Світ Софії - Гордер Юстейн

Глупота і незнання зникнуть, а натомість з'явиться освічене людство, і буде це питанням тільки часу. Ця думка панувала у Західній Європі донедавна, ще кілька десятиліть тому. Нині ми уже не настільки твердо переконані, що прогрес мас лише позитиви. Однак першими почали критикувати "цивілізацію" ще французькі просвітителі.

— Слід було, напевно, до них прислухатися.

— Для декого провідним стало гасло повернення до природи. Проте, говорячи "природа", вони мали на увазі майже те саме, що "розум", бо людський розум даний природою на противагу церкві та "цивілізації". Підкреслювалося, що "натуральні народи" здоровіші та щасливіші від європейців, саме тому, що вони не "оіщвшзовані". Жан-Жак Руссо закликав повернутися назад до природи, бо природа добра, і людина "від природи" добра істота. Зло закладене у суспільстві. Руссо вважав, що дитина повинна жити у своєму "природньому" стані невинності якнайдовше. Можна стверджувати, що думка про дитинство як самостійну цінність зародилася в епоху просвітництва. Раніше пору дитинства розглядали як підготовку до дорослого життя. Але ж ми — люди і живемо на Землі не тільки дорослими, але й дітьми.

— Я вважаю так само.

— І нарешті ще йшлося про те, аби зробити релігію "природною".

— Що це означає?

— Релігію потрібно було узгодити з людським "природнім" розумом. Чимало хто боровся за те, що ми називаємо гуманістичним християнським світоглядом. І це вже шостий пункт у нашому списку. У той час було багато переконаних матеріалістів, котрі не визнавали жодного Бога і стояли на позиціях атеїзму. Однак більшість філософів-просвітителів вважала нерозумним позбавляти людський світ Бога. Для цього світ надто мудро влаштований. Такого ж погляду притримувався, наприклад, і Ньютон. Розумною вважалася і віра у безсмертя душі. Для Декарта питання, чи має людина безсмертну душу, було більше питанням розуму, аніж віри.

— Саме це й дивно. Для мене це типовий приклад того, у що можна вірити, але ніяк не знати.

— Але ж ти живеш не у XVIII столітті. На думку філософів епохи просвітництва, християнство слід було очистити від усіх неосягнених розумом догм та постулатів, котрі дописувалися до Ісусового вчення впродовж усього існування церкви.

— Тут я з тобою погоджуюся,

— Багато хто визнавав деїзм.

— Поясни!

— Деїзм — це погляд, згідно з яким Бог створив світ дуже-дуже давно, але згодом світові не об'являвся. Отже, Бог зредукувався у "найвищу істоту*, яку людям дано пізнати лише через природу та її закони, і яка ие об'являється навіть у "надприродний* спосіб. Такого "філософського Бога* зустрічаємо ще в Аристотеля. Для нього Бог був "першопричиною* універсуму або ж "першим рушієм*.

— Залишився ще один пункт, а саме — права людини.

— Останній, але, мабуть, найважливіший пункт. А загалом можна сказати, що французька філософія епохи просвітництва була більше прикладною, аніж британська.

— Вони зробили висновки зі своєї філософії і діяли згідно з ними?

— Так, французькі просвітителі не обмежувалися тільки теоретичними мудруваннями про місце людини у суспільстві. Вони активно боролися за так звані "природні права" громадян. Насамперед йдеться про боротьбу проти цензури, тобто за свободу слова. Що стосується релігії, моралі та політики, кожна людина також має мати гарантоване право на свободу думки та висловлювання свого погляду. Окрім того, вони виступали за відміну рабства та за людяне ставлення до злочинців.

— Я підписалась би під кожним з цих положень.

— Принцип "недоторканості людської гідності" знайшов згодом своє вираження у "Декларації прав людини", яка була прийнята французькими Національними зборами у 1789 році. Ця "Декларація" лягла в основу норвезької конституції 1814 року.

— Але багато людей і досі не припиняють боротьби за ці права.

— Так, на жаль. Однак філософи-просвітителі прагнули утвердити певні права, котрі належать усім людям, хоча би тільки тому, що вони народилися людьми. Саме це вони мали на увазі, говорячи про "природні" права. Ми і далі говоримо про "природне право", яке часто суперечить із законами, прийнятими у даній країні. Часто чуємо, як окремі особистості або цілі групи людей, покликаючись на це "природне право", бунтують проти безправ'я, неволі та гноблення.

— А права жінок? Як до цього ставилися?

— Революція 1789 року утвердила багато прав, котрі стосувалися усіх громадян. Але ж "громадянами" вважали осіб чоловічої статі. Та все ж під час Французької революції бачимо перші приклади боротьби за права жінок.

— Найвищий час.

— Ще 1787 року філософ Кондорсе видав трактат про права жінок. Він вважав, що жінки мають такі ж "природні права", як і чоловіки. А під час самої революції 1789 року жінки брали активну участь у боротьбі проти феодального суспільства. Власне жінки очолили, наприклад, демонстрації, котрі змусили короля покинути палац у Версалі. У Парижі було створено чимало жіночих груп. Поряд із вимогами однакових з чоловіками політичних прав, вони вимагали також змін шлюбного права та змін соціальних умов для жінок.

— І добилися правди?

— Ні. Як це не раз було і в наступні часи, питання про права жінок виникали тільки у зв'язку з революціями. Та щойно усе ставало на місця у новій системі, поверталися давні порядки "суспільства чоловіків".

— Типово.

— Однією з поборниць прав жінок під час Французької революції була Марі Олімп де Ґуж. У1791 році, тобто через два роки після революції, вона оголосила "Декларацію прав жінок". Бо ж у "Декларації прав громадян" не було ані слова про "природні права" жінок. Олімп де Ґуж вимагала для жінок рівних з чоловіками прав.

— Що було з нею далі?

— її стратили 1793 року. Цього ж року жінкам була заборонена будь-яка політична діяльність.

— Чортзна-що!

— Щойно в XIX столітті боротьба за права жінок розгорілася на повну силу, не лише у Франції, але й у всій Європі. Поступово ця боротьба стала приносити результати. Але у Норвегії, наприклад, жінки отримали виборче право тільки у 1913 ропі. Ще й донині жінки у багатьох країнах світу змагаються за свої права.

— Можуть розраховувати на мою підтримку. Альберто змовк, задивившись на озерце. За хвилю промовив:

— Оце, напевно, й усе, що я хотів розповісти тобі про філософію епохи просвітництва.

— Що має означати "напевно"?

— Не здається мені, аби мало прибути щось ще.

Як тільки він промовив ті слова, на озерці стали відбуватися дивні речі. Посередині плеса здійнялася фонтаном вода, і раптом над поверхнею звелося щось велике і бридке.

— Морський змійі — вигукнула Софія.

Потворне страховисько кілька разів вигнулося усім тілом і поринуло в глибінь, а поверхня озерця знову стала спокійною.

Альберто тільки відвернувся.

— Зайдімо досередини, — сказав він.

— Вони обоє підвелися й увійшли до хатини. Софія стала перед картинами Берклі та Б'єркелі. Вона показала на Б'єркелі і промовила:

— Мені видається, Гільда живе десь тут, на картині. Поміж картинами тепер висіла ще й вишивка з написом: СВОБОДА, РІВНІСТЬ, БРАТСТВО. Софія обернулася до Альберто:

— Ти це тут повісив?

Філософ з невтішною міною тільки похитав галовою. Раптом Софія помітила на камінній поличці конверт. "Для Гільди і Софії" — було там написано. Софія відразу ж зрозуміла від кого він, новиною було тільки те, що почав зважати щей на неї.

Софія відкрила конверт і прочитала вголос:

Любі дівчатка! Софіїн вчитель філософії повинен підкреслити і те значення, яке маца французька філософія епохи просвітництва для ідеалів та принципів, на які опирається ООН. Двісті років тому гасло "Свобода, рівність, братерство" спричинилося до об' єднання французької буржуазії. Нині ці слова повинні о& єднати увесь світ. Як ніколи досі, важливо зробити так, аби людство стало однією великою родиною. Наші наступники — то наші власні діти та онуки. Який світ успадкують вони після нас?

Гільдина мама гукнула, що за десять хвилин починається серіал, і вона уже поставила піццу у піч. Після усього прочитаного Гільда почувалася цілковито розбитою. Вона ж на ногах від шостої ранку!

Дівчинка вирішила присвятити решту вечора святкуванню свого п'ятнадцятиріччя разом з мамою. Та спершу їй хотілося заглянути у лексикон.

Ґуж... немає. Де Ґуж? Також немає. Олімп де Ґуж, можливо? Нічогісінько! Лексикон Клубу Книжки ані словом не згадав про жінку, страчену за політичну заангажованість у справі жінок. Хіба це не обурливо?

Не вигадав же тато і її?

Гільда збігла на перший поверх, щоб узяти більшу енциклопедію.

— Я тільки хочу щось перевірити, — кинула через плече здивованій мамі.

Вона прихопила зі собою до кімнати том лексикону видавництва Ашегоуґ, літери від FORY до GP.

Ґуж... Нарешті!

Ґуж, Марі Олімп де (Olympe de Gouges) (1748 — 1793), французька письменниця, активна учасниця фр, революції, а також авторка численних брошур про соціальні проблеми та ряду драматичних творів. Поборниця прав людини, зокрема прав жінок. 1791 видала "Декларацію прав жінок". Була страчена 1793 року за оборону Людоеіка XVI та бунт гроти Робесгієра. (Літ;. LaqurL. "Les Origines du féminisme contemporain", 1990).

КАНТ

...зоряне небо наді мною, закон моралі у мені.,.

Аж близько півночі зателефонував майор Альберт Кнаґ додому, щоб привітати Гільду з п'ятнадцятиріччям. Слухавку взяла Гільдина мама.

— Тебе. Гільдо. —Алло?

— Це я, тато.

— Але ж уже майже дванадцята.

— Я тільки хотів привітати тебе з днем народження...

— Ти тільки цим і займаєшся весь день.

— ...але я хотів зателефонувати наприкінці дня. —Чому?

— Ти одержала подарунок?

— Так. Дуже дякую.

— Не дражнися зі мною. Що ти про нього думаєш?

— Надзвичайно! Я майже нічого сьогодні не їла.

— Тобі треба їсти.

— Але це така захоплива річ!

— Доки ти вже дочиталаг Гільдо? Скажи мені.

— Вони увійшли до Хатини Майора, бо ти почав їх дражнити морським змієм...

— Епоха просвітництва.

— І Олімп де Ґуж.

— У такому разі я не надто помилився.

— У чому ти мав "помилитися"?

— Думаю, що бракує тільки одного привітання з днем народження, зате покладеного на музику.

— Я читатиму ще в ліжку, перед тим як заснути.

— Щось збагнула з прочитаного?

— За один день я пізнала більше, ніж... за усе своє дотеперішнє життя. Неймовірної Минула заледве доба, як Софія повернулася зі школи додому і знайшла великий конверт.

— Дивно, як мало часом бракує...

— Але мені трохи шкода її.