Маріо і чарівник - Манн Томас
Усе це, ніби за взаємною мовчазною згодою, було розраховане на мистецтво діалога, на жарт і ораторські відступи. Траплялося й таке, що артист звертався до чужоземців, які погано вміли рахувати по-італійському, і довго, з рицарською чемністю допомагав їм під стриманий сміх своїх земляків, яких він, у свою чергу, заганяв у глухий кут, вимагаючи, щоб вони перекладали названі цифри з англійської чи французької мови. Дехто називав великі дати з історії Італії. Чіполла відразу підхоплював їх і висловлював свої патріотичні міркування з цього приводу. Хтось вигукнув: "Zero!" — і кавальєре, дуже ображений, як завжди, коли хтось пробував поглузувати з нього, кинув через плече, що ця цифра менша за двозначну. Тоді якийсь інший жартун крикнув "Нуль, нуль!" — і почувся веселий регіт, бо всі мешканці півдня люблять двозначні натяки. Лише кавальєре тримався з холодною гідністю, ніби засуджував цей жарт, хоч сам же й спровокував його; але, стиснувши плечима, він звелів записати й це число.
Коли в стовпчику набралося десь із п'ятнадцять різних чисел, Чіполла загадав, щоб публіка додала їх. Вправніші рахували в пам'яті, але можна було користуватися також олівцем і записником. Поки глядачі додавали числа, Чіполла сидів на стільці біля дошки, курив і корчив гримаси із самовдоволеною претензійністю каліки. Суму — п'ятизначне число — вирахували швидко. Хтось назвав її, ще хтось підтвердив, у третього вона трохи не збіглася, у четвертого знов була та сама. Чіполла підвівся, струсив з костюма попіл, підняв аркуш паперу в правому верхньому кутку дошки й показав, що під ним написано. Там стояло те саме число, щось близько мільйона. Він його написав раніше.
Подив і бурхливі оплески. Діти оторопіли. "Як він зробив це?" — допитувались вони. Ми їм сказали, що це трюк, який не так легко пояснити, на те ж цей чоловік і штукар. Тепер вони вже знали, що таке вечір трюків. Спершу в рибалки раптом почалася колька в животі, а тепер на дошці виявилась готова, наперед вирахувана сума, — це ж просто чудесно! Ми з тривогою переконувались, що хоч очі в них почервоніли з утоми, хоч годинник показував майже пів на одинадцяту, їх важко було б забрати звідси. Не обійшлося б без плачу. А ми ж бо добре розуміли, що цей горбань не показує ніяких штук, принаймні таких, де потрібна тільки спритність рук, і що вся ця вистава не для дітей. Знову ж таки я не знаю, що, власне, думала публіка, але навряд чи вона "довільно" називала цифри; може, хтось із запитуваних і міг запропонувати число, яке йому самому спало па думку, але загалом було ясно, що Чіполла підбирав собі людей і що весь процес додавання під тиском його волі був спрямований до визначеної наперед мети, — а проте його незвичайний хист до рахування викликав справжній захват, хоч усе інше, як не дивно, не справляло великого враження. А до всього ще й патріотизм Чіполли, його перебільшене почуття власної гідності; може, для земляків кавальєре це була рідна стихія, і вони радо вислухували його жарти, але сторонню людину вся ця мішанина пригнічувала.
А втім, Чіполла сам дбав про те, щоб ні в кого, хто хоч трохи розумівся на цьому, не виникало ніякого сумніву щодо природи його мистецтва, — правда, він не називав його прямо, точним терміном. Він, звичайно, говорив про нього, бо взагалі не замовкав ні на хвилину, але тільки загальними словами, самовпевненим, хвалькуватим тоном. Ще якийсь час він ішов уторованою стежкою, експериментував далі з числами, то ускладнюючи рахунки з допомогою інших арифметичних дій, то до краю спрощуючи їх, щоб показати, як це робиться. Часом він просто пропонував "угадувати" числа, які заздалегідь писав на аркуші паперу. Майже завжди ця штука вдавалася. Хтось заявив, що він, власне, хотів назвати інше число; але тієї миті кавальєре ляснув перед ним нагайкою, і в нього вихопилося те, що потім виявилось написаним на дошці. Чіполла засміявся і стиснув плечима. Він прикидався, що його вражає здогадливість тих, хто йому називав числа, але в його компліментах було стільки принизливого глуму, що, мабуть, учасники Чіполлиних спроб не дуже були втішені ними, хоч і всміхалися у відповідь, приписуючи й собі якусь частину успіху. Мені здавалося, що артист не завоював прихильності публіки. Відчувалася якась нехіть, навіть опір; але, крім того, що ввічливість наказує стримувати такі почуття, на глядачів справляла враження майстерність Чіполли, його сувора впевненість; та й нагайка, по-моєму, теж немало сприяла тому, що бунт так і не вирвався назовні.
Після арифметичних номерів він дістав із кишені дві колоди карт і перейшов до нових трюків. Наскільки я пам'ятаю, основний експеримент полягав у тому, що він не дивлячись вибирав з однієї колоди три карти, ховав їх у внутрішню кишеню сюртука, а потім пропонував кожному, хто хоче, витягти з другої колоди ті самі карти, — номер не завжди вдавався, інколи збігалися тільки дві карти, але здебільшого Чіполла з переможною міною показував свої три карти і стримано дякував за оплески, якими публіка винагороджувала його майстерність. Якийсь молодий італієць із гордим, тонким обличчям, що сидів у першому ряду праворуч від нас, теж захотів тягти карти, але заявив, що вибиратиме їх тільки на свій власний розсуд, свідомо опираючись будь-якому впливові. Як Чіполла уявляє собі наслідок спроби за таких умов?
— Ви трохи утруднюєте моє завдання, — мовив кавальєре. — Але наслідок від вашого опору не зміниться. Є свобода, і є воля, але свободи волі немає, бо воля, яка прагне свободи, зійде в порожнечу. Ви можете або тягти карту, або не тягти. Але якщо зважитесь тягти, то це буде та карта, яка потрібна мені, — і тим певніше, чим дужче ви опиратиметесь.
Треба визнати, що ніякими іншими словами він би не зміг викликати такої непевності й збентеження в душах глядачів, як цими. Непокірливий італієць хвилину нервово вагався, тоді витяг карту і зразу ж захотів переконатися, чи є така сама у Чіполли в кишені.
— Як так? — здивувався Чіполла. — Навіщо ж переривати роботу посередині?
Але впертий італієць неодмінно хотів негайної перевірки.
— E servito21 — мовив штукар з не властивою для нього улесливою міною і показав свої три карти, складені віялом, навіть не глянувши на них. Крайня ліворуч була та сама, що й в італійця.
Оборонець свободи сердито сів під оплески публіки. Наскільки Чіполлі помагав природжений хист, а наскільки механічне штукарство і спритність рук, знав хіба сам чорт. У кожному разі, глядачі сприймали виставу як складну цілість, з величезною цікавістю і втіхою спостерігаючи рідкісне видовище і віддаючи належне незаперечній фаховій майстерності штукаря. Поблизу від нас то тут, то там чути було схвальне: "Lavora bene!"22 — і це свідчило про те, що об'єктивне почуття справедливості перемагало антипатію до артиста і мовчазний бунт.
Після цього останнього, неповного, зате ще разючішого, успіху Чіполла знов підкріпився коньяком. Він і справді "багато пив", і це справляло якесь неприємне враження. Та, видно, коньяком і цигарками він підтримував і відновлював свою духовну енергію, якої — він сам натякав на це — йому доводилось витрачати дуже багато. I справді, через якийсь час після підкріплення він марнів, млявішав, очі западалися ще глибше. Чарка коньяку щоразу підбадьорювала його, і, пускаючи з легень цілі струмені сірого диму, він знов говорив жваво й зухвало. Я добре пам'ятаю, що після трюків з картами він перейшов до своєрідної гри, основою якої була надприродна чи підсвідома здатність людської натури бачити приховане, "магнетична" передача думок, одне слово, примітивна форма ясновидіння. Забув тільки, в якому саме порядку йшли номери. Та й не набридатиму вам спробою описати їх; усі ж бо знають ці вправи, кожен із нас колись брав у них участь, знаходив сховані речі, сліпо виконував складні дії, слухаючись указівок, які недослідженими шляхами один організм посилає іншому. I кожен при цьому хитав головою, висловлював свої дрібні, зацікавлено-зневажливі думки про нечисту двозначність і темну суть окультизму, який через людську природу своїх носіїв завжди опиняється в небезпеці, що до нього домішують трохи містифікації, а трохи шахрайства, яке йде з нею в парі і їй помагає, — не без того, що такий домішок кидатиме тінь на інші складові частини цієї сумнівної амальгами. Я лише кажу, що, звичайно, усі масштаби збільшуються і враження стає глибшим і різнобічнішим, коли керівником і головною дійовою особою цієї темної гри виступає така людина, як Чіполла. Він сидів у глибині сцени, спиною до публіки, і курив, поки десь у залі придумували йому завдання або, передаючи з рук у руки, ховали якусь річ, що її він мав спершу знайти, а тоді зробити з нею те, що йому наперед загадали. Далі відбувалося те, що й завжди на таких виставах: Чіполла спускався вниз, то невпевнено ступав кілька кроків, то зупинявся, немов прислухаючись, то раптом повертав у той бік, куди й повинен був іти; так блукаючи по залі, закинувши голову й простягнувши вперед руку, другою рукою він тримався за втаємниченого в задум провідника, який хоч і пасивно йшов слідом за ним, але мав весь час зосереджувати свої думки на завданні, поставленому Чіполлі. Наче помінялися ролі, струм пішов у зворотному напрямку, і артист, ані на хвилину не замовкаючи, звертав на це увагу глядачів. Тепер він, хто так довго наказував, накидав іншим свої бажання, став тією стороною, що улягала, корилася, слухалась; його воля була вилучена, і він мусив виконувати колективну волю, яка мовчки нависала в повітрі; але він наголошував на тому, що все це витікає з одного джерела. Мовляв, здатність зректися свого "я", стати знаряддям, слухатись беззастережно, у найглибшому розумінні цього слова, — тільки зворотний бік уміння хотіти й наказувати; власне, це та сама здатність: наказ і послух нерозривно пов'язані, ґрунтуються на одному принципі — хто вміє слухатись, той уміє й наказувати, і навпаки: одна ідея містить у собі й другу, як ідея народу й вождя; але його, Чіполлине, завдання — тяжке й виснажливе, це завдання керівника й виконавця, в якому воля стає покорою, а покора — волею, бо вони обидві зродилися в його душі, і воля, і покора, того йому доводиться так тяжко.
