Друга пляма - Конан Дойл Артур

Ми не можемо постійно жити на такому вулкані. Нам треба мати щось певне.

— Я не втрачаю надії знайти лист. Ось чому я тут. Що більше я думаю про цю справу, то більше переконуюсь: лист ніколи не покидав цього будинку.

— Містере Холмсе!

— Якби покинув, то його вже було б опубліковано..

— Але який же сенс у тому, що хтось узяв його й тримає в себе?

— Я не впевнений, що хтось його взяв.

— Тоді як же він міг зникнути з дипкур'єрської валізи?

— Я не впевнений, що він зник з дипкур'єрської валізи.

— Містере Холмсе, зараз дуже неслушний час для жартів. Запевняю вас, у валізі його немає.

— А ви шукали його після вівторка?

— Ні. В цьому не було необхідності.

— Ви могли й не помітити його.

— Та ну, це неможливо.

— Але й у цьому я не впевнений. Бо знаю, що такі речі трапляються. І припускаю, що там були й інші папери. Лист міг загубитись поміж них.

— Він лежав нагорі.

— Хто-небудь міг струснути валізу, й лист пересунувся в інше місце.

— Ні, ні, я виймав усе.

— Але ж, Хоупе, це, звичайно, легко перевірити,— зауважив прем'єр.— Нехай дипкур'єрську валізу принесуть сюди.

Міністр у європейських справах подзвонив.

— Джекобсе, принесіть мою дипкур'єрську валізу. Ми безглуздо марнуємо час, проте якщо це задовольнить вас, зробимо, як ви кажете. Дякую, Джекобсе, поставте її сюди. Ключ у мене завжди на годинниковому ланцюжку. Ось усі папери, ви бачите. Лист від лорда Мерроу, повідомлення сера Чарльза Харді, меморандум з Белграда, записка про російсько-німецькі хлібні податки, лист з Мадріда, записка лорда Флауер-оа... Боже милий! Лорде Беллінджере! Лорде Бел-лінджере!

Прем'єр вихопив голубий конверт у нього з рук.

— Так, це він... і нерозкритий. Хоупе, вітаю вас!

— Дякую вам! Дякую вам! Який тягар впав з мого серця! Але це незбагненно... неможливо. Містере Холм-се, ви чаклун, чарівник! З чого ви здогадались, що лист тут?

— З того, що мені стало відомо: більше ніде його немає.

— Не можу повірити своїм очам! — Він кинувся до дверей.— Де моя дружина? Я повинен сказати їй, що все гаразд. Хільдо! Хільдо! — почули ми на сходах його голос.

Прем'єр, примружившись, подивився на Холмса.

— Ну, ну, сер,— мовив він.— Тут не все зрозуміло. Як лист опинився у валізі?

Холмс, посміхаючись, відвернувся, щоб уникнути гострого й проникливого погляду.

— У нас також є свої дипломатичні таємниці,— відказав він і, взявши капелюх, попрямував до дверей.