Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

Так ви питаєте, що з ним сталося? Полетів собі шкереберть, мов який палац а чи фортеця.

— Коли б вони вистрибнули з човна! — додав, усміхаючись, Джаспер, хоч він, очевидно, дужче за свого старшого друга хотів уже облишити розмову про водоспад.

— Хлопець має рацію,— промовив Слідопит, сміючись до Мейбл (їхні човни зійшлися так близько, що майже торкалися один одного бортами).— Звісно, він має рацію. Проте ви ще нічого не сказали, якої ви думки про стрибок, що ми оце утнули.

— Він був небезпечний і сміливий,— відповіла на звернене до неї запитання Мейбл.— Як я дивилася згори, то вже не рада була, що ви пішли на такий ризик, хоча тепер, коли все щасливо минулося, я можу тільки захоплюватися вашою відвагою та стійкістю.

— Не подумайте тільки, ніби ми вчинили це, аби похизуватися перед жінкою. Це молодим, може, приємно набивати собі ціну один перед одним вчинками, що можуть видаватися гідними похвали й відважними, але ні я, ні Прісна Вода не належимо до того роду. Я від природи,— хбч це чи не найкраще міг би засвідчити Змій,— людина пряма, з щирою душею, і пиха не в моїй натурі, надто ж, коли треба виконати свій обов'язок. Що ж до Джаспера, то, повірте, він радніше переправився б через Освезький водоспад без жодного свідка, ніж на очах у сотні глядачів. Я вже з ним не раз бував у бувальцях і переконався, що хлопець не з хвалькуватих чи марнославних.

Мейбл нагородила Слідопита усмішкою, яка сприяла тому, що його пірога ще деякий час пливла поруч: врода й молодість цієї квітучої чарівної дівчини були тут, на далекому кордоні, таким рідкісним явищем, що вони зворушили навіть суворе, приборкане серце лісовика.

— Ми це зробили задля справи,— вів далі Слідопит,— все це зроблено для'блага, адже якби ми були понесли пірогу в обхід водоспаду, то згаяли б хтозна-скільки часу. Коли треба звідусіль остерігатися віроломних міп-гів, найдорогоцінніше — виграти час.

— Але чого нам зараз боятися, Слідопите? Човни пливуть прудко, і за дві години, як ви самі казали, ми будемо в форту,— промовила Мейбл.

— Хитрого ірокеза, красуне, котрий хва-жить на ваші чудові коси. Адже всі ми, присутні тут, зобов'язані перед сержантом, а ще більше, гадаю, перед вами, зробити все, щоб оберегти вас від лиха. Диви, Прісна Водо, що то бовваніє ген там "попереду,— бачиш, на кручі — на тій, що ото на другому вигині за кущами?

— То Великий Змій, Слідопите. Він махає руками Й^УЮСЬ показує, чого я не розумію.

— Не будь я білий, якщо то не Змій, і він показує, щоб ми підпливли до його' берега... Так і знай, заварюється якась халепа, бо інакше людина такої обачності й витримки ніколи не стала б нас турбувати. Ну, товариство, не падати духом! Ми чоловіки і маємо зустріти дияволів, як личить людям нашого кольору шкіри й покликання. Ат! Ніколи не бува добра з хваління. Треба тільки похвалитися, що ти в безпеці, як тут-таки небезпека ловить тебе на брехні.

РОЗДІЛ IV

Мистецтво тут" усім Природу встигло гі^іір довершити — Альтани у хвощі густім Шипшиною духмяною обвити.

Спенсер. "Королева фей"

Освего нижче водоспаду значно бистріша, і дно її вже не таке рівне, як у горішній частині. Щоправда, в окремих місцях своїм спокійним плином вона ще нічим не скидається на мілководу річку, хоча її все частіше й частіше перегороджують пересипи й пороги, окремі з яких у ті далекі часи, коли Ще все перебувало в первісному, незайманому стані, створювали неабиякі перешкоди човнярам. Тоді ще не потребувалося, великих зусиль, аби пройти її пірогами, крім^пба тих місцин, де бистра течія та підступні камені вимагали від стернового особливої обачності. Там, щоб пройти цілим та неушкодженим, човнярам необхідна була не лише незвичайна пильність, але й неабияка витримка та дужі руки на веслах. Все це добре розумів могіканин, і тому, щоб зробити своє повідомлення, він вибрав таке місце, де''річка сповільнювала плин і де найзручніше було пристати човнам.

Тільки-но ^розпізнавши силует свого червоношкірого друга, Слідопит один дужим поштовхом весла звернув пірогу носом до берега, даючи ДжасперовГ^знак, щоб той плив слідом, і за хвилину обидві піроги тихо плинули за течією попід самими кущами, які нависли над водою. Тепер усі принишкли — хто з остраху, а хто за звичкою до остороги; коли ж підпливли ближче до індіянина, той дав знак спинитися, і між ним та Слідопитом відбулася коротка, але серйозна нарада мовою делаварів.

— Скоїлося щось важливе, чи, може, вождь зупинив нас, сплутавши трухлявий пеньок з ворогом? — звернувся до індіянина Слідопит.

— Мінги в лісі.

— Це ми вже два дні підозрюємо. Вождь має які достеменні докази?

Замість відповіді могіканин підняв кам'яну чашечку люльки.

— Знайшов на свіжому сліду, що вів у напрямку до залоги,— (залогою на кордоні в ту добу називали будь-яке військове укріплення, незалежно від того, була в ньому яка залога чи ні).

солдат. Багато хто

з них користується люльками червоношкірих.

— Глянь,— еказав Змій, підносячи знайдену річ ближче до очей друга.

Вирізана з мильного каменю чашечка люльки була оброблена з великою вправністю, ба навіть з неабияким мистецьким хистом. Посередині її чітко виділявся продовгастий латинський хрестик, висічений зі старанністю, що не полишала жодного сумніву щодо його значення.

— Це віщує диявольські підступи,— зробив висновок Слідопит, що був у полоні того ж забобонного страху перед згаданим символом.— Тільки розбещеному підступними канадськими священиками 1 індіянинові могло заманутися вирізати на люльці щось подібне. Можна не сумніватися, що негідник щоразу молиться цьому хрестикові, коли хоче перехитрити невинного і вчинити якесь бузувірство. І до того ж усе ще свіже, чи не так, Чиигачгуче?

— У ній ще жеврів тютюн, коли я її знайшов.

— Це десь поблизу, вождю... Де був слід? Могіканин показав рукою вбік ярдів за сто

від місця, де вони стояли.

Тепер становище стало набагато серйознішим, і обидва головні провідники, зійшовши на берег і швидко порадившись між собою, пішли до вказаного місця і там якнайретельніше обстежили слід. Десь хвилин за п'ятнадцять по тому Слідопит повернувся сам, а його червоношкірий друг зник у лісі.

Слідопитове обличчя завжди променіло простодушністю, відвертістю й щирістю, які, поєднані з великою самовладою, мимоволі додавали всім, хто перебував під його опікою, великої впевненості, але тепер його чесний вид затьмарився тінню стурбованості, що вразило увесь загін.

1 Території', на яких розгортаються події твору, були в ту добу колонією Англії, що вела запеклу боротьбу з Францією, до володінь якої входила сучасна Канада.

— Гарні *істі, добродію Слідопите? — запитав Кеп, стишивши свій завжди глибокий, гучний і впевнений голос до обережного шепоту, доречнішого серед лісових небезпек.— Невже ворог і справді блокував підступи до порту?

— Як, як?

— Кажу, невже якісь із цих порозмальовуваних блазнів і справді кинули якір перед гаванню, до якої ми тримаємо курс, і збираються відрізати нам усі шляхи до неї?

— Може, все це й так, як ви кажете, друже Кепе, хоч я й не второпав нічого з ваших слів, бо за такої небезпечної ситуації що простішою лйовою висловлюєшся, то швидше тебе зрозуміють. Я анічогісінько не знаю про блокування, якорі й порти, але— за сто ярдів від оцього місця, де ми з вами стоїмо, е слід жахливого мінга, та ще такий свіжий, як не-солене м'ясо допіру забитого оленя. А якщо пройшов один із цих клятих дияволяк, то пройшов і цілий десяток; та найгірше не це, 'а'те, що вони попрямували до нашої залоги, і тепер ніхто, зважившись перетнути просіку, що довкола фортуне уникне їхніх пронизливих очей та певних куль.

— А хіба не можна, щоб цей, як ви його називаєте, форт та гахнув бортовим залпом і розчистив нам шлях своїми найдобірніши-ми гостинцями?

— Та що ви, хіба можна тутешні форти прирівняти до міських фортець: тут у них на озброєнні всього-на-всього якихось дві-три легкі гармати, та й ті поставлені проти гирла річки; до того ж давати бортовий залп по якомусь десяткові мінгів, що поховалися не знати за якими деревами в лісі, означало б даремно тратити порох. Нам лишається єдиний і досить непоганий вихід — перебути тут: адже ми у відносній безпеці, до того ж обидві піроги надійно сховані від сторонніх очей високим берегом і навислим гіллям, і ворог може нас примітити хіба що з того боку. Отже, тут нам1 можна стояти, особливо не потерпаючи; от тільки як зробити, щоб цих кровожерних виродків та завернути назад угору по річці? Ага, знаю! Знаю! Якщо це, може, й не принесе великої користі, то в кожному разі й не нашкодить. Джаспере, бачиш верхівку он того великого каштана, що на останньому вигині річки? Отой, що з нашого боку, бачиш?

— Отой, коло поваленої сосни?

— Саме той. Так от, захопи з собою кремінь, губку й кресало, прошмигни туди понад берегом і розклади багаття. Дасть бог, дим відтягне їх вище нас. А ми тим часом непомітно проберемося з пірогами трохи нижче і знайдемо надійніше місце. Шелюги тут сила-си-ленна, і заховатися в цих місцях легко — недарма ж тут було так багато засідок.

— Буде зроблено, Слідопите! — вигукнув Джаспер, вистрибуючи на берег.— За десять хвилин буде багаття!

— Та не набудь на цей раз, Прісна Водо, накидати більше сирого гілля,— майже пошепки додав Слідопит, щиро зайшовшись йому одному властивим безгучним сміхом.— Коли треба диму, волога зробить мого густішим.

Добре розуміючи, скільки залежить від своєчасного виконання наказу, юнак негайно пішов, продираючись хащами до вказаного місця. Мейбл несміливо спробувала була заперечити проти такого ризику, проте ніхто її не слухав, і мандрівники заходилися лаштувати піроги, щоб пливти на пошуки кращого закутка, оскільки цю стоянку могли помітити з того місця, де Джаспер мав розкласти багаття. Особливо поспішати із зміною місця, однак, не було ще потреби, тому збиралися без поспіху й з осторогою. Піроги було виведено з-під навислого віття і потім спрямовувано за течією доти, докц повернула річка і той каштан, під яким Джаспер мав розкласти багаття, сховався за закрутом. Тоді піроги було зупинено і всі звернули очі в той бік, куди пішов Прісна Вода.

— А он і дим! — вигукнув Слідопит, побачивши пасмо диму, яке закрутилося легенькою спіраллю над річкою.— Добрий кремінь, сталеве кресальце та купа сухого листя швидко запалюють вог"#Рще.