Повернення Шерлока Холмса - Конан Дойл Артур

Уся його байдужість несподівано змінилася припливом енергії. Відгорнувши з підлоги килим, він швидко став навколішки й почав обмацувати кожну дощечку. Одна з них, коли він торкнувся її, відсунулась убік, неначе вічко скриньки. Під нею була невеличка темна заглибина. Холмс гарячково засунув туди руку, але відразу застогнав від гіркоти й прикрощів. Там було порожньо.

— Швидше, Ватсоне, швидше! Кладіть килим на місце!

Тільки-но ми встигли закрити схованку й покласти килим на місце, як із коридора долинув Лестрейдів голос. Коли він увійшов, Холмс стояв, недбало притулившись до каміна, похмурий і невдоволений, ледве тамуючи позіхання.

— Пробачте, що змусив вас чекати, містере Холмсе. Я бачу, вам страшенно набридла ця справа. Все гаразд, він зізнався. Ходіть-но сюди, Мак-Ферсоне. Нехай ці джентльмени довідаються про вашу ганебну поведінку.

До кімнати боком просунувся розчервонілий, зніяковілий довготелесий констебль.

— Будьте певні, сер, я нічого лихого й на думці не мав. Учора ввечері сюди зайшла молода жінка — помилилася будинком, сказала. Ми собі побалакали. Адже нудно стояти отак цілий день самому.

— Ну, і що ж сталося?

— Їй заманулось поглянути, де скоєно вбивство, — вона читала про це в газетах. Поважна така жінка була, й так доладно говорила. Я й подумав: ніякого лиха не буде, якщо їй це дозволити. Але вона, як побачила оту пляму на килимі, так і впала на підлогу й лежала, як мертва. Я кинувся на кухню, приніс води, а вона так і не отямилася. Тоді я подався по бренді до винарні "Гілка плюща", що за рогом, — та поки я туди бігав, жінка встала й пішла... Їй, напевно, соромно було бачити мене.

— А килим ніхто не чіпав?

— Бачте, сер, коли я повернувся, його справді було трохи відсунуто. Адже вона впала на нього, а він нічим не прикріплений до підлоги. Я його потім поправив.

— Це вам урок, констеблю Мак-Ферсоне, щоб ви більше не дурили мене, — поважно промовив Лестрейд. — Ви, звичайно, подумали, що це порушення ніколи не викриється; а мені досить було один раз поглянути на той килим, щоб зрозуміти, що в кімнаті хтось побував. На ваше щастя, друже, тут нічого не пропало, а то вам показали б, де раки зимують... Мені шкода, містере Холмсе, що я викликав вас через таку дрібницю, але я гадав, що ця друга пляма, яка не збігається з першою, зацікавить вас.

— Це справді цікаво. Ця жінка була тут лише раз, констеблю?

— Так, сер, лише один раз.

— Хто вона така?

— Не знаю, сер. Сказала, що шукає роботу друкарки, але помилилася будинком, — дуже показна, ошатна молода жінка, сер.

— Висока? Гарна?

— Так, сер, висока молода жінка. Я сказав би, справді гарна. Навіть дуже гарна, далебі. "О, дайте мені хоч одним оком поглянути, констеблю!" — просила вона. Така лагідна, ласкава була, що я подумав: не буде лиха, якщо вона зазирне до кімнати.

— Як вона була одягнена?

— Дуже просто, сер, у довгий плащ до п’ят.

— Коли це було?

— Саме почало смеркати. Вже ліхтарі засвітили, коли я повертався з коньяком.

— Дуже добре, — мовив Холмс. — Ходімо, Ватсоне. В іншому місці на нас, здається, чекає важливіша справа.

Коли ми виходили з дому, Лестрейд залишився в кімнаті, а сповнений каяття констебль кинувся відчиняти нам двері. На порозі Холмс обернувсь і щось подав йому. Констебль придивився.

— О Боже, сер! — скрикнув він з подивом.

Холмс притулив палець до уст, засунув цю річ назад у кишеню й зареготав, тільки-но ми опинилися на вулиці.

— Чудово! — вигукнув він. — Ходімо, друже Ватсоне: завісу відслонено, почалася остання дія. Будьте спокійні: війни не буде, блискуча кар’єра вельможного Трелоні Гоупа не зазнає фіаско, необачний монарх не дістане кари за свою запальність, а прем’єр-міністрові не доведеться розв’язувати конфлікт у Європі. Нам лише треба бути трохи ввічливими й кмітливими, і вся ця історія, що загрожувала такими страшними наслідками, не варта буде й шеляга.

Я подумки зачудувався, слухаючи цього незвичайного чоловіка.

— Ви розгадали загадку! — вигукнув я.

— Поки що ні, Ватсоне. Є декілька подробиць, які досі мені незрозумілі. Але ми вже знаємо так багато, що коли не довідаємось про все, буде дуже прикро. Ми вирушимо просто на Вайтхолл-Терас і доведемо справу до кінця.

Тільки-но ми дісталися помешкання міністра європейських справ, Шерлок Холмс сказав, що хоче бачити леді Гільду Трелоні Гоуп. Нас провели до вітальні.

— Містере Холмсе! — мовила леді, і її обличчя почервоніло від обурення. — Це просто нечесно й непорядно з вашого боку. Я вже сказала, що хотіла б зберегти в таємниці свій візит до вас. Інакше чоловік гадатиме, що я втручаюся в його справи. А ви компрометуєте мене своїми відвідинами. Це свідчить, що між нами є ділові стосунки.

— На жаль, мадам, я не мав іншого вибору. Мені доручили знайти цей надзвичайної ваги папір. Я мушу просити вас, мадам, зробити ласку віддати його мені.

Леді підхопилася, рум’янець миттю зник із її чарівного обличчя. Очі її затьмарились, вона заточилась. Мені здалося, що вона ось-ось знепритомніє. Величезним зусиллям волі вона опанувала себе, і вид її спалахнув від невимовного подиву й гніву.

— Ви... ви ображаєте мене, містере Холмсе!

— Ну, ну, мадам, це ні до чого. Віддайте лист.

Вона кинулася до дзвінка.

— Ключник випровадить вас.

— Не дзвоніть, леді Гільдо. Якщо ви це зробите, то всі мої щирі зусилля заради того, щоб запобігти скандалові, будуть марними. Віддайте лист і все буде гаразд. Послухайте мене, і я все владнаю. Якщо ви не схочете довіритись мені, я змушений буду викрити вас.

Вона стояла перед ним, гордовита й велична; її очі, здавалось, немовби зазирали йому в самісіньку душу. Вона не знімала руки із дзвінка, але й не поспішала дзвонити.

— Ви хочете залякати мене. Не дуже порядно з вашого боку, містере Холмсе, прийти сюди, щоб погрожувати жінці. Ви кажете, ніби вам щось відомо. Що ж вам відомо?

— Сідайте, будь ласка, мадам. Ви заб’єтеся, якщо впадете. Я не розмовлятиму, доки ви не сядете. Дякую.

— Даю вам п’ять хвилин, містере Холмсе.

— Досить і однієї, леді Гільдо. Я знаю, що ви були в Едвардо Лукаса, що ви віддали йому цей документ, що ви вчора ввечері хитромудро пробралися до його кімнати й дістали лист зі схованки під килимом.

Вона втупилася в нього, зблідла на виду й не могла промовити жодного слова.

— Ви збожеволіли, містере Холмсе... Ви збожеволіли! — вигукнула нарешті вона.

Він дістав з кишені маленький шматочок картону. То була фотографія жінки.

— Я взяв її з собою, бо гадав, що вона стане мені в пригоді, — сказав він. — Констебль упізнав вас.

Вона вдихнула повітря, і її голова впала на спинку крісла.

— Послухайте-но, леді Гільдо. Лист зараз у вас. Справу все-таки можна владнати. Я не маю ані найменшого бажання завдавати вам прикрощів. Справа скінчиться, коли я поверну зниклий лист вашому чоловікові. Послухайте моєї поради й будьте щирі зі мною. Це ваш єдиний порятунок.

Мужність її була гідна подиву. Навіть тепер вона не визнавала своєї поразки.

— Я знову кажу вам, містере Холмсе, що це якась безглузда вигадка.

Холмс підвівся зі стільця:

— Мені шкода вас, леді Гільдо. Я зробив для вас усе, що міг. Тепер я бачу, що все було даремно.

Він подзвонив. Увійшов ключник.

— Чи вдома містер Трелоні Гоуп?

— Він буде, сер, за п’ятнадцять хвилин.

Холмс поглянув на годинник.

— Ще чверть години, — мовив він. — Дуже добре, я зачекаю.

Тільки-но ключник зачинив за собою двері, як леді Гільда, простягнувши до Холмса руки, впала йому до ніг; чудове обличчя її було залите сльозами.

— О, пощадіть мене, містере Холмсе! Пощадіть мене! — відчайдушно благала вона. — Заради Бога, не кажіть йому! Я так його кохаю! Я боюся кинути найменшу тінь на його життя, а це, я знаю, розіб’є його шляхетне серце!

Холмс допоміг леді підвестися:

— Дякую, мадам, що ви хоч останньої миті опам’яталися! Не можна марнувати ані хвилини. Де цей лист?

Вона кинулася до письмового столу, відімкнула шухляду й витягла довгий блакитний конверт.

— Ось він, містере Холмсе. Краще б мені ніколи його не бачити!

— Як нам тепер повернути його? — бурмотів Холмс. — Мерщій, мерщій, треба щось придумати! Де скринька для паперів?

— Досі в спальні.

— Яке щастя! Мерщій, мадам, принесіть її сюди!

За хвилину вона з’явилася, тримаючи в руках червону пласку скриньку.

— Чим ви відмикали її раніше? Ви маєте другий ключ? Авжеж, маєте. Відімкніть її.

Леді Гільда дістала з-за пазухи маленький ключик. Скриньку відімкнули. Там було повно паперів. Холмс засунув блакитний конверт усередину, між аркуші іншого документа. Скриньку замкнули й віднесли назад до спальні.

— Тепер ми готові до зустрічі з ним, — мовив Холмс. — Маємо ще десять хвилин. Я зайшов надто далеко, приховуючи ваші вчинки, леді Гільдо. За це ви повинні щиро розповісти мені про всю цю дивовижну пригоду, поки є час.

— Я розповім вам усе, містере Холмсе! — вигукнула леді. — О, містере Холмсе, мені легше відрубати собі праву руку, ніж завдати йому прикрощів хоч на мить! У цілому Лондоні немає жінки, яка кохала б свого чоловіка так, як я. І все-таки якби він довідався, що я зробила, що змушена була зробити, — він ніколи не пробачив би мені. Він так шанує свою честь, що не може забути або пробачити помилки іншого. Допоможіть мені, містере Холмсе! Моє щастя, його щастя, наше життя поставлено на карту!

— Швидше, мадам, час збігає!

— Це все через мій лист, містере Холмсе, який я написала ще до шлюбу, — нікчемний, необачний лист вразливої закоханої дівчини. Там не було нічого поганого, але чоловік вважав би той лист за злочин. Якби він прочитав його, то перестав би вірити мені. Відтоді проминули літа. Я думала, що все це вже забулося. Аж раптом почула від того чоловіка, Лукаса, що лист потрапив до його рук і він хоче показати його моєму чоловікові. Я благала його зжалитись наді мною. Він сказав, що поверне мені лист, коли я принесу йому інший документ, який зберігається, за його словами, в скриньці з паперами мого чоловіка. Лукас мав свого шпигуна в міністерстві, який розповів йому про той документ. Він запевнив мене, що це нітрохи не зашкодить моєму чоловікові. Уявіть себе на моєму місці, містере Холмсе! Що я мала робити?

— Розповісти про все чоловікові.

— Я не могла, містере Холмсе, не могла! З одного боку, мені загрожувала неминуча загибель; з іншого, — хоч мені й здавалося, що взяти папери мого чоловіка — це жахлива річ, та я все-таки навіть не уявляла собі, до яких політичних наслідків це може призвести.