Спартак - Джованьйолі Рафаелло
Від несамовитих криків цих бідолах усі сенатори, що зібралися в курії. Гостілія, охоплені страхом, скочили з місць. А він з жорстоким спокоєм сказав їм: "Не тривожтесь, отці-сенатори. Це за моїм наказом карають кількох зловмисників; продовжуйте вашу нараду".
— А різанина у Пренесті, де він наказав забити в одну ніч без розбору віку і статі дванадцять тисяч нещасних городян, за винятком того чоловіка, в якого гостював?
— Гей, хлопці! — закричала Лутація з своєї лави, де готувала на олов'яній сковороді кролятину. — Ви там щось погане плещете про диктатора Суллу Щасливого. Раджу вам прикусити язика. Я не хочу, щоб у моїй таверні ображали ім'я найвидатнішого з римлян.
— О! Чи ви бачили! Ця одноока відьма належить до партії Сулли! — крикнув старий легіонер.
— Гей ти, Мецію, — застеріг могильник Лувеній, — не смій зневажати нашу любу Лутацію!
Хтозна, чим кінчилася б ця нова суперечка, коли б знадвору не почулося щось подібне до співу сиплуватих жіночих голосів. Усі голови повернулися до дверей. У кімнату, горланячи і пританцьовуючи, входило п'ятеро жінок у коротких до непристойного сукнях.
Ми не будемо затримуватись на сценах, пов'язаних з появою цих пропащих створінь. Відзначимо натомість, що Лутація в цей час дбайливо збирала вечерю на окремому столі, щоб потім перенести до другої кімнати. Судячи з її дбайливості, вечеря та мала бути дуже пишною.
— Кого ти сьогодні частуватимеш цією кошатиною під виглядом смажених кролів? — спитав жебрак Велленій.
— О, вона, мабуть, чекає на вечерю Марка Красса!
— Та ні, Помпея Великого.
Ці жарти і пересмішки тривали, доки в дверях не з'явився могутній чоловік колосального зросту, вродливий, хоч уже з сивиною.
— А, Требоній…
— Привіт тобі, Требонію!..
— Просимо до нас, Требонію! — почулися вигуки кількох голосів одразу.
Требоній був колись ланістою. Вже кілька років він постійно відвідував усі дешеві харчевні і таверни Есквіліна та Субурри, де звичайно збиралися ці бідолахи.
Про нього потай говорили, що він був одним з тих, до кого вдавалися патриції під час громадянських чвар. Знаючи про його вплив та зв'язки з гладіаторами, патриції доручали йому вербувати їх для себе. Казали, що ніби він завжди має під рукою численні загони гладіаторів. І він вчасно з'являвся з ними на Форумі чи в коміціях, коли там вирішувалися якісь важливі справи, щоб залякати суддів, викликати заворушення, а то й зчинити бійку — особливо це траплялося під час виборів урядовців. І тому люди твердили, що Требоній має великі вигоди від свого знайомства з гладіаторами.
Як би воно там не було насправді, а Требоній був їхнім приятелем і покровителем. Цього дня він, по закінченні видовищ у цирку, поквапився зустріти Спартака на виході, обняв і розцілував його, поздоровив із звільненням і запросив на вечерю до таверни Венери Лібітіни.
Отож він і прийшов до таверни Лутації разом з Спартаком та ще кількома гладіаторами.
Відвідувачі і новоприбулі шумно вітали один одного, а ті, які були в цирку, пишалися тим, що могли показати іншим щасливого, мужнього Спартака, героя сьогоднішнього дня.
— Прошу завітати, красеню гладіаторе, — запрошувала Лутація до другої кімнати, — тут для вас уже приготовано вечерю. Заходьте, заходьте… Твоя Лутація, Требонію, піклувалася про тебе і рада відзначитися такою печенею із зайця, якої у самого Марка Красса не приготують.
— Зараз ми оцінимо, як ти вмієш куховарити, витівнице, — відповів Требоній і злегка поплескав її по плечах. — А тим часом постав нам амфору старого вина!
Непогана вечеря і добре вино звеселили гладіаторів, і незабаром безтурботні жарти, жвава розмова наповнили кімнату веселим голосним гамором. Тільки Спартак, якого всі звеличували і голубили, яким милувалися, тільки він, — можливо від стількох пережитих у цей день хвилювань і радісного почуття здобутої свободи, — не був веселий, їв неохоче і не жартував. Тінь суму і турботи лежала на його чолі. Спартака не розважали ні люб'язність, ні дотепи, ні сміх.
— Клянусь Геркулесом!.. Я тебе не розумію, Спартак, — здивовано сказав Требоній, побачивши, що його келих вина ще повний. — Що з тобою? Ти не п'єш…
— Чому ти сумний? — запитав ще один з гостей.
— Присягаюся матір'ю богів Юноною! — вигукнув інший гладіатор, в якому по вимові вгадувався самніт. — Можна подумати, що ми сидимо не на дружній вечірці, а на поминках, і, замість святкувати свою свободу, ти оплакуєш смерть матері.
— Моя мати! — з глибоким зітханням мовив Спартак, зворушений цими словами. Згадавши свою матір, він став іще сумніший, а колишній ланіста Требоній встав, підніс келих і вигукнув:
— Пропоную випити за свободу!
— Хай живе свобода! — закричали нещасні гладіатори, високо підносячи свої келихи.
При першому вигуку "свобода!" обличчя Спартака проясніло, очі заблищали, він усміхнувся і, як всі, високо підніс келих і крикнув дзвінким, чистим голосом:
— Хай живе свобода!
— Щасливий ти, Спартак, що міг здобути її живий, — з гіркотою в голосі сказав молодий білявий гладіатор. — А ми діждемося її тільки з смертю.
При цих сумних словах гладіатора рука Спартака з келихом ніби за щось зачепилася. Він не міг смакувати вино, його голова знову похилилася від горя і втоми. Спартак поставив келих і глибоко замислився.
На мить запала тиша. Десять гладіаторів заздрісно і водночас радісно й болісно дивилися на свого щасливого товариша.
Цю мовчанку порушив, Спартак. Ніби на самоті або в забутті він втупив задумливий погляд у стіл і тихо, але чітко почав пісню, яку співали гладіатори школи Акціана в години вправ з фехтування:
Вільним народився
Я в щасті і в долі,
Та опинився
У вражій неволі…
Не за вітчизну
У славнім бою,
Не за родину
Кохану свою
Вмре гладіатор
В чужому краю.
— Наша пісня! — здивовано прошепотів дехто з гладіаторів.
Очі Спартака заблищали радістю. Та він знову сховав своє почуття, і Требоній не зрозумів нічого. Спартак став сумний, байдужий і ніби ненароком спитав своїх товаришів по нещастю:
— До якої школи ви належите?
— До школи ланісти Юлія Рабеція.
Тоді Спартак узяв із столу свій келих, випив, обернувся до дверей і сказав, ніби звертаючись до рабині, яка тієї хвилини входила:
— Світла!
Гладіатори швидко перезирнулись, і білявий юнак, ніби ведучи далі почату розмову, додав:
— І свободи!.. Ти гідно її заслужив, хоробрий Спартак.
Спартак перезирнувся з білявим юнаком, який сидів саме
напроти нього.
В цей час з порога пролунав громовий голос:
— Справді, ти заслужив свободу, непереможний Спартак!
Всі швидко повернули голови до дверей, де з'явилася загорнута в широкий плащ могутня постать Луція Сергія Катіліни.
Коли Катіліна вимовив слово "свобода", очі Спартака і всіх присутніх, крім Требонія, з німим запитанням зупинилися на ньому.
— Катіліна! — скрикнув Требоній, який сидів спиною до дверей і побачив його останнім. Він поквапливо підійшов до патриція, чемно вклонився і, підносячи, за звичаєм, руку до уст, промовив:;.
— Привіт, привіт тобі, о славний Катіліно… Якій з доброзичливих богинь маємо дякувати за честь бачити тебе серед нас у таку годину і в такому місці?
— Я саме тебе й шукав, Требонію, — відповів Катіліна. — Та й тебе також, — додав він, звертаючись до Спартака.
Почувши ім'я Катіліни, страшне для всіх у Римі через жорстокість, буйство, силу і хоробрість цього патриція, гладіатори здивовано інавіть злякано перезирнулися. Деякі з них помітно зблідли. Навіть Спартак, серце якого ніколи не тремтіло від страху, здригнувся, насупився і втупив погляд в очі Катіліни.
— Мене? — спитав здивовано.
— Так, саме тебе, — відповів спокійно Катіліна, сідаючи на поданого йому стільця. За його знаком усі також сіли.
— Я не думав і не сподівався зустріти тебе тут, але був певен, що побачу тебе, Требонію, і ти мені вкажеш, де можна знайти хороброго і доблесного чоловіка.
Спартак з усе більшим здивуванням допитливо дивився в очі Катіліни.
— Тобі було даровано свободу, і ти її гідний. Але тобі не дали грошей, на які ти міг би жити, поки зможеш заробити. Завдяки твоїй мужності, я виграв сьогодні у Гнея Корнелія Долабелли десять тисяч сестерцій і шукав тебе, щоб віддати частину цього виграшу. Це твої гроші, бо, коли я рискував тільки грошима, ти ставив на карту своє життя.
Серед гладіаторів перебіг шепіт похвал цьому аристократові, який не тільки зволив принизитися до розмови з презренними гладіаторами, а й цінував їхню мужність і співчував їхньому горю. Спартака не заспокоїли ці слова, проте він був щиро зворушений піклуванням з боку такої знатної особи, тим більше, що вже давно відвик од чуйного ставлення до себе.
— Я дуже вдячний тобі, славний Катіліно, за гроші, які ти мені пропонуєш, — відповів Спартак. — Але не можу і не повинен їх приймати. Я працюватиму вчителем боротьби, гімнастики, фехтування в школі мого вчорашнього господаря і таким чином зароблятиму собі на прожиття.
Тоді Катіліна, відвернувши увагу Требонія тим, що простяг йому свій келих, звелівши змішати вино з водою, нахилився до вуха Спартака і поспішно, ледве чутно прошепотів:
— І я теж страждаю від гніту олігархії. І я раб цього мерзенного, розбещеного римського суспільства. І я — гладіатор серед патриціїв, теж прагну свободи і… все знаю…
І тому, що Спартак відсахнувся й допитливо глянув йому в очі, Катіліна додав:
— Мені все відомо… і я з вами… Буду з вами.
Після цих слів він підвівся і сказав голосно, щоб уже чули всі:
— Заради цього ти не відмовишся од двох тисяч сестерцій новенькими ауреями, що лежать ось у цьому гаманці.
І, простягши Спартакові гарненький новий гаманець, він сказав:
— Повторюю, це не подарунок. Ти заробив ці гроші, вони твої. Це твоя частка в нашому сьогоднішньому виграші.
Поки всі присутні шанобливо й захоплено вихваляли щедрість Катіліни, він узяв праву руку Спартака і потиснув її так, що гладіатор здригнувся.
— Ну, а тепер ти віриш, що я про все знаю? — спитав тихо патрицій.
Спартак був приголомшений і не міг зрозуміти, як Катіліна дізнався про деякі таємні знаки і слова. Але, цілком переконавшись, що Катіліна справді про все знає, він відповів на потиск його руки і, сховавши за пазуху — під туніку — подарований гаманець, сказав:
— Я настільки схвильований і вражений твоїм великодушним вчинком, о благородний Катіліно, що не здатний достойно тобі віддячити.
