Слідопит - Купер Джеймс Фенімор
Ми зараз опинилися в такій біді, що навряд чи що зарадить... Сержанте, ходи-но сюди на корму, я тобі щось маю сказати...
Кеп відвів сержанта вбік так, щоб ніхто не чув їхньої розмови, і вперше, як ще ніколи досі, заговорив розчулено й людяно, відверто признаючись у безнадійності їхнього становища.
•Бухта — канат (трос), укладений кільцями чи вісімками, ч
— Боюся, що це вже востаннє дивиться на білий світ наша бідна Мейбл,— промовив він тремтячим голосом і гучно висякався.— Нам що: і ти, і я вже пожили на світі й звикли дивитися смерті в вічі, хоча, власне, ще й не бували в її пазурах. Такий уже наш фах, шуряче... А от сердешна Мейбл... Вона ж така добра, таке в неї ніжне серце! Я гадав собі, що доживу й побачу її добре влаштованою, за добрим чоловіком і з дітьми... Але що вдієш — мусиш миритися і з добрим, і з гірким у кожному плаванні. Одне тільки прикро мені, старому мореплавцю, що таке лихо трапилося зі мною на якійсь задрипаній прісноводій сажавці!
Сержант Дангем був людина хоробра і ніколи не втрачав мужності у набагато безнадійніших становищах. Але то були випадки, коли він міг діяти проти своїх ворогів, а тут вій зіткнувся з таким ворогом, для боротьби з яким у нього не було жодних засобів. За власне життя він якось не потерпав стільки, як за доччине, бо впевненість у собі, що рідко коли залишає людину твердої волі й міцного здоров'я, людину, котра звикла у хвилини небезпеки покладатися на власні сили, не покидала його й тепер. Але він не бачив жодної можливості врятувати Мейбл, і тому, як люблячий батько, негайно прийняв рішення: якщо вже їм обом судилося загинути, то вони загинуть разом!
— Так ти гадаєш, що цього нам не минути? — запитав він Кепа, і в його немовби й спокійному голосі відчулося глибоке хвилювання.
— Хвилин за двадцять нас приб'є до бурунів і зваж сам, сержанте, чи є хоч якась надія навіть у найдужчих серед нас вийти живими із того кипучого казана, що вирує он там під вітром.
Цей чортормй і справді лишав мало надії. А "Вітрогон" уже був не більше як за милю від берега, куди його під прямим кутом піало з такою силою, що марне було й думати про підняття ще якихось вітрил, аби з їхньою допомогою якось змінити курс. А та невелика частина грот-иаруса, яка була розпущена і допомагала тільки держати ніс тендера ближче до вітру, аби хвилі не перекочувалися через палубу, так тріпотіла й билася під поривами шаленого вітру, що товсті снасті, які його утримували, здавалося, от-от тріснуть. Тим часом дощ перестав, і в_небі засяяло сліпуче сонце, але повітря над озером на добрих сотню футів заввишки було просякнуте водяним пилом, який мерехтів, неначе сріблястий туман. Джаспер звернув увагу на цю відміну й передбачив швидкий кінець шторму, хоча доля їхня мала вирішитися вже десь за годи-ну-дві. Посередині ж, між тендером та землею, картина була ще страшніша й зловісніша. Там майже на півмилю простягалася низка підводних скель, і вода поміж ними кипіла білою піною, а в повітрі стовпом стояли випари, водяний пил та бризки, тож земля за цією стіною маячіла ніби в густому серпанку. Одначе крізь нього мандрівники бачили такі незвичні для Онтаріо гористі береги, вкриті зеленою мантією безмежного пралісу.
Доки сержант і Ken мовчки дивилися на цю невтішну картину, Джаспер зі своїми підлеглими гарячково працював на бакові. Щойно йому знову дозволили приступити до виконання своїх обов'язків, як він покликав на допомогу солдатів, вибрав собі з них п'ять чи шість підмагачів і заходився здійснювати свій план. А треба сказати, що на внутрішніх водах якорів ніколи не витягають на борт, і якірні троси не змотуються, як на океанських суднах, тож це дещо полегшувало Джасперо-ві роботу. Невдовзі обидва носових якорі були вже наготовані й бухти тросів розмотані: тепер усі на мить знерухоміли, щоб зважити ситуацію. Проте жодних змін на краще не відбулося: тендера помалу, але неухильно несло вперед, і дедалі ставало очевидніше, що повернути його до вітру не вдасться і на дюйм.
1 Стоп-аикер— другий поміж найбільших (після носового) допоміжний якір.
Ще раз пильним і уважним поглядом обвівши озеро, молодий капітан віддав нове розпорядження рішучим тоном, що дав зрозуміти, яким тяжким вважав він становище. Притьмом витягли на палубу два стоп-анке-ри 1 й прив'язали до них канати, а протилежні кінці поприв'язували до. носових якорів —
одним словом, усе приводилося в таку готовність, щоб можна було першої-ліпшої миті викинути якорі за борт. Закінчивши ці приготування, Джаспер став ніби спокійніший, і нервове збудження на його лиці поступилося місцем зосередженій рішучості. Тепер він зійшов з бака, який щоразу захлюпувала вода, коли судно занурювалося носом у на-біглий вал (а його помічників, що поралися коло якорів, часто обливало з головою), і перейшов на шканціде було трохи сухіше. Тут він зустрівся із Слідопитом, який стояв у гурті з Мейбл та квартирмейстером. Тим часом більшість пасажирів, окрім згаданих солдатів, що допомагали Джасперові, позабивалися вниз, де одні валялися на койках, сподіваючись так знайти порятунок від мук морської хвороби, інші ж запізніло перебирали свої гріхи. Відколи дно "Вітрогона" торкнулося води, це, певно, чи не вперше на його борту промовлялися слова молитви.
1 Шканці — середня частина і|Жуби.
— Джаспере,— перший звернувся до свого друга Слідопит,— я оце з самого райку вештаюся без діла, бо, як сам знаєш, мої здібності на кораблі ні до чого, але якщо на те божа воля і сержантова донька вийде живою на берег, то там уже мій лісовий досвід допоможе мені щасливо довести її назад до нашої залоги.
— Це ж страшенно далеко звідсіля, Слідопите! — втрутилася в розмову й Мейбл, бо всі так близько стояли, що, незважаючи на клекіт шторму, могли чути одне одного.— Боюся, що ніхто з нас не дійде живий до форту.
— Це буде небезпечна і кривуляста дорога, Мейбл, хоча я знав деяких представниць прекрасної статі, які витримували ще важчу... Слухай, Джаспере, комусь із нас — тобі чи мені, а то й обом, певне, доведеться спустити на воду'піроги: адже єдина можливість урятувати Мейбл — це переправити її човном через б/уруни.
— Я готовий зробити що завгодно, аби тільки врятувати її,— відповів, сумно усміхаючись, Джаспер,— але жодна людина в світі не здолає за такого шторму провести човен через підводні скелі. Проте я все-таки покладаю надії на якір: одного разу нам уже пощастило врятувати "Вітрогона" від не меншого лиха.
— Якщо вже ти, Джаспере, вирішив кидати якір, то чому б не кинути його зараз, у цю ж мить? — втрутився сержант.— Адже за кожен фут віддалі, яку ми зараз втрачаємо, ми потім можемо гірко пожалкувати, коли ляжемо в якірний дрейф.
Хлопець ступив крок до сержанта, рвучко схопив— його за руку й міцно-преміцно стис її, не в змозі стримати свої глибокі почуття.
— Сержанте Дангеме! — урочисто промовив він.— Ви добра людина, хоч і жорстоко обійшлися зі мною цього разу. Скажіть, ви любите свою дочку?
— Ти не можеш у цьому сумніватися, Прісна Водо, — хрипким голосом відповів сержант.
— А згодні ви дати їй і всім нам тепер уже єдину можливість урятувати життя?
— Що я маю для цього зробити, мій хлопче? Кажи, що я повинен для цього вдіяти? Досі, здається, я діяв теж лише так, як підказувало моє сумління... Кажи ж, що я повинен зробити?
— Підтримайте мене проти добродія Ке-па ще хоча б п'ять хвилин, і все, що тільки в людських силах, буде зроблено для врятування "Вітрогона"!
Сержант завагався: надто вже він звик до дисципліни, щоб скасовувати власні розпорядження. До того ж не любив він ще й показувати, ніби сумнівається у правильності своїх рішень, а про мореплавський хист свого родича він був надто високої думки. Доки він розмірковував, Ken тим часом покинув стернового, біля якого простояв деякий час, і підійшов до гурту.
— Прісна Водо,— звернувся він, наблизившись,— я прийшов запитати тебе, чи не знаєш ти, бува, такої місцини тут, на березі, де можна було б зручніше викинути судно? Настав той час, коли ми змушені вдатися до цього відчайдушного кроку.
Ця мить Кепової розгубленості довершила Джасперову перемогу. Глянувши на сержанта, юнак піймав легкий кивок згоди і не став більше гаяти дорогоцінного, часу.
— Дозволяєте мені стати за стерно?— — звернувся він до Кепа.— Спробую, може, пощастить як-небудь дістатися ген до того рукава, що у нас під вітром.
— Та ставай уже, ставай...— відповів той, відкашлюючись, щоб відтягти голос: його гнітило почуття відповідальності, що лежала на його плечах, а ще більше — усвідомлення власного безсилля.— Все одно, ставай, Прісна Водо, бо, чесно кажучи, я вже нічого кращого придумати не можу. Нам залишається тільки одне з двох: або викинутися на берег, або піти на дно.
Джасперові • тільки цього й треба було. Одним стрибком він опинився на кормі й схопив у руки стерно. Лоцман без слів зрозумів його наміри і за знаком молодого капітана негайно згорнув' і останню розпущену частину грот-вітрила. Вловивши слушний момент, Джаспер рвучко крутнув .стерно, попустив кінець стакселя, і легенький тендер, ніби відчувши на собі знайому руку хазяїна, поволі иакренився, а потім ковзнув поміж валами. А подолавши цю .небезпеку, суденце вже наступної миті з такою ^шаленою швидкістю звернуло на підводні скелі, що його загибель здавалася неминучою. Віддаль на очах скорочувалася, і .Джасперові довелося здійснити свій задум буквально за якихось п'ять-шість хвилин, після чого він швидко повернув стерно на борт, і "Вітрогон", незважаючи на шал хвиль, повернувся носом проти вітру з такою грацією, з якою качка повертається на дзеркальній гладіні ставка. За Джасперовим зна" ком на бакові все прийшло в рух і з кожного борту в воду полетів стоп-анкер. Тепер навіть Мейбл і та помітила, з якою несамовитою швидкістю зносило тендера, бо канати розмотувались, мов тонкі линви. Як тільки вони більш-менш натяглися, негайно спустили якорі, прив'язавши їх майже до кінців канатів. Припнути легеньке суденце на товстезних канатах виявилося не такою вже важкою справою, і за менш ніж десять хвилин, відколи Джаспер узяв стерно в свої' руки,' "Вітрогон" уже похитувався— на хвилях носом проти вітру, заарканений з обох боків тросами, що були натягнені, мов залізні штаби.
— Що ти робиш, Джаспере! — люто загукав Ken, помітивши,' що його'"обдурено.— Як ти смів піти на таке! Наказую перерубати троси й негайно викинути судно на берег!
Цей наказ, одначе, ніхто, здавалося, не мав наміру виконувати: відтоді, як Прісна Вода знову прийняв командування, екіпаж корився^ вже тільки йому.
