Чекаючи на Ґодо - Беккет Семюел

Він чимось незадоволений? Естрагон. Ти тут таке пропустив. Шкода.

Владімір зупиняється, встановлює стілець, знову ходить по кону, помалу

заспокоюється.

Поццо. Заспокоївся. (Озирається). Отак усе на світі втихомирюється. І з неба сходить спокій. Чуєте? (Піднімає руку). Спить волохатий Пан.

Владімір (зупиняється). Невже ніч так ніколи й не настане?

Усі втрьох дивляться на небо.

Поццо. Ви ж не підете проти ночі? Естрагон. Як вам сказати... розумієте...

Поццо. Не треба виправдовуватися. Це так природно. Я б сам на вашому місці, якби мав побачення з цим Годе... Гуде... Годо... ви ж розумієте, кого я маю на увазі, чекав би до ночі. (Дивиться на стілець). Так кортить сісти, але не знаю, як би це зробити.

Естрагон. Може, вам допомогти?

Поццо. От якби ви мене попросили.

Естрагон. Що?

Поццо. Якби ви попросили мене сісти. Естрагон. А це допоможе? Поццо. Гадаю, що так. • Естрагон. Добре. Сідайте, пане, прошу. Поццо. Ні, ні, я постою. (Пауза. Пошепки). Попросіть іще. Естрагон. Ну подумайте самі, чи ж воно діло стовбичити отак! Ще болячка якась причепиться. Поццо. Ви гадаєте? Естрагон. Клянуся!

Поццо. Ви, безумовно, маєте рацію. (Сідає). Дякую, голубчику. От я й усівся. (Дивиться на годинник). Але вже й мені час рушати, а то ще спізнюся.

Владімір. Час зупинився.

Поццо (приставляє годинник до вуха). Не кажіть, пане, не кажіть. (Кладе годинник у кишеню). Що хочете, тільки не це.

Естрагон (до Поццо). Йому сьогодні все не до шмиги.

Поццо. Все, крім небозводу. (Сміється, задоволений власним афоризмом). Трохи терпіння, і все буде. Я добре бачу, що ви нетутешні й не можете знати, яке у нас небо навзаході. Хочете, я вам розкажу?

Мовчанка. Естрагон починає оглядати свої черевики, а Владімір — свого капелюха. З Лакі впав його капелюх, але він цього не помітив.

Я задовольню вашу цікавість. (Прискає в рот дезодорантом). Хвилинку уваги, будь ласка.

Естрагон та Владімір не звертають на нього уваги. Лакі куняє. Поццо ляскає батогом, звук виходить занадто слабкий.

Не батіг, а клоччя. (Підводиться, б'є ще раз, сильніше, доки звук не стає гучним і різким. Лакі спинається на ноги. Естрагонів черевик та Владімірів капелюх падають на землю. Поццо відкидає батіг). Давно вже його треба викинути. (Дивиться в зал). Про що я казав? Владімір. Ходімо.

Естрагон. Не стійте на ніжках, благаю, так можна взяти й захворіти.

Поццо. Ваша правда. (Сідає. До Естрагона). Як вас звати? Естрагон (не замислюючись) Катулл.

Поццо (не звертаючи уваги на відповідь). Так ви кажете, ніч. (Підводить голову). Але будьте уважнішими, бо інакше ми так ні до чого й не дійдемо. (Дивиться на небо). Дивіться. (Всі дивляться на небо, крім Лакі, який знову дрімає. Поццо помічає це і смикає за мотуз). Ти будеш дивитися на небо, свиня, чи не будеш? (Лакі скидає голову). Добре. Годі. (Всі опускають голови). Що ж там такого надзвичайного, в тому небі? Воно бліде й світлодайне, як і будь-яке небо о цій порі. (Пауза). У цих широтах. (Пауза). Коли нема дощу. (Співучим голосом). Ще годину тому (позирає на годинник, діловим тоном) приблизно (знову лірично) насотавши всю довколишню просторінь десь (вагається, діловим тоном) години до десятої, не пізніше (знову піднесено), прозорими білочервоними хвилями, денне світло зачало мерхнути, бліднути (жест руками, які спадають, мов крила), бліднути, все блідіше й блідіше, аж поки (драматична пауза, широко розводить руки) гоп! капець! і не рухається! (Пауза). Але (значущо піднімає вгору руку), але за цим ніжно-сумирним серпанком (зводить очі на небо, всі, крім Лакі, роблять те саме) мчить кароока ніч (голос аж бринить) і запинає нас своїми (клацає пальцями)... опа! своїми... ну... цими... (натхнення залишило його) у найнедоречнішу мить. (Пауза. Похмуро). Отак і-то справи кояться на цій сучій землі.

Довга мовчанка.

Естрагон. Доки не скажуть, що робити далі. Владімір. Можна ж почекати. Естрагон. Знаємо, знаємо, це діло нехитре. Владімір. І разом з тим клопітне. Естрагон. Лишається чекати.

Владімір. Це нам не первина. (Піднімає капелюха, дивиться, що там усередині, трясе його, одягає).

Поццо. Ну як я вам? (Владімір та Естрагон спантеличено дивляться на нього). Добре? Нормально? Абияк? Погано? Ганебно?

Владімір (зрозумів раніше за Естрагона). О, дуже добре, прекрасно.

Поццо (до Естрагона). А вам, добродію? Вам я сподобався?

Естрагон (з англійським акцентом). О, ошін карашо, колосально.

Поццо (зворушено). Дякую, панове. (Пауза). Що б я робив без вашої підтримки. (Замислюється). Кінцівку я, правда, трошки зібгав, ви помітили?

Владімір. Ну хіба що саму крапелиночку.

Е с т р а г о н."А мені здалося, що то було навмисно.

Поццо. Звичайно, навмисно! І як я міг забути.

Мовчанка.

Естрагон. Поки ждеш, ніколи нічого не трапляється. Поццо (ображено). Так ви знудилися? Естрагон. Не без того. Поццо (До Владіміра). А ви, добродію? Владімір. Добре, але не смішно.

Мовчанка. Поццо охоплений різними почуттями.

Поццо. Панове, ви були зі мною досить... (шукає слово) люб'язні.

Естрагон. Та де! Владімір. Отакої!

Поццо. Так, так, і дуже коректні. Саме те, що мені треба... То що ж я, в свою чергу, маю зробити для цих ґречних добродіїв, аби розвіяти їхню нудьгу?

Естрагон. Червінець, і ми розстанемося, як ліпші друзі.

Владімір. Ми не жебраки.

Поццо. Що можна зробити, питаю я себе, що час для них біг трохи жвавіше? Я дав їм кістки, я мав бесіду з ними на всякі теми, я пояснив їм природу сутінок, я їм все геть розтовкмачив. Але чи достатньо цього, ось що мене непокоїть, достатньо чи ні?

Естрагон. Ну хоч жменьку мідяків.

Владімір. Помовч!

Естрагон. Дай з людиною побалакати.

Поццо. Чи достатньо цього? Безумовно. Але в мене широка душа. Я такий. Сьогодні. Хоча мені це й невигідно. (Шарпає за мотуз. Лакі дивиться на нього). Собі ж капость роблю, ну що я за людина. (Не підводячись, згинається, піднімає батіг). Як ви волієте? Щоб він танцював, співав, декламував, думав чи...

Естрагон. Хто?

Поццо. Як хто? Ви ж хіба вмієте думати? Владімір. Він думає?

Поццо. Ще й як. Уголос. Колись він так капітально думав, я мїг годинами його слухати. А тепер... (Здригається). А, нехай! Хочете, щоб він для вас щось подумав?

Естрагон. Хай би він краще станцював. Веседіше було б.

Поццо. Це як коли.

Естрагон. Веселіше, веселіше, правда, Діді? Владімір. Як на мене, то хай би подумав.

Естрагон. А може б, він спершу потанцював, а тоді нехай думає? Якщо це йому не важко.

Владімір (до Поццо). То можна?

Поццо. Ну звичайно. Це — цілком нормальна послідовність. (Хихоче).

Владімір. То нехай він танцює.

Мовчанка. Поццо (до Лакі). Ти чув?

Естрагон. І що, він ніколи не відмовляється?

Поццо. Я вам зараз усе поясню. (До Лакі). Танцюй, гидото.

Лакі ставить валізу та кошик на землю, наближається до рампи, обертається лицем до Поццо. Поццо підводиться, щоб краще бачити. Лакі танцює. Зупиняється.

Естрагон. Оце і все? Поццо. На біс!

Лакі повторює ті самі рухи, зупиняється.

Естрагон. Гоп-тринда-чибилуп! (Передражнює Лакі). Так і я вмію. (Знову передражнює, зашпортується, мало не падає). Треба лише повправлятися.

Владімір. Він стомився.

Поццо. Колись він танцював і фарандоль, і альме, жигу, фанданго, навіть кози Цю. А нині тільки отаке і вміє. Знаєте, як він це називає?

Естрагон. Смерть контрабасиста? Владімір. Старці та грець?

Поццо. Танець у мережі. Він удає, ніби попавсь у мережу. Владімір (мружить око, цмокає губами, як естет). А, ви знаєте, в цьому щось є...

Лакі поривається до своїх бебехів.

Поццо (мов на коня). Тпрру!

Лакі заклякає.

Естрагон. Так, ви кажете, він ніколи не відмовляється?

Поццо. Так от же ж слухайте. (Нишпорить по кишенях). Момент. (Шукає). Де я поклав свій дезодорант? (Шукає). А це не він? (Приголомшено, тихим голосом). Загубив... такий гарний пульверизатор!

Естрагон (тихо). Моя ліва легеня така квола. (Злегка кахикає. Потім дуже гучно). А права—здорова, як дзвін.

Поццо (нормальним голосом). Це погано, але обійдуся й без нього. Так про що це я, власне? (Замислюється). Чекайте! (Думає). Ага! (Підводить голову). Та поможіть же мені!

Естрагон. Шукаю.

Владімір. Я теж.

Поццо. Чекайте!

Усі втрьох одночасно скидають капелюхи, прикладають руку до лоба, зосереджуються. Довга пауза.

Естрагон (радісно). Ага! Владімір. Він знайшов. Поццо (нетерпляче). Що таке? Естрагон. Чому він не поставить свої речі? Владімір. Не те! Поццо. Ви певні?

Владімір. Так ви ж нам це вже пояснили. Поццо. Вже пояснив? Естрагон. Пояснив? Владімір. Він уже їх поставив. Естрагон (зиркає у бік Лакі). Точно. А потім? Владімір. Позаяк він уже їх поставив, не можна більше питати, чому він їх не ставить.

Поццо. От голова, от розум! Естрагон. А чому він їх поставив? Поццо. Так. Чому? Владімір. Щоб танцювати. Естрагон. Вірно.

Поццо (підводить голову). Чекайте. (Пауза). Нічого не кажіть! (Пауза). Так і є. (Одягає капелюха). Все ясно.

Естрагон та Владімір теж одягають капелюхи.

Владімір. Він згадав. Поццо. Отаке. Естрагон. Про що це він?

Поццо. Зараз побачите. Але це важко пояснити. Владімір. Ну то нічого не кажіть.

Поццо. Ви тільки не бійтеся. Я доберуся до суті. Отже, у двох словах, бо вже досить пізно. Стислість і водночас чіткість — ось що нам зараз конче потрібно. Хвилину на роздуми.

Естрагон. Не кваптесь. Чим довше робихи його, тим коротше вийде.

Поццо (подумавши). Та-ак. Розумієте, з двох — одне. Естрагон. Дядько вже приїхав.

Поццо. Значить, так. Або я його попросив — станцювати, припустимо, заспівати, подумати...

Владімір. Так, так, ми це вже второпали.

Поццо. Або я його ні про що не просив. От. Не перебивайте. Припустимо, я його попросив... ну хоча станцювати. І що з цього вийшло?

Естрагон. Він став сопіти й свистіти, як...

Поццо (обережно). От не буду більше нічого казати.

Владімір. Будь ласка, продовжуйте.

Поццо. Навіщо ви мене перебиваєте?

Владімір. Продовжуйте, продовжуйте, це так цікаво.

Поццо. А ви ще попросіть.

Естрагон (благально стискає долоні). Благаю вас, пане, продовжіть свою думку.

Поццо. На чому я спинився?

Владімір. Ви просите його станцювати. Естрагон. Заспівати.

Поццо. Так, я прошу його заспівати. А далі що? Далі, значить він або співає, як я і просив його, або, замість співати, як я його просив, заходиться танцювати, або, значить, думати, або...

Владімір.