Українська література » Зарубіжна література » Пригоди Електроника - Велтистов Євген

Пригоди Електроника - Велтистов Євген

Читаємо онлайн Пригоди Електроника - Велтистов Євген

Восьмикласники знали, що їхній учитель закоренілий холостяк.

— Я? — Таратар розсміявся. — Гаразд, тільки через вас і заради наукової перевірки… Жарти жартами, а потім Електроник надішле цілий том моїх помилок.

— Я розумію, що це експеримент, — замислено сказав Електроник.

Узявши анкету, Таратар побіжно переглянув її і влаштував блондинці екзамен.

— Скажіть, — суворо запитав він, — хіба можна подружитися з кимось чи заслужити прихильність когось за вказівкою комп'ютера?

Обличчя робота не змінилося, коли він обернувся до Таратара.

— "Хепі-енд" не ставить такої мети. "Хепі-енд" хоче лише допомогти одній людині познайомитися з іншою, яка має цінні для неї якості. В житті такі випадки вважають таланом. Ми хочемо зробити талан частішим явищем.

— Але такі делікатні питання людина часто не обговорює навіть з товаришами…

— Людина не соромиться звертатися до лікаря, коли вона хвора, бо чекає від нього допомоги.

Навколо суперечників зібралися вже болільники.

— Поштове знайомство — чи не занадто це примітивно? — наполягав прискіпливий відвідувач.

— Не всі ходять на танці, в турпоходи чи слухають соловейка при місяці. "Хепі-енд" може зробити таким людям корисну, а в деяких випадках неоціненну послугу.

— А якщо вийде помилка?

— "Хепі-енд" гарантує успіх у шістдесяти випадках із ста!

Таратар почервонів і під схвальний сміх уболівальників заховав анкету в кишеню.

— Заповню її вдома, — сказав він учням, — й повідомлю вам результати.

П'ятдесят детальних запитань потребували ґрунтовної праці. Треба було зрозуміти, яке значення серед кольору очей, зросту, розміру взуття має сума капіталу автора; треба було розібратися в намірах укладачів анкети.

— Сподіваюся, що ви переконаєтеся в бездоганній роботі нашої фірми! — кричала вслід блондинка. — "Хепі-енд" — ваше майбутнє, "Хепі-енд" — ваше щастя, "Хепі-енд" — буде завжди…

З цього приводу Таратар навіть трохи посперечався з Електроником, який сказав, що "Хепі-енд" справді почуває себе щасливою. А вчитель висловив уголос сумнів: чому ж тоді деякі надсучасні машини так рекламують себе, а самі бояться застаріти?

— Ви не зрозумієте, — відповів Електроник. — Ви не машина.

Таратар нічого не сказав.

Після знайомства з "фірмою щастя" урок восьмого "Б" тривав далі у класі американської школи. Вів його вчитель на ім'я Платон.

Платон — великий приземкуватий комп'ютер з телеекраном — привітався з дітьми по-англійському (на телеекрані одразу ж спалахнули сказані ним слова й іншими мовами) і попросив усіх сісти за парти.

Кожна парта була, як їхній класний "Репетитор": з клавіатурою кнопок і мініатюрним екраном. Учні набрали на клавішах свої прізвища, і Платон миттю запам'ятав усіх.

З математики Платон запропонував дітям складне рівняння з варіантами відповідей.

Застукали клавіші, поповзла паперова стрічка з надрукованими знаками. Першим, майже не роздумуючи, розв'язав рівняння Електроник, і на його екрані засвітилися слова: "Добре зроблено. Дякую. Платон". Такі самі написи з'явилися, пізніше і в інших учнів.

Восьмикласники виправляли помилки в англійському тексті, заповнювали порожні клітинки в таблиці хімічних елементів, розв'язували рівняння перетворень ядерних частинок.

Платон був задоволений, привітав Таратара:

— Які здібні учні.

Він зробив лише одне зауваження:

— Мені здається, що за партою номер сімнадцять не зовсім звичайний учень на прізвище Електроник. Швидкість його розв'язань не менша, ніж моя.

— Ви маєте рацію, — відповів Таратар і відрекомендував свого помічника.

— Скільки учнів ви навчаєте, Електронику? — поцікавився Платон.

— Двадцять вісім.

— Певно, можете й більше?

І він розповів про себе.

Платона навчали різні викладачі, професори й фахівці, зате він давав уроки п'яти тисячам учнів. Багато шкіл були віддалені від нього на десятки й сотні кілометрів, і він ніколи не бачив в обличчя своїх учнів, але знав їх чудово: які в кого здібності, нахили, реакція, хто більше любить математику, хто мови чи креслення, в кого більше відмінних оцінок, в кого посередніх. Часто він відгадував на великій відстані, що хтось має досить хороший настрій, розв'язуючи задачі швидше, ніж звичайно, й заохочував його привітними написами на телеекрані; пустунів та ледарів просив бути уважними, послідовними, терпляче підказував їм шляхи розв'язання задачі, проте оцінював їхню працю суворо.

Таратар запитав Платона, чи всі школи, які він обслуговує, однакові за успішністю, і той відповів, що школи ці дуже різні. Є такі школи, де кожний учень має свою електронну парту, а є школи, де лише одна парта. В більшості шкіл заняття йдуть точно за розкладом. А в деяких зібрані діти, які кинули навчання у звичайних школах, і їм знову прищеплюють смак до навчання; такі учні проводять години занять в музеях, телестудіях, бібліотеках, заводських цехах, у майстернях художників, а коли вони складають екзамен, то звертаються по допомогу до нього, Платона.

Діти з різних класів любили Платона, охоче відповідали на його запитання, іноді довіряли йому свої особисті таємниці. Одна мама запитала якось у Платона:

"Чому люди завоювали різні планети, мають у школі електричних учителів, але не можуть добитися, щоб син слухався батьків?" Платон обіцяв порозмовляти з неслухняним сином, однак при цьому порадив придбати електронного вихователя. Мама лише зітхнула у відповідь: домашній Платон не всім американцям був по кишені.

— А Електроник завжди з нами, — озвався Сергій Сироїжкін. — На уроці, вдома, на вулиці.

— Я радий, що у вас такий прекрасний учитель. Мабуть, на його уроках ідеальна дисципліна, — сказав Платон, присоромивши тих з восьмикласників, хто згадав пропущений урок.

Електроник підвівся з парти, серед тиші сказав:

— Найкращий вчитель у нашій школі — це Семен Миколайович Таратар. А я лише допомагаю йому.

Таратар зніяковів, махнув рукою, тихо промовив:

— Адже ми працюємо разом. Правда, Електронику?

Елекроник мовчав. Усі погляди були спрямовані на нього. А він стояв непорушно і, як здалося Сироїжкіну, навіть зблід.

— Ми працювали разом, — голосно відповів серед тиші Електроник. — Я більше ніколи не буду вашим помічником, Семене Миколайовичу.

Таратар хитав головою, не сприймаючи почутих слів.

— Що таке? — бурмотів він. — Що ти сказав? Я не зовсім зрозумів…

— Я сказав правду, — заявив електронний хлопчик. — Лише зараз я збагнув, що безнадійно застарів. Спасибі вам, містере Платон, за урок.

— Я шкодую, що привів вас до такого висновку, — ввічливо прогудів Платон.

Електроник швидко обернувся, вискочив з класу.

— Електронику! — пронизливо крикнув Сергій і вибіг за другом.

Синя куртка майнула біля ескалатора й зникла. У такі критичні хвилини, як відомо, Електроник обганяв будь-якого чемпіона світу з бігу.

— А все ви винуваті! — крикнув червоний від гніву Сироїжкін класові. — Замучили його своїми розрахунками, запитаннями, репетиціями, генії нещасні! Де його тепер шукати?

Раптовий здогад майнув у нього. Він кинувся до телефону, набрав три одиниці підряд — номер, на який завжди відгукувався Електроник. Телефонна трубка мовчала. Електроник відключився від своїх друзів.

У цю мить радіо в павільйоні оголосило про конкурс комп'ютерів на звання чемпіона виставки. Переможцем буде визнано того, хто зможе принести найбільшу користь людині. Визначає чемпіона авторитетна комісія.

Святковий настрій панував у залі. А учні з восьмого "Б" мали пригнічений вигляд. У Сергія було таке відчуття, ніби сталося непоправне. "Що робити?" — розгублено повторював він.

Тринадцяте квітня.

ЕЛЕКТРОНИК ПОТРІБЕН УСІМ!

Рівно о пів на дев'яту восьмий "Б" зібрався у класі.

Вчора діти об'їздили півміста, розшукуючи Електроника.

Хлопчика, який швидко біг вулицями, бачили багато людей, але куди він подівся, ніхто не знав. Не приходив Електроник і в школу. Без нього кабінет математики мав невеселий вигляд.

Сироїжкін на прохання Таратара розповів, яку задачу розв'язував останнім часом його друг. Вивчав людину, виводив формулу геніальності.

— Формула геніальності? — здивувався Таратар. — Хіба може бути така формула?

— Назву придумав я, — признався Сироїжкін і пояснив: — Ідеться про закони людського мислення, знання яких дасть машині змогу займатися творчістю.

Всі були вражені цим задумом.

— Будемо, продовжувати пошуки, — запропонував Таратар. — У такий відповідальний момент він потребує допомоги й підтримки товаришів. Електроник має знати, що потрібен усім нам!

До класу увірвався захеканий Віктор Смирнов. Він так поспішав, що забув зняти пальто й шапку.

— Де Електроник? — випалив він.

— Ти знайшов його? — стрепенувся Сергій.

— Як це знайшов?!

Вікторові пояснили, що Електроник зник.

— Але ж Електроник мені дуже потрібний, — наполягав Смирнов. — Трапилася неприємна історія. Моя корова жує все підряд…

Віктор роздягнувся, трохи заспокоївся, розповів, що сталося на виставці. Він приїхав туди дуже рано, ледь тільки розвиднілося, і був здивований, помітивши біля вольєра з коровою людей і машини. Люди метушилися, не підходячи, одначе, близько до загорожі, а червоні пожежні машини націлили в небо свої довгі драбини. Над усім цим виднілася гігантська голова з рогами. Надія байдуже поглядала згори на людей.

Не треба було довго розпитувати, щоб дізнатися, що за ніч корова зжувала півстіни павільйону й два дерева у дворі, а потім відкусила здоровенний шматок драбини в необережної пожежної машини. Бетон, скло, деревина, сталь — все було по зубах Надії. Зараз вона жувала металеву драбину.

Винахідник так перелякався, побачивши це, що побіг шукати Електроника.

— Він, тільки він знає, як її спинити, — повторював біолог. — Він з Рессі радився… Що тепер буде?

— Їдьмо на виставку! — сказав Таратар.

…ФермопІла Туріна розбудив дзвінок Королькова. Піаніст довго не міг зрозуміти, хто такий Електроник і як він може відшукати його, але зрештою звелів своєму новому знайомому приїхати.

Професор був серйозний і зосереджений. Дуже коротко виклав піаністові суть справи, і той чомусь відразу повірив, що вони знайдуть Електроника. План Королькова полягав у такому: він написав невеличкий твір, у якому чітко звучала музична фраза "Електроник потрібен усім". Якщо цю п'єсу виконає сам Турін, то її передадуть по радіо, й Електроник почує заклик, зрозуміє, що його розшукують друзі.

— Пропозиція приймається, — сказав Турін, глянувши на червоні від безсоння очі автора. — Котра зараз година?

— Десята година ранку.

У квартирі Туріна були зашторені вікна, горіло електричне світло.

— За роботу! — сказав піаніст, прямуючи до рояля. — Попрошу ноти.

Кілька хвилин Турін вивчав нотний аркуш, потім торкнувся до клавіш, зіграв перші фрази.

— Ні, не так, — поморщився він. — Треба в іншому ключі.

Піаніст зіграв знову й несподівано посміхнувся:

— Щось виходить… Як, колего?

Колега, червоний від збентеження, не розумів: невже це він написав таку чудову музику? Але ясно чув фразу:

"Електроник потрібен усім", — значить, звучала саме його п'єса.

Відгуки про книгу Пригоди Електроника - Велтистов Євген (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: