Аріель - Бєляєв Олександр

Незабаром він опинився вже біля Сатіша. Радісно підстрибнувши, він ледве знову не полетів, але Сатіш вчасно підхопив і поніс його в кімнату.

— Тепер передостанній номер нашої програми, — весело сказав Хайд. — Не відходьте од вікна, містер Фокс.

Сатіш посадив на доріжку велику жабу і легенько штовхнув її ногою. Жаба підстрибнула і полетіла над кущами, деревами все вище й вище. Незабаром вона зникла з очей Фокса, але він ще довго дивився в синяву неба.

— Ну, що ви скажете? — спитав Хайд.

Фокс мовчки сів на стілець, машинально глянув на ручний годинник, здригнувся, поспіхом поклав у рот одразу дві пілюлі, але цього разу навіть не відчув їх смаку,

— Сподіваюсь, усе це вже можна назвати левітацією? — сказав Хайд, обмахуючись віялом. — Ви, звичайно, звернули увагу на поведінку левітантів? Гусениця, яку ви бачили, мала властивість спускатися вниз на павутинні. Я закрив у неї вивідні протоки павутинних залоз, тому в момент підняття вона не могла випустити павутину і висіти на ній. Але нервові центри працювали звичайно і посилали відповідні імпульси. Цього було досить, щоб привести в дію по-новому організований молекулярний рух і зробити електричну перезарядку молекул по відношенню до заряду Землі, і гусениця "повисла в повітрі". Курча — птах, що майже розучився літати, але зберіг інстинкти, необхідні для літання. Ці інстинкти дають йому можливість повніше використати нову властивість левітації, ніж гусениці. Собака може тільки стрибати. І хоч розумово він високорозвинена тварина, одначе несподіваний політ приголомшив його, і він полетів би в небо і загинув би, коли б поклик Сатіша не надав йому стимулу — бажання повернутися назад. Щождо жаби, яка стоїть на досить низькому щаблі розвитку, то вона загинула, долетівши до холодних і бідних на кисень шарів повітря. Як показали досліди, з смертю тварини зникає і здатність до левітації, і наша жаба, можливо, вже впала на голову якомусь враженому селянинові... А втім, здатність до левітації зникає, повинна зникнути після того, як в організмі відбудеться розпад штучних радіоелементів.

— Із усіх цих дослідів, — продовжував Хайд, — ви, звичайно, і самі зробили загальний висновок: використати левітацію можна тим ширше, чим більше розвинуті вищі нервові центри тварини. Повністю ж оволодіти левітацією може тільки людина.

— Дослід з жабою ви назвали передостаннім, але останнього так і не показали, — сказав Фокс.

— Неважко здогадатися, що останній дослід і буде людина, — відповів Хайд.

— Буде! Значить, такого досліду ви ще не проробляли?

— Ви бачите, що грунт для цього цілком підготовлений, — заперечив Хайд. — Візьміть хоч цей дослід з собакою, нервова система якого, і зокрема півкулі головного мозку, очевидно, не постраждали від левітації, незважаючи на те, що в його організмі мали відбутися великі зміни в кровообігу, в роботі нервової системи та інші. І я чекаю лише...

В цей час у двері постукали, і до кімнати зайшов Бхарава-Пірс.

— А, містер Пірс! Вельмиповажний гуру ! Бхарава-бабу! — з глузуванням сказав Хайд. — Які новини?

— Містер Броунлоу послав мене до вас...

— Броунлоу вже розмовляв зі мною. Кого він назвав?

— Аріеля. Аврелія Гальтона.

— Нехай першою літаючою людиною буде Аріель, — байдужим тоном сказав Хайд.

— Я вбачаю в цьому веління долі, — заговорив Пірс, підводячи очі до стелі. — Ви знаєте, що в Дандараті заведено давати вихованцям нові імена. Аврелія ми назвали Аріелем за співзвучністю, Аріель — супутник планети Уран. Разом з тим Aizy — повітряний. А Уран — божество, що уособлює небо...

— Змилуйтеся, містер Пірс! Ви так звикли до своєї ролі саніасі Бхарави, що забуваєте, перед ким мудруєте!

— Звичка — друга вдача, — з посмішкою, вже іншим тоном відповів Пірс. — Я ось про що хотів запитати вас, м;стер Хайд. Дослід не загрожує життю Аріеля?

— Думаю, що ні, — відповів Хайд. — Але коли ви так турбуєтеся про його життя, зробіть перший дослід на собі. Мені байдуже, з кого починати. Літаючий директор школи! Це було б ефектно!

Пустивши повз вуха злий жарт Хайда, Пірс задав нове запитання:

— А розумовим здібностям дослід не загрожує? — Дуже можливо.

— То що ж робити? Маючи на увазі важливість справи, ми змушені йти на деякий риск, — зітхнувши, промовив Пірс.

— Терпіти не можу, коли ви говорите таким єзуїтським тоном. Адже я вас наскрізь бачу, містер Пірс. Вам дуже хотілося б, щоб Аріель залишився жити, але звихнувся з розуму, одначе не настільки, щоб його не можна було використати для ваших теософічних і — ха-ха-ха! — окультних цілей. Так же, стара лисице?

Пірс хотів вибухнути гнівом, але, згадавши, що Хайд людина потрібна, стримався і сухо відповів:

— Наш обов'язок — коритися вищим вказівкам. Я дуже радий, що ви з'ясували собі, в якому напрямку необхідно діяти. Аріель прийде до вас сьогодні ввечері. Але будьте обережні, містер Хайд. Підготуйте його до того, чим він стане. Несподівано набути здатності літати — не жарт. Як би він одразу ж не провалив собі голову.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ДРУЗІ

Шарад повернувся з лікарні в кімнату Аріеля. Між ними встановились незвичайні для вихованців Дандарата взаємини.

За правилами школи, старший повинен керувати молодшим, бути першим і найближчим вихователем і "віровчителем", гуру. Ніякої близькості, інтимності, дружби не допускалось. Сліпе підкорення молодшого старшому становило основу виховання. Проте Аріель зберіг у душі частку самостійності під виглядом цілковитої покірності. Почуття самозбереження змусило його лицемірити, вдаватися до симуляції. І в цьому він досяг віртуозності. Таким самим шляхом Аріель вів і Шарада. Малюк інстинктивно зрозумів, чого від нього вимагають. Він вдавав, що дуже засмучений, коли при сторонніх Аріель суворо лаяв його за провини, яких він не вчинив. Коли ж вони залишалися вдвох, Аріель тихо шепотів у вухо своєму вихованцю повчання, від яких жахнулися б учителі і вихованці Дандарата. Нерідко в Аріеля виривалися слова: "Як я ненавиджу їх!" — і Шарад розумів, про кого говорить гуру Аріель. Шарад не менше ненавидів Пірса і всіх своїх мучителів, але в нього це почуття було паралізоване страхом. Хлопчик тремтів і озирався, боячись і за себе і за Аріеля, коли Аріель довіряв йому свої потаємні думки.

Одного разу ввечері Аріель тихо розмовляв з Шарадом. У коридорі почулися закрадливі кроки Бхарави. Аріель, у якого слух був надзвичайно тонкий, одразу ж відійшов од хлопчика і почав голосно лаяти його. Шарад скривився, ніби й справді винуватий. Бхарава зайшов у кімнату, пильно, як завжди, поглянув на вихованців і звернувся до Аріеля з такими словами:

— Сину мій! Не шкодуючи сил і праці, ми ростили і пестили тебе. Настав час збирання плодів. Ти вже юнак. Твоя освіта закінчена. Пора братися за роботу — послужити тим, хто годував і виховував тебе, віддячити за їх піклування, пристановище і стіл. Дандарат виявив тобі високу честь, призначивши до великого служіння, і я сподіваюся, що ти цілком виправдаєш наше довір'я.

Під час цієї промови, виголошеної пишномовним тоном, Аріель дивився прямо в очі Бхараві, як людина, якій нічого приховувати. Юнак зрозумів, що вирішується його доля, в його житті настає перелом. Але жоден м'яз не здригнувся на його обличчі, ні найменше хвилювання не відбилося на ньому.

Шарад також зрозумів, що його чекає розлука з єдиною людиною, яка полегшувала його існування. Шарад ще не вмів володіти собою так, як Аріель, тому він опустив очі і навіть намагався не дихати, щоб не звернути на себе уваги страшного Бхарави.

Аріель "взяв прах від ніг" Бхарави, тобто нахилився, торкнувся рукою ніг Бхарави, тією ж рукою доторкнувся до свого чола і сказав:

— Мої думки, мої бажання, мої вчинки, моє життя належить вам.

Бхарава, закінчивши пильний огляд, залишився задоволений. Уперше за всі роки навчання він приголубив Аріеля — доторкнувся кінчиками пальців до його підборіддя і потім поцілував їх.

— Іди за мною, Аріель. Твій перший крок буде кроком уже на новому шляху життя!

Аріель пішов слідом за ним, як добре видресируваний собака.

А Шарад, залишившись на самоті, закрив обличчя руками і, не маючи сил стриматись, заплакав.

Якою ж була його радість, коли опівночі він раптом відчув знайомий дотик руки і почув шепіт Аріеля.

— Це ти, дада ? — спитав він пошепки.

— Я, Шарад, не бійся.

— Що з тобою було, дада?

— Тихше!.. Бхарава... Знаєш, він зовсім не індус, а англієць Пірс... Він повів мене до Чарлза Хайда, це вчений. Також сагиб. Хайд, коли побачив Бхараву, вигукнув: "Ось і ви, містер Пірс! І Аріель?" Бхарава так розізлився... заморгав Хайду. Хайд тоді виправився, сказав: "Добрий вечір, Бхарава-бабу!" Але я вже зрозумів, Що Бхарава не індус. А втім, я й раніше догадувався про це. Тут у нас брешуть на кожному кроці.

— І що робив цей Ха?.. — квапив Шарад.

— Хайд? Він лише оглянув мене як лікар, потім сказав Бхараві: "Цілком придатний. Здоровий. За кілька днів він у нас..." Але тут Пірс знову почав робити гримаси, і Хайд наказав: "Приходь рано-вранці, до сніданку, розумієш? До сніданку. Нічого не їж, але добре помийся. Прийми ванну, а не тільки звичайне ваше обмивання". Оце і все.

— Чому ж ти так довго не приходив?

— Бхарава повчав мене: "Покора, покора і ще раз покора!" — Аріель тихо розсміявся.

Цієї ночі друзі мало спали. Шарад сумував, бо мав розлучитися з другом. Аріель думав про те, що чекає його.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

НА НОВОМУ ШЛЯХУ

Коли наступного ранку Аріель, розпрощавшись з Шарадом, з'явився до Хайда, той зустрів його в білому халаті й білій шапочці.

Вони зайшли в кімнату, що нагадувала і операційну і рентгенівський кабінет, але з складнішою і незвичайнішою апаратурою.

Хайд наказав Аріелю роздягтись ї лягти на стіл, засланий білою клейонкою.

Аріель, як завжди, беззаперечно скорився. Він думав, що йому навіватимуть гіпнотичний сон, який Аріель умів артистично симулювати. Але він помилився.

Хайд наказав Аріелю проковтнути розведений у воді порошок і потім гукнув:

— Уільям, маску!

Юнак у білому халаті і в білому ковпаку наклав на обличчя Аріеля маску з ватою, від якої йшов сильний нудотний запах.

— Дихай глибше, Аріель, і голосніше лічи! — наказав Хайд.

— Один... два... три... — почав Аріель.

В кінці другого десятка він почав збиватися з ліку, робити паузи і незабаром втратив свідомість...

— Ну ось і все, — почув він, коли знову прийшов до пам'яті і розплющив очі.