Світ Софії - Гордер Юстейн

Та минуло ще багато років, перш ніж Дарвін опублікував творіння усього свого життя.

— Як називався цей твір?

— Цих творів було немало. Однак книга, яка викликала гарячі дебати в Англії, вийшла 1859 року і називалася "Про походження видів". Повний заголовок звучав так: "Оп the Origin of Species by Means of Natural Selection or the Preservation of Favoured in the Struggle for Life". Довгай заголовок є фактично підсумком Дарвінової теорії.

— А тепер скажи це по-норвезьки.

— "Про походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя".

— Справді. Змістовний заголовок.

— Розглянемо його по частинах. У праці "Про походження видів" Дарвін висунув дві теорії або ж головні тези. По-перше, він стверджував, що усі сучасні рослини та тварини походять від раніших, більш примітивних форм, тобто відбувається біологічна еволюція. По-друге, розвиток відбувається внаслідок "природного відбору".

— Виживають сильніші, чи не так?

— Зосередьмося спершу на ідеї еволюції. Сама собою вона була далеко не оригінальною. У певних колах близько 1800 року поширився погляд, що відбулася біологічна еволюція. Тон у цій дискусії задавав французький зоолог Ламарк. Задовго до нього дідусь цього ж таки Дарвіна, Еразм Дарвін, доводив, що рослини і тварини починають свій розвиток від примітивних видів. Та ніхто з них переконливо не пояснив, як відбувається такий розвиток. Тому церква й не вважала їх за небезпечних противників.

— Але це зробив Дарвін?

— Так, і на це була своя причина.

— Церковники та багато науковців притримувалося біблійного вчення, за яким різноманітні види рослин та тварин є незмінними. Вони виходили з того, що кожний окремо взятий вид виник раз і назавжди у момент незвичайного акту творіння. Цей християнський світогляд збігався з поглядами Платона та Аристотеля.

— Яким чином?

— Платонове вчення про ідею гласило, що усі види тварин незмінні, бо створені за зразком вічних ідей чи форм. Думка про незмінність видів тварин була наріжним каменем і у філософії Аристотеля. Але саме в часи Дарвіна деякі спостереження та знахідки піддали сумніву традиційні уявлення.

— Які це були спостереження та знахідки?

— По-перше, знаходили щораз більше скам'янінь. Окрім того траплялися велетенські рештки кінцівок вимерлих тварин. Дарвін сам не раз чудувався із решток морських мешканців, знайдених далеко на материку. У Південній Америці йому траплялися такі знахідки високо в Андах. Але що робити морським тваринам у горах, Софіє? Можеш мені сказати?

-НІ

— Дехто вважав, що люди або тварини залишили їх там після себе. Знайшлися й такі, що твердили, ніби Бог створив скам'яніння і рештки тварин лише на те, аби збити безбожників на манівці.

— А як до цього ставилася наука?

— Більшість геологів схилялася до теорії катастроф, за якою на Землі не раз відбувалися велетенські повені, землетруси та інші катаклізми, котрі повністю винищували життя на планеті. Про одну з таких катастроф написано у Біблії, я маю на увазі великий потоп і Ноїв ковчег. Після кожної катастрофи Бог відновлював землю, створював нові, досконаліші форми рослин та тварин.

— А скам'яніння мали би бути слідами первісних форм життя, які зникли після таких глобальних катастроф?

— Саме так. Йшлося, наприклад, і про те, що скам'яніння — це сліди тварин, яким не знайшлося місця у Ноєвому ковчезі. Під час подорожі до Америки Дарвін прихопив зі собою перший том праці англійського геолога Чарлза Ліелла "Принципи геології". Автор вважав, що сучасна географія Землі — високі гори та глибокі долини — є результатом нескінченно довгого і повільного розвитку. Його думка полягала в тому, що мізерні зміни можуть призвести до глобальних географічних перетворень, якщо тільки взяти до уваги довготривалі періоди.

— Про які зміни він говорив?

— Він мав на увазі ті ж самі сили, які діють і сьогодні: негода і вітер, скресання криги, землетруси та інші зміни земної поверхні. Крапля точить камінь — не завдяки своїй силі, а безнастанному крапанню. Ліелл вважав, що такі незначні, поступові зміни впродовж довгого часу можуть цілковито змінити природу. Ця думка могла не тільки пояснити, чому Дарвін знаходив рештки морських тварин в Андах. Дарвін також ніколи не покидав думки, що незначні, поступові зміни можуть спричинити драматичні переміни, якщо союзником у цьому стане час

— Дарвін вважав, і напевно, що таке пояснення можна використати й стосовно розвитку тварин?

— Так, задавав собі таке питання. Але Дарвін був обережною людиною. Питання він ставив задовго до того, як зважувався дати на них відповідь. Користувався методом усіх справжніх філософів: важливим є постановка питання, але не завжди треба квапитися з відповіддю.

— Розумію.

— Вирішальним фактором теорії Ліелла був вік Землі. За часів Дарвіна припускали, що з моменту, коли Бог створив Землю, минуло 6000 років. До такого числа прийшли, підрахувавши роки життя всіх генерацій людей від Адама та Єви і до нинішнього дня.

— Як наївно!

— Легко бути мудрим заднім числом. Сам Дарвін припускав, що вік Землі налічує 300 мільярдів років. Одне не підлягало сумнівам: ані теорія Ліелла про поступовий геологічний розвиток, ані еволюційна теорія Дарвіна не мали б сенсу, якби не бралося до уваги незмірно довгого періоду часу.

— Скільки ж років Землі насправді?

— Сьогодні ми знаємо, що Земля існує уже 4,6 мільярдів років.

— Також немало...

— Дотепер ми концентрували свою увагу на одному з аргументів Дарвіна на користь теорії біологічного розвитку. Цим аргументом були пошарові поклади скам'янінь у різних геологічних формаціях. Іншим аргументом був географічний поділ живих видів. Дослідницька експедиція Дарвіна дала новий, незмірно багатий матеріал. Він побачив на власні очі, що різноманітні види тварин відрізняються одні від одних ледь помітними нюансами. Надзвичайно цікаві спостереження було зроблено на Галапагоських островах на захід від Еквадору.

— Розповідай!

— Йдеться про групу островів вулканічного походження, тож великих розбіжностей у флорі та фауні не було. Але Дарвіна насамперед цікавили незначні відхилення. Повсюдно на архіпелагу він знаходив велетенських слонових черепах, але на кожному острові вони ледь різнилися між собою. Невже Бог й справді створив осібну расу слонових черепах для кожного острова зокрема?

— Сумнівно!

— Ще важливішими були спостереження Дарвіна за життям птахів на Галапагосах. Помітними були чіткі відмінності між видами зябликів, зокрема це виявлялося у видозмінах дзьоба. Дарвін твердив, що ці зміни тісно пов'язані із способом добування зябликами їжі на різних островах. Гостродзьобий наземний зяблик живився насінням шишок, маленький співочий полював на літаючих комах, дятлоподібний зяблик діставав комашню з-під кори дерев... Кожен з них мав дзьоб ідеально пристосований для способу добування їжі. Чи могли усі ті зяблики походити від одного спільного виду? Чи зумів той вид достосуватися до середовища кожного осібного острова, аж доки нарешті не виникли нові види?

— Дарвін прийшов до такого висновку?

— Так. Можливо, саме на Галапагоських островах він і став "дарвіністом". Дарвін також звернув увагу на те, що багато острівних тварин нагадують йому тваринний світ Південної Америки. Чи насправді Бог колись раз і назавжди створив цих тварин, наділивши їх одразу незначними відмінностями, а чи, може, це наслідок еволюції? Усе більше й більше долали його сумніви щодо незмінності видів. Однак у Дарвіна все ще не було жодного вірогідного пояснення, як може відбуватися сама еволюція, іншими словами, пристосування до навколишнього середовища. Однак він володів, одним неспростовним аргументом — усі тварини на Землі пов'язані узами спорідненості.

— Справді?

— Йдеться про еволюцію ембріона ссавців— Якщо порівняти зародки собаки, кажана, кролика та людини на ранній стадії розвитку, годі й помітити різницю між ними. І лише значно пізніше можна відрізнити ембріон людини від ембріона кролика. Хіба це не може служити доказом нашої далекої спорідненості?

— Але Дарвін і надалі ніяк не міг знайти пояснення, як відбувається цей розвиток?

— Він невпинно розмірковував над теорією Ліелла про незначні відхилення, які, триваючи довгий період, можуть призвезти до великих змін. Однак він не знайшов жодного пояснення, яке б могло стати універсальним принципом. Дарвін знав теорію французького зоолога Ламарка. Ламарк стверджував, що окремо взяті різні види тварин розвивали ті риси, які виявлялися потрібними їм у процесі виживання. Жирафи, наприклад, мають довгу шию, бо впродовж багатьох поколінь тягнулися за листям на верхівках дерев. Ламарк вважав також, що властивості, які окремий індивід здобуває власними зусиллями, успадковують потомки. Однак вчення про "набуті властивості, котрі успадковуються наступними поколіннями", Дарвін відкинув тільки тому, що й сам Ламарк не наводив жодних доказів для підкріплення своїх сміливих припущень. Однак з'явилося щось інше, над чим безупинно думав Дарвін. Можна сказати, що механізм еволюції видів лежав перед його носом.

— Чекаю на розгадку.

— Мені б хотілося, щоб ти сама виявила цей механізм. Тому запитую: якщо ти маєш три корови, а паші лише для двох, як ти вчиниш?

— Одну корову змушена буду пустити на м'ясо.

— Так... А яку саме?

— Котра менше дає молока.

— Справді?

— Це ж логічно.

— Саме так чинили люди тисячоліттями. Але це ще не все. Припустимо, ти хочеш, щоб одна з корів отелилася. Котру вибереш?

— Ту, котра дає найбільше молока. Бо тоді й з телятка, певно, виросте добра молочна корова.

— Отже, надаси перевагу молочній корові? Ось ще одне завдання. Якщо ти мисливець і маєш двох мисливських псів, але змушена одного пса позбутися, якого з них залишиш собі?

— Ясна річ того, котрий краще ловить дичину.

— Отже, пес, котрий краще іде по сліду, тобі любіший? Саме так, Софіє, люди уже понад десять тисячоліть займаються селекцією тварин. Кури не завжди несли по п'ять яєць в тиждень, вівці не завжди давали так багато вовни, а коні не завжди були такими сильними і швидкими. Однак люди здійснють штучний добір. Це ж стосується і рослинництва. Ніхто не кластиме в землю неякісну картоплю, якщо є добірний садівний матеріал. Ніхто не жатиме збіжжя, котре не дає зерна.