — поки нас поведуть. Потім ви зможете піти. А зараз небезпечно.

— Спасибі, — подякував гном. — Я гадав, що мене вбили. — А ви хто такі?

. — Ми ваші друзі.

— Якщо ви наші друзі, ви повинні вбити Чоти-риокого, — сказав гном переконано.

— Я це неодмінно зроблю, — запевнив Пашка.

— Але зробити це можна, тільки якщо знаєш страшний секрет, — повідомив гном. — Я вам його відкрию.

— Якщо ви про скляне яйце, в якому життя Чо-тириокого, то ми вже знаємо.

— Як? Звідкіля ви знаєте цю страшенну таємницю?

— Нам сказали про неї інші гноми.

— Тоді доля всього нашого світу у ваших руках.

І цієї миті почувся шерех. Гном кинувся в куток і стиснувся там у грудочку.