Воно - Кінг Стівен

Певним чином усе це було схожим на те, ніби граєш роль у якомусь із тих суботніх фільмів жахів в "Аладдіні", але в іншому сенсі — критично важливому сенсі — це було не зовсім на те схожим. Тому що це не було безпечним, як у кіно, де ти знаєш, що все обернеться добре, а якщо навіть ні, ти не втратиш ані шматочка шкіри з власної сраки. Та фотографія в кімнаті Джорджа не була схожою на кіно. Він був думав, що забув про те, але вочевидь сам себе дурив, тому що добре бачив зараз ці кільцеві порізи на пальцях у Білла. Якби він тоді не відтягнув Білла назад…

Неймовірно, Білл усміхався. Насправді усміхався.

— Т-т-ти х-хотів, щоб я п-повів тебе п-п-подивитися на ту ф-ф-фотографію, — промовив він. — Т-т-тепер я х-х-хочу п-п-повести тебе п-п-подивитися на той д-д-дім. Цить на ц-цить.

— У тебе нема цицьок, — сказав Річі, й обидва вибухнули реготом.

— 3-завтра в-в-вранці, — сказав Білл так, ніби все вже було вирішено.

— А якщо воно таки монстр? — спитав Річі, не відпускаючи поглядом очей Білла. — Якщо пістолет твого тата його не зупинить, Великий Білле? Якщо воно просто продовжить насуватися?

— М-м-ми п-придумаємо щось іще, — знову сказав Білл. — М-м-ми м-м-усимо.

Закинувши голову назад, він почав реготати, як навіжений. За якусь мить до нього приєднався Річі. Неможливо було втриматися.

Вони попліч вирушили по мощеній диким каменем доріжці до ґанку Річі. Меґґі вже поставила для них великі склянки студеного чаю з гілочкою м'яти в кожному й тарілку ванільних вафель.

— Т-т-то т-т-ти хо-очеш?

— Та ні, — відповів Річі. — Але піду.

Білл ляснув його по спині, сильно, і це нібито зробило страх стерпним — хоча Річі раптом сповнився впевненості (і таки він не помилився), що сон довго не приходитиме в цю ніч.

— Судячи з вашого вигляду, хлопчики, можна думати, ви там вели якусь серйозну дискусію, — сказала місіс Тозіер, сідаючи з книжкою в одній руці та склянкою студеного чаю в іншій. Вона дивилася на них очікуюче.

— Ой, це Денбро зі своїм божевільним прогнозом, ніби "Ред Сокс"[390] закінчать у першому дивізіоні, — сказав Річі.

— М-ми з т-т-татом д-думаємо, вони от-тримають п-під хвіст у третьому к-к-колі, — сказав Білл і сьорбнув студеного чаю. — Д-дуже с-с-смачно, м-місіс Тозіер.

— Дякую тобі, Білле.

— Рік, коли "Сокс" закінчать у першому дивізіоні, буде тим роком, коли ти припиниш заїкатися, жвака в роті, — сказав Річі.

— Річі, — скрикнула місіс Тозіер, шокована. Вона мало не впустила свою склянку з чаєм. Але Річі з Біллом Денбро істерично реготали, обидва ледь не репалися. Вона переводила погляд зі свого сина на Білла і знову на сина, торкнута зачудуванням, яке було здебільшого просто подивом, але почасти й страхом, таким тонким і гострим, що він знайшов собі шлях до самісіньких глибин її серця і дрижав там, наче зроблений з чистої криги камертон.

"Я не розумію ні свого, ні іншого, — думала вона. — Де вони ходять, що вони роблять, чого вони бажають… чи що з них вийде. Інколи, ах, інколи в них такі дикі очі, інколи я боюся за них, а інколи їх самих…"

Вона впіймала себе на думці, і то не вперше, що було б добре, якби вони з Вентом могли мати ще й дівчинку, гарну білявочку, яку вона в неділю наряджала б у спіднички й бантики в тон, і в черевички з чорної лакованої шкіри. Гарненьку маленьку дівчинку, яка після школи просилася б пекти кекси й захоплювалася ляльками, а не книжками з черевомовлення і моделями машин "Ревелл", які швидко бігають.

Гарну маленьку дівчинку, яку вона була б здатна розуміти.

12

— Ти оте взяв? — занепокоєно запитав Річі.

Вони вели свої велосипеди по Канзас-стрит повз Пустовище о десятій годині наступного ранку. Небо було каламутно-сірим. У другій половині дня прогноз обіцяв дощ. Річі не міг заснути аж до післяпівночі, а глянувши на Денбро, думав, що в того теж була доволі неспокійна ніч; старий друзяка Великий Білл тягнув під обома очима відповідний комплект самсонітівських валіз[391].

— В-в-взяв, — відповів Білл. Він поплескав себе по зеленій куртці "дафлкот"[392], у яку був сьогодні одягнений.

— Дай-но подивитися, — попрохав Річі, причарований.

— Не зараз, — сказав Білл, та потім усміхнувся. — Хтось ч-чужий може п-побачити. Але п-п-поглянь, що я ще п-приніс. — Він поліз собі рукою назад, під куртку, і витяг із задньої кишені штанів рогатку "Вишеньку".

— От лайно, ми в біді, — сказав Річі й почав реготати.

Білл зробив ображений вигляд:

— Це б-б-була твоя ідея, Т-т-тозіере.

Цю модельну алюмінієву рогатку Білл отримав на день народження минулого року. Таким чином Зак дійшов компромісу між рушницею 22-го калібру, про яку мріяв Білл, і твердою відмовою його матері навіть обговорювати можливість дарування вогнепальної зброї хлопчикові Біллового віку. У буклеті було написано, що рогатка може бути доброю мисливською зброєю, коли ви навчитеся нею користуватися. "У правильних руках Ваша Рогатка "Вишенька" так само смертельно ефективна, як ясеновий лук або потужний пістолет", — обіцяв буклет. Після обов'язкового проголошення високих чеснот буклет переходив до застережень, нагадуючи, що рогатка може бути небезпечною; так само як і з пістолетом, користувач не повинен цілитися на людину підшипниковою кулею, двадцять штук яких постачалися в комплекті з рогаткою.

Білл досі не опанував її як слід (здогадуючись приватно, що ніколи й не зможе), але вважав, що застереження в буклеті справедливі: товстий гумовий джгут відтягувався важко, а якщо попадеш з рогатки в бляшанку, вона пробивала там збіса добрячу діру.

— Ти вже краще вправляєшся з нею, Великий Білле? — спитав Річі.

— Т-т-трохи, — відповів Білл. Це було лиш почасти правдою. Після багатьох зазирань до інструкції з картинками (які були позначені "мал.", тобто — "мал. 1", "мал. 2" і так далі) і достатньої, аж до оніміння руки, кількості вправ у Деррі-парку він досяг того, що міг поцілити з рогатки в паперову мішень, яка теж була в комплекті, рази три в кожному з десяти підходів. А одного разу поцілив і в самісінький центр, у вишеньку. Майже.

Річі відтягнув гумку за маточку, ляснув, потім віддав рогатку назад. Уголос він нічого не сказав, але мав сумніви, що від неї буде така ж користь, як від пістолета Зака Денбро, коли дійде до вбивства монстрів.

— Йо? — промовив він. — Ти приніс рогатку, окей, велика справа. Це ніщо. Подивися, що я приніс, Денбро.

З власної куртки він видобув пакет з картинкою, на якій було намальовано лисого чоловіка, котрий надув щоки, як Діззі Гіллеспі,[393] і промовляв АП-ЧХИ! "ЧХАЛЬНИЙ ПОРОШОК ДОКТОРА ДУРКО, — обіцяв напис, — ЦЕ БУЙСТВО СМІХУ".

Хлопці довгу мить дивилися один на одного, а потім вибухнули, заходячись вереском від реготу й гатячи одне одного по спині.

— М-м-ми г-г-готові до б-будь-чого, — сказав Білл нарешті, все ще гигикаючи та втираючи собі очі рукавами куртки.

— До твого лиця проти моєї дупи, Заїкуватий Білле, — сказав Річі.

— Г-г-гадаю, якраз н-н-навпаки, — відбрив Білл. — Тепер слухай. М-м-ми с-сховаємо твій в-велик у Пустовищі. Там, де я хо-оваю Сілвера, к-коли ми граємось. Т-ти п-п-поїдеш у мене на б-багажнику, на випадок, якщо д-д-доведеться швидко т-тікати.

Річі кивнув, не відчуваючи жодного бажання сперечатися. Його двадцятидвохдюймовий "рейлі"[394] (інколи, крутячи швидко педалі, він бився колінними чашечками об кермо) скидався на пігмея поряд із поставним, схожим на портальний кран, величним Сілвером. Він розумів, що Білл сильніший, а Сілвер швидший.

Вони дісталися до того містка, і Білл допоміг Річі спустити під нього велосипед. Потім вони сіли й під гуркіт поодиноких машин у них над головами Білл розстебнув у себе на куртці зіпер і дістав батьків пістолет.

— О-о-обережно з-з-збіса, — сказав Білл, подаючи пістолет, після того як Річі присвиснув, відверто висловлюючи своє схвалення. — Н-на т-таких п-п-пістолетах нема за-а-апобіжника.

— Він заряджений? — спитав Річі шанобливо. Пістолет, есесівський офіцерський "Вальтер", підібраний Заком Денбро під час окупації Німеччини, здавався неймовірно важким.

— П-п-поки ні, — сказав Білл. Він поплескав себе по кишені. — К-к-кулі у мене т-тут. Але м-м-мій тато к-каже, інколи п-подивишся, а потім, якщо з-з-зброя вирішить, що ти не-е-едостатньо о-обережний, вона сама з-з-заряджається. І м-м-може в т-тебе вистрелити.

Коли він це казав, на обличчі в нього гуляла дивна усмішка, Яка промовляла, що, не вірячи в жодну таку дурню, у це він вірить цілком.

Річі розумів. У цій речі була прихована смертоносність, якої він ніколи не відчував у батьківській дрібнокаліберці .22, в рушниці .30–30 калібру й навіть у дробовику (хоча в дробовику щось таке було, хіба не так? — щось у тому, як він стоїть, мовчазний і змащений, прихилившись у кутку гаражної шафи; немов міг би сказати: "Я можу бути злим, якщо захочу; дуже злим, можеш бути певним", — сказав би, якби умів говорити). Але цей пістолет, цей "Вальтер"… він такий, ніби його було зроблено з одною-єдиною метою — стріляти людей. Похоловши, Річі збагнув, що саме для цього його й було зроблено. Що інше можна робити пістолетом? Сигарети собі підкурювати?

Він обернув до себе дуло, не забуваючи тримати пальці якомога далі від гачка. Один погляд у чорне, без повіки, око "Вальтера" допоміг йому чудово зрозуміти ту дивну посмішку Білла. Він згадав приказку свого батька: "Якщо пам'ятатимеш, що такої речі, як незаряджена вогнепальна зброя, не існує, у тебе з нею все життя буде все гаразд, Річі". Він віддав Біллу пістолет, радий його позбутися.

Білл знову засунув його собі під куртку. Раптом той будинок на Нейболт-стрит здався Річі менш лячним… але можливість того, що кров може пролитися насправді — це здалося більш імовірним.

Він подивився на Білла, можливо, щоби знову оскаржувати його намір, але, побачивши Біллове обличчя, прочитавши його вираз, тільки спитав:

— Ти готовий?

13

Як завжди, коли Білл нарешті відривав і другу ногу від землі, Річі відчував упевненість, що вони розіб'ються, розтрощать собі черепи об незворушний бетон. Цей великий велик шалено вихлявся з боку вбік. Причеплені білизняними прищіпками до стояків велосипедних крил карти перестали стріляти одиночними пострілами, почавши татахкати кулеметно. П'яні вихиляси велосипеда стали ще виразнішими. Річі заплющив очі й чекав неминучого.

Тоді Білл гукнув:

— Нумо, Сілвере, ГАЙДААА!

Велосипед набрав ще швидкості, припинивши врешті ті провокуючі морську хворобу вихляння.