Серафіта - Бальзак Оноре де

За твердженням пророка, жителі Юпітера не культивують наук, які вони називають тінями; жителі Меркурія зневажають виклад думок словами, що їм видаються надто матеріальними, вони користуються зоровою мовою; жителів Сатурна постійно спокушають злі духи; жителі Місяця завбільшки з шестирічних дітей, усі вони черевомовці й повзуни; жителі Венери — велети, але бевзі й живуть з грабежів; проте на одній частині цієї планети є жителі, сповнені великої ніжності, які живуть любов’ю до добра. Нарешті, він дуже виразно описує звичаї народів з цих планет і розтлумачує загальний сенс їхнього існування щодо Всесвіту, дає пояснення, які так добре відповідають результатам їхнього очевидного розвитку в загальній системі світу, що колись вчені, можливо, погамують свою спрагу, напившись досхочу з його чистих джерел. Ось якими словами, — вів далі пан Бек ер, узявши в руки книжку й розгорнувши її в місці, закладеному стрічкою, — він закінчив цей твір: "Якщо хтось сумнівається, що я побував на багатьох зоряних землях, то хай він згадає мої зауваження про відстані в потойбічному житті; вони існують тільки відносно до зовнішнього стану людини; тож лише будучи настроєний, мов ангельські духи, до цих земель, я зміг їх пізнати". Завдяки тому, що в нашій місцевості поселився барон Серафітус, улюблений двоюрідний брат Сведенборга, я дізнався про кожну деталь цього незвичайного життя. Останнім часом у судових документах європейських країн Сведенборга звинуватили в обмані, коли вірити листу рицаря Бейлона, в них наводився факт, ніби Сведенборг "вивідав через сенаторів зміст таємного листування шведської королеви зі своїм братом, прусським королем, а тоді розкрив ці таємниці королеві, давши їй зрозуміти, ніби він почерпнув їх у духа". На цей наклеп капітан королівської гвардії, рицар ордену Меча пан Карл Леонард Стальгаммер відповів листом.

Пастор понишпорив серед паперів у шухляді свого стола, нарешті знайшов там газету, подав її Вільфріду й той прочитав уголос такого листа:

"Стокгольм, 13 травня 1788 року

Я з подивом прочитав листа, в якому розкриваються взаємини славетного Сведенборга з королевою Луїзою Ульріх; усе описане в ньому неправда, і сподіваюсь, автор вибачить мені, якщо я своєю розповіддю, достовірність якої можуть підтвердити багато поважних людей, що були свідками і що й досі живі, доведу йому, як він помилився. 1758 року, невдовзі після смерті прусського принца, Сведенборг прийшов до його двору: він мав звичку постійно приходити туди. Тільки-но побачивши королеву, яка спитала його: "До речі, асесоре, ви бачили мого брата?", Сведенборг відповів їй, що ні, і королева мовила йому: "Якщо зустрінете його, передайте йому від мене вітання. Кажучи це, королева мала намір лише пожартувати й навіть не думала бодай щось розпитувати в нього про свого брата. Через тиждень, а не через три й не під час особливої аудієнції, Сведенборг знову з’явився в дворі, до того ж так рано, що королева ще не виходила зі своєї зали, названої Білою кімнатою, де вона розмовляла з придворними дамами та іншими жінками з двору. Сведенборг не став чекати, коли королева вийде, він зайшов просто до цієї зали й щось прошепотів їй на вухо. Королева так здивувалася, що їй зробилося недобре, і тільки через якийсь час отямилась. А тоді сказала жінкам, що з’юрмились довкола неї: "Лише Бог і мій брат знають, що він тільки-но мені сказав". Королева призналася, що він їй розповів про останнього листа, якого вона надіслала своєму братові, його зміст знали тільки вони двоє. Я не можу пояснити, як Сведенборг дізнався про цю таємницю, але своєю честю можу заприсягтися, що ні граф Г… як це твердить автор листа, ні хтось інший не перехоплював й не читав листів королеви. Тодішній сенат дозволяв їй будь-що писати братові, вважаючи, що це листування зовсім не зачіпає інтересів держави. З усього видно, що автор цього листа анітрохи не знав вдачі графа Г… Цей поважний пан добре прислужився своїй батьківщині, поєднавши в собі талант духу й тепло серця, і навіть похилий вік не послабив у ньому цього безцінного обдаровання. В усій своїй політичній діяльності він був надзвичайно чесний, оголосив себе ворогом таємних інтриг та прихованих підступів, що їх розглядав як засоби, негідні для досягнення мети. Автор листа не знав як слід асесора Сведенборга. Єдиною слабкістю цієї справді, поважної людини було те, що він вірив у появу духів; але я знав його впродовж тривалого часу й можу твердити, що він так само був певен, ніби розмовляє з духами, як я зараз певен того, що тут пишу. Як громадянин і друг це була надзвичайно порядна людина, він відчував відразу до брехні й вів гідне наслідування життя. Отже, пояснення, яке хотів дати цьому факту рицар Бейлон, позбавлене підґрунтя; відвідини вночі Сведенборга графами Г… та Т… — вигадка. Зрештою, автор листа може бути певен, що я зовсім не є послідовником Сведенборга; любов до правди спонукала мене чесно викласти факт, який так часто наводять з цілком фальшивими подробицями, і я підтверджую написане тут мною своїм повним підписом".

— Свідчення, що їх дав Сведенборг про свою місію в шведській та прусській королівських родинах, безперечно породили віру, якою живуть багато людей у цих дворах, — повів далі пан Бекер, поклавши газету назад до шухляди. — Одначе я не зможу розповісти вам про всі факти його матеріального, видимого життя: нікому не вдавалося розгадати його звички. Жив він замкнутий, не бажаючи збагачуватися чи здобувати славу. Сведенборг навіть вирізнявся своєрідною огидою до прозелітів, мало кому відкривався й розповідав про своє обдаровання лише тим, у кому розквітала віра, мудрість і любов. Він умів розпізнавати з першого погляду стан душі тих, хто підходив до нього, і перетворював на ясновидців тих, кого хотів розворушити своїм внутрішнім словом, його учні ні разу не бачили з 1745 року, аби він щось робив, керуючись людськими міркуваннями. І тільки одна людина, шведський священик на ймення Маттезіус, звинуватив його в божевіллі. За дивовижним збігом обставин цей Маттезіус, супротивник Сведенборга та його творчості, невдовзі сам збожеволів і ще прожив кілька років у Стокгольмі, отримуючи пенсію, призначену йому шведським королем. До речі, 1786 року на честь Сведенборга було старанно складено похвальне слово й виголошено у великій залі королівської Академії наук у Стокгольмі радником гірничого коледжу паном Санделем. Нарешті отримана лордом-мером Лондона декларація констатує найменші подробиці останньої недуги й смерті Сведенборга, якого тоді відвідав пан Фереліус — найвища шведська духовна особа. Близькі до нього люди свідчать, що Сведенборг постійно передбачав правду. "Через сто років, — сказав він панові Фереліусу, — моя доктрина правитиме церквою". Він передбачив день і час своєї смерті. Того дня, в неділю, 29 березня 1772 року, він запитав, котра зараз година. "П’ята", — відповіли йому. "Ось усе скінчилося, — сказав він. — Господь вас благословляє!" Потім через десять хвилин він спокійно вдихнув повітря й зробив легкий видих. Основними рисами його життя були простота, буденність, самотність. Коли Сведенборг закінчував один зі своїх трактатів, він вирушав кораблем до Лондона або до Голландії, там його публікував, і більше ніколи не заводив мови про нього. Він видав так один за одним двадцять сім різних трактатів, написаних, за його словами, під диктовку ангела. Правда це чи ні, але він пише, що мало людей спроможні витримати запал цих переказів. Ось вони всі, — показав пан Бекер на другу поличку, де стояло з шість десятків томів. — До семи трактатів, у яких Божий дух проливає своє найяскравіше світло, належать: "Утіхи подружнього кохання", "Небо й пекло", "Розкритий апокаліпсис", "Вияв вічного почуття", "Господня любов", "Справжнє християнство", "Всесильна ангельська мудрість, всевідання, повсюдність тих, хто визнає вічність і велич Господню". Його пояснення апокаліпсису починається такими словами, — провадив пан Бекер, узявши в руки Й розгорнувши перший том, що стояв біля нього: "Тут я нічого не сказав від себе, я говорив словами Господа, який через того самого ангела сказав Йоаннові: "Не запечатуй слів пророцтва цієї книги". (Об’явлення св. Йоанна Богослова, XXII, 10.)

Шановний пане, — провадив пастор, подивившись на Вільфріда, — я часто зимовими вечорами весь тремтів, читаючи жахливі твори, в яких ця людина з неабиякою простодушністю розповідає про найдивовижніші чудеса. "Я бачив небеса й ангелів, — пише він. — Духовна людина бачить духовну людину набагато краще, ніж земна людина бачить земну людину. Описуючи небесні чудеса й самі небеса, я корився наказові, що його мені дав Господь. Ваша воля вірити мені чи ні, але я не можу поставити інших у те становище, в яке мене поставив Бог; то не від мене залежить дати чи не дати їм змогу порозмовляти з ангелами, творити чудо, яке відповідало б їхньому розумінню; вони ж бо самі є єдиним інструментом свого ангельського воздвиження. Ось уже двадцять вісім років я перебуваю в духовному світі з ангелами й на Землі з людьми; Господь забажав розкрити мої очі святому духові, так само, як це він розкрив Павлові, Данилові і Єлисеєві". Одначе в деяких осіб бувають видіння духовного світу завдяки повній відчуженості, якою сомнамбулізм відмежовує їхнє тіло від душі, "в такому стані, — пише Сведенборг у трактаті "Ангельська мудрість", № 257, — людина може піднестися до небесного сяйва, бо, коли її плотські почуття притуплюються, небо безперешкодно впливає на її душу". Багато людей, які анітрохи не сумніваються, що Сведенборгові являлись небесні одкровення, припускають, проте, що не всі його твори однаковою мірою навіяні Господом. Інші вимагають беззастережно приєднатися до Віри Сведенборга, цілком приймаючи всі незрозумілості його творів, вважаючи, що недосконалість земної мови завадила пророкові описати свої духовні видіння, чиї неясності зникають перед очима тих, кого віра духовно відродила; адже, за блискучим висловлюванням його найвідданішого послідовника, "Плоть — це зовнішнє народження". Для поетів та письменників його надприродність справді велика, а для ясновидців усе це чиста дійсність. Його послідовники викликали в деяких християн обурення.