Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Джилл знала, як це робити, навіть сама трохи навчилася; Майк розтягнув своє відчуття часу так, щоб проблема жонглювання яйцями чи швидке пересування на авто були швидкими, — в той час, коли все інше було сповільненим. Тим не менше вона розмірковувала над тим, що це неймовірне досягнення для людини, яка лише кілька місяців тому плуталася, зав'язуючи шнурки.

Вони не розмовляли. Майк міг говорити у такому розтягненому часі, якщо це було потрібно, — проте це було незручно, принаймні поки вони були у різних часових темпах. Натомість вона з легкою ностальгією думала про життя, яке вони залишили, згадуючи та вшановуючи його — певною мірою, більше з марсіанськими ідеями, ніж з англійськими. Їй це дуже подобалося. Впродовж усього життя, аж доки вона не зустріла Майка, вона перебувала під тиранією годинника: спочатку маленькою дівчинкою у школі, потім вже дорослішою, у значно важчій школі, а потім — під тиском невблаганної рутини в лікарні.

Ярмарок був зовсім не схожий на це. Окрім легкого, радше приємного обов'язку стояти й гарно виглядати кілька разів на день — з полудня і до останнього глядача ввечері, — у неї не було нічого, що вона повинна була б робити у точно визначений час. Майка не хвилювало, чи їли вони один раз на день, чи шість; і в який спосіб вона б не підтримувала в домі порядок, його це влаштовувало. У них був власний намет та спорядження для мандрівок; у багатьох містах вони не надто й затримувалися між прибуттям та від'їздом.

Ярмарок був маленьким замкненим світом, анклавом, куди не доходили заголовки та проблеми зовнішнього світу. Там вона була щаслива. Будьте певні, кожне місто просто кишіло простаками — проте вона зрозуміла точку зору працівників ярмарку: простаки не думають, що так само можуть опинитися за склом. Джилл усвідомлювала, чому дівчата, що брали участь у шоу-виставах, демонструючи частини свого тіла (і лише у деяких містах не показували взагалі нічого — якщо там були чіткі обмеження), не відчуваючи сорому, — не були безсоромними поза виставами. Простаки не були для них людьми; вони були краплями нічого — ледь помітними краплями, чиєю єдиною функцією було заплатити свої півдолара за вхід.

Так, ярмарок був радісним, абсолютно безпечним домом — навіть попри те, що їхні вистави були невдалими. Так було не завжди, відколи вони вперше покинули затишний будинок Джубала, щоб вийти в світ та покращити знання Майка. З того часу вони кілька разів потрапляли в скрутне становище — не лише через пресу, а й через безліч людей, які, здавалося, думали, що можуть вимагати чогось від Майка просто тому, що він Людина з Марса.

Тепер Майк думав, що його риси стали дорослішими, і злегка дещо змінив у своїй зовнішності. Окрім цього, вони ще й часто бували в місцях, де ніхто не очікував побачити Людину з Марса (принаймні публічно), і це забезпечувало їм приватність. До того часу, коли Джилл зателефонувала додому, щоб залишити нову поштову адресу, Джубал запропонував історію-прикриття — і за кілька днів Джилл прочитала у пресі, що Людина з Марса знову поїхав на лікування, цього разу до Тибетського монастиря.

Насправді ж лікування проходило у "Грилі Генка" у місті Н., де Джилл була офіціанткою, а Майк працював мийником посуду. Це було не гірше, ніж бути медсестрою, та й вимагалось від неї значно менше; до того ж у неї більше не боліли ноги. У Майка був надзвичайно швидкий спосіб мити тарілки — хоча він і мусив бути обережним, щоб не використовувати його на очах у боса. Там вони пропрацювали тиждень, а потім переїхали. Згодом вони інколи працювали, а інколи — ні. Майже щодня вони ходили у публічні бібліотеки, відколи Майк про них дізнався — Джилл з'ясувала, що спершу він був впевнений, що у бібліотеці Джубала є копії усіх книг на Землі. Коли ж дізнався неймовірну правду, вони залишилися в Екроні майже на місяць. Джилл тоді багато ходила по магазинах, оскільки Майк з книжкою не був гарним співрозмовником.

Проте "Об'єднані вистави Бакстера та Шалені веселощі для усієї родини" були наймилішим місцем з усіх, що їм траплялися впродовж їхньої звивистої мандрівки. Джилл подумки хихотіла, згадуючи, як (в якому місті? Ет, немає значення!) копи заарештували всіх учасниць шоу-програми. Це було несправедливо навіть за нормами простаків, — оскільки щодо всього існували попередні домовленості: з бюстгальтером чи без, блакитні вогні чи яскраве світло та всі інші приписи місцевого старшого шерифа. Тим не менше він затримав їх, а місцевий суддя, здавалося, мав намір не тільки оштрафувати дівчат, а й ув'язнити їх як "волоцюг".

Ярмарок закрили, а більшість працівників пішли на слухання — разом з численними дурнями, які бажали побачити, як "безсоромні жінки" "отримують по заслугах". Майк та Джилл зуміли втиснутися біля дальньої стіни судової зали.

З того часу Джилл ще довго переконувала Майка, що він ніколи не повинен робити нічого такого, чого не може звична людина, — принаймні там, де це можуть помітити.

Шериф свідчив про те, що він бачив, з подробицями цієї "публічної розпусти", і насолоджувався своїм свідченням.

Джилл помітила, що Майк намагався тримати себе у руках. Але під час свідчень і шериф, і суддя несподівано залишилися без одягу. Вони з Майком тоді тихенько вислизнули звідти під час безладу, — а пізніше Джилл дізналася що підсудні — всі без винятку — також були звільнені, і, здається, проти цього ніхто не заперечував. Звичайно, ніхто не пов'язав це диво з Майком, а сам він ніколи не згадував про нього у розмові з Джилл — так само як і вона: адже в цьому не було потреби. Ярмарок одразу ж спакував речі і поїхав на два дні раніше — до чесніших містечок, де правила обумовлювали сітчасті бюстгальтери під час виступів — і жодних судових скарг після вистав.

Джилл згадала вираз обличчя шерифа та його зовнішній вигляд — коли несподіване обвисання спереду показало, що шериф, щоб не втратити гідності, виявляється, носив тісний корсет.

Так, ярмаркові часи були гарними. Вона подумки звернулась до Майка, щоб нагадати йому, яким кумедним здавався той селюк-шериф зі слідами від корсету на попереку та животі. Проте зупинилася: у марсіанській мові було відсутнє почуття гумору, тож, звичайно, вона не могла йому цього сказати. Між ними розвивався телепатичний зв'язок, проте лише марсіанською.

"Так, Джилл?" — подумки відповів він.

"Пізніше".

Через якийсь час вони дісталися "Імперського" готелю, і вона відчула, як сповільнювався його розум, коли він паркувався. Джилл би краще обрала намет на території ярмарку... Там їй бракувало лише одного: ванни. Душ — це добре, та немає нічого кращого за ванну з гарячою, гарячою водою — просто залізти в неї аж по підборіддя та відмокати! Інколи вони затримувалися в готелі на кілька днів і брали напрокат наземне авто. Майк спершу не поділяв її фанатичного захоплення щоденним миттям; тепер же він був таким же прискіпливим до чистоти, як і Джилл, — але лише тому, що вона привчила його до цього: бруд його не дратував. Більше того — він міг залишатися бездоганно чистим, не витрачаючи час на ванну; так само йому ніколи не потрібно було ходити до перукаря, поки він не дізнався точно, до якої саме довжини повинно відрости його волосся з точки зору Джилл. Але Майк також любив проводити час у готелях заради того, щоб купатися самому; більше за все він любив занурюватися у воду життя: незалежно від потреби митися та вже без жодної упередженості щодо води.

Готель "Імперський" був дуже старим і вважався просторим лише на початку свого існування, — зате ванна в номері, що носив горду назву "Для молодят", була достатньо великою. Щойно вони приїхали, Джилл одразу пішла до ванної кімнати, де почала набирати воду, — і була дуже здивована, коли побачила, що раптом виявилася готовою приймати ванну й стояла вже босоніж, — за винятком сумочки, яку й досі тримала в руках. Любий Майк! Він знав, як вона любила робити покупки, як раділа новому одягу; він обережно провокував її задовольняти цю дитячу слабкість, відправляючи у нікуди будь-який одяг, від якого, за його відчуттями, вона більше не була у захваті. Він би робив це щодня, якби Джилл не попередила його, що надто багато нового одягу на ярмарку впадатиме в очі.

— Дякую, любий! — вигукнула вона. — Лізьмо у ванну.

Він також або роздягнувся, або змусив зникнути й свій одяг, — ймовірно, останнє, вирішила Джилл. Але Майку було нецікаво купувати одяг для себе. Її слабкостей він не поділяв, бо все ще не бачив можливої причини носити одяг для чогось ще, крім простого захисту від стихій. Вони сіли у ванну обличчям одне до одного; Джилл зачерпнула долонями воду, доторкнулася губами й запропонувала йому. Не обов'язково було говорити; так само й ритуал був необов'язковим; просто Джилл подобалося нагадувати їм обом щось, про що нагадувати не було жодної необхідності, — хоч цілу вічність.

Коли він підняв голову, вона сказала:

— Коли ми їхали, я думала про те, яким кумедним здавався той огидний шериф без одягу.

— Він був кумедним?

— Так, і справді дуже кумедним! Я робила все можливе, щоб не засміятися. Не хотіла, щоб нас помітили.

— Поясни мені, чому він був смішним. Я не бачу тут жарту.

— Гм... Любий, не думаю, що можу це пояснити. Це не жарт, не каламбур чи щось, що можна пояснити.

— Я не ґрокнув, що він був кумедним, — серйозно сказав Майк. — Обидва ті чоловіки, суддя та шериф, — я ґрокнув неправильність. Якби я не знав, що це тобі не сподобається, то відіслав би їх геть.

— Любий Майку, — вона торкнулася його щоки. — Хороший Майк. Повір мені, дорогий мій, було значно краще зробити лише те, що ти зробив. Жоден з них не зможе жити далі, не соромлячись цього, — і я готова закластися, що у тому місті найближчі п'ятдесят років не буде жодних спроб заарештувати будь-кого за непристойну виставу. Поговорімо про щось інше.

— Я хотів сказати, що мені шкода, — справді шкода, — що більше не буде твоїх вистав. Я зробив усе, що міг, коли писав цей сценарій, люба. Думаю, що я дійсно не вмію організовувати вистави. Це моя вина, Джилл. Тім правильно говорить: мені бракує артистизму. Тим не менше наші виступи були досить гарними для того, щоб залишатися з "Об'єднаними Виставами Бакстера"... Бо з кожним днем я все краще ґрокаю простаків.

— Ось тільки ми більше не повинні називати їх простаками та дурнями, тепер ми не є частиною цього.