Друга пляма - Конан Дойл Артур

Є ще кілька обставин, які залишаються такими ж темними, як і перше. Але нам уже відомо багато, і тепер тільки з власної вини ми можемо не дізнатись про все. Зараз ми рушимо просто на Уайт-Террас і доведемо справу до завершення.

Коли ми прибули в будинок міністра у європейських справах, ІІІерлок Холмс заявив, що бажає бачити тільки леді Хільду Трелоні Хоуп. Нас провели у вітальню.

— Містере Холмсе! — мовила леді, і її обличчя порожевіло від обурення.— Це вкрай нечесно й нешляхетно з вашого боку. Як я вже пояснювала, я хотіла б зберегти свій візит до вас у таємниці, щоб мій чоловік не подумав, ніби я втручаюсь у його справи. А ви мене компрометуєте, прийшовши сюди й показуючи таким чином, що між нами існують ділові стосунки.

— На жаль, мадам, я не мав іншого вибору. Мені було доручено віднайти цей величезної ваги документ. У зв'язку з цим я змушений уклінно просити вас, мадам, віддати його мені.

Леді схопилась на ноги, весь рум'янець миттю зник з її прекрасного личка. Очі в неї померхли, вона похитнулась, і я подумав, що вона ось-ось зомліє. Але, зробивши над собою величезне зусилля, вона оговталась від потрясіння, а на її личку невимовне здивування й обурення замінили всі інші почуття.

— Ви... ви мене ображаєте, містере Холмсе!

— Ну, ну, мадам, це ви даремно. Віддайте листа. . Вона кинулась до дзвінка.

— Дворецький проведе вас.

— Не треба дзвонити, леді Хільдо. Якщо ви це зробите, усі мої найщиріші зусилля уникнути скандалу підуть нанівець. Віддайте листа, і все буде гаразд. Якщо ви послухаєтесь мене, я все заладнаю. Якщо ж не схочете послухатись, я вас викрию.

Вона стояла перед Холмсом велично, з викликом, в усій її постаті було щось королівське, і вона не відривала погляду від очей Холмса, наче хотіла прочитати, що в нього на душі. Вона простягнула руку до дзвінка, але дзвонити не поспішала.

— Ви хочете, щоб я почала боятись. Не дуже личить чоловікові, містере Холмсе, прийти сюди й залякувати жінку. Ви кажете, ніби вам дещо відомо. То що ж ви знаєте?

— Будь ласка, сядьте, мадам. Ви заб'єтесь, якщо впадете. Я не буду говорити, поки ви не сядете. Дякую вам.

— Я даю вам п'ять хвилин, містере Холмсе.

— Вистачить і однієї, леді Хільдо. Я знаю про ваш візит до Едуардо Лукаса й те, що ви віддали йому цей документ, знаю, як ви винахідливо потрапили в його кімнату вчора ввечері і яким чином забрали листа із схованки під килимом.

Вона приголомшено втупилась поглядом у Холмса, обличчя її спопеліло, й вона двічі ковтнула повітря, перш ніж змогла говорити.

— Ви збожеволіли, містере Холмсе, збожеволіли! — вигукнула нарешті вона.

Він вийняв з кишені квадратик картону. На ньому було обличчя жінки, вирізане з фотографії.

— Я прихопив це з собою, бо подумав, що воно може знадобитись,— сказав він.— Поліцейський упізнав вас. їй перехопило подих, і її голова відкинулась на спинку стільця.

— Годі, леді Хільдо. Лист у вас. Справу ще можна залагодити. Я не маю бажання завдавати вам неприємностей. Мої обов'язки вичерпаються, коли я поверну загублений лист вашому чоловікові. Послухайтесь моєї поради й будьте зі мною відверті. В цьому ваш єдиний порятунок.

Мужність її була дивовижною. Навіть зараз вона не визнавала себе переможеною.

— Повторюю вам, містере Холмсе, ви перебуваєте в полоні якихось ілюзій.

Холмс підвівся зі стільця.

— Мені шкода вас, леді Хільдо. Я зробив для вас усе, що міг. І бачу, що це було даремно.

Він подзвонив. Увійшов дворецький.

— Чи вдома містер Трелоні Хоуп?

— Він буде вдома, сер, за п'ятнадцять хвилин до першої.

Холмс глянув на свого годинника.

— Ще п'ятнадцять хвилин,— сказав він.— Дуже добре, я почекаю.

Ледве дворецький зачинив за собою двері, як леді Хільда, простягаючи руки, впала перед Холмсом навколішки; її прекрасне обличчя, звернене до мого друга, було мокре від сліз.

— О, згляньтесь наді мною, містере Холмсе! Згляньтесь! — благала вона, не тямлячи себе.— Заради бога, не кажіть йому нічого! Я так його кохаю! Я не хочу, щоб бодай тінь неприємності впала на його життя, а ця, я знаю, розіб'є його благородне серце.

Холмс підвів її.

— Я вдячний вам, мадам, за те, що ви хоч в останню мить схаменулись! Не можна гаяти й хвилини. Де лист?

Вона кинулась через вітальню до письмового столу, відімкнула його й витягла довгий голубий конверт.

— Ось він, містере Холмсе. Боже, краще б мені ніколи не бачити цього листа!

— Як же його повернути? — пробурмотів Холмс.— Швидше, швидше, нам треба що-небудь придумати! Де дипкур'єрська валіза?

— Все ще у спальні.

— Нам пощастило! Швидше, мадам, принесіть її сюди!

За хвилину вона повернулась, тримаючи в руці червону плескату скриньку.

— Як ви відкрили її раніше? У вас є другий ключ? Авжеж є. Відкрийте!

З-за ліфа сукні леді Хільда дістала маленький ключик. Скринька відчинилась. У ній було напхом напхано паперів. Холмс запхнув голубий конверт в самісіньку середину, між аркушів якогось іншого документа. Скриньку знов закрили й замкнули, а тоді її було віднесено в спальню.

— Тепер ми готові до його приходу,— мовив Холмс.— Маємо ще аж десять хвилин. Далеко ж я зайшов,, щоб прикрити, вигородити вас, леді Хільдо. На віддяку ви повинні відверто, поки є час, розповісти мені, що насправді все це означає?

_ Містере Холмсе, я розповім вам усе! — вигукнула леді — Ах, містере Холмсе, я ладна відрубати собі праву руку, аби й на хвилину не завдати йому горя! В усьому Лондоні немає жодної жінки, яка кохала б свого чоловіка так, як я, а проте, якби він дізнався, що я зробила, тобто що змушена була зробити, він ніколи б мені не пробачив. Бо він так високо ставить свою честь, що просто не здатний забути чи простити чиюсь помилку.

— Швидше, мадам, час біжить.

— дЛя мене такою помилкою був мій власний необачний лист, написаний ще до того, як я вийшла заміж, дурний лист імпульсивного закоханого дівчиська. У ньому не було нічого поганого, а проте мій чоловік мав би його за злочинний. Якби він прочитав того листа, він би перестав мені вірити. Минули роки відтоді, коли я його написала. Я вже була думала, що все покрилося забуттям. Але кінець кінцем я почула від того чоловіка, Лукаса, що лист потрапив йому в руки і що він має намір показати його моєму чоловікові. Я благала його бути милосердним до мене. Він сказав, що поверне мені лист, якщо я принесу йому один документ, який знаходиться в дипкур'єрській валізі мого чоловіка. У нього в чоловіковому міністерстві був якийсь шпигун, він і розповів Лукасу про існування того документа. Лукас запевняв, що моєму чоловікові це не заподіє ніякої шкоди. Уявіть себе на моєму місці, містере Холмсе! Що я мала робити?

— Розповісти про все чоловікові.

— Я не могла, містере Холмсе, не могла! З одного боку, все здавалось мені приреченим на загибель, з другого, хоч яким жахливим було взяти в чоловіка той документ, я вірила, що, діючи таким чином, врятую наше кохання й взаємну довіру. До того ж я не уявляла, до яких наслідків у розвитку політичних подій може призвести мій вчинок. І я взяла документ, містере Холмсе! Я зробила зліпок з ключа. Той чоловік, Лукас, виготовив другий ключ. Я відімкнула дип-кур'єрську валізу, взяла документ і передала його на Годольфін-стріт.

— А що там трапилось, мадам?

— Я постукала в двері, як було умовлено. Лукас відчинив їх. Я пройшла слідом за ним у кімнату, нещільно ::ричиннвши за собою двері, бо боялась залишатись на самоті з цим чоловіком. Пам'ятаю, коли я входила в будинок, поблизу стояла якась жінка. Ми швидко зробили свою справу. Мій лист лежав у нього на столі, я віддала йому принесений документ. Він повернув мені лист. І саме тієї миті біля дверей почувся шум. До передньої хтось зайшов. Лукас швидко відгорнув килим, сунув документ у якусь схованку під ним, і поклав килим на старе місце.

Те, що трапилось після цього, схоже на якийсь страшний сон. Переді мною промайнуло смагляве й безтямне жіноче обличчя, я чула голос, що кричав по-французькому: "Я чекала немарно! Нарешті, нарешті я застукала тебе з нею!" Почалася дика бійка. Я бачила, як він схопив стілець, а в її руці зблиснув ніж. Я кинулась тікати від цієї жахливої сцени, вибігла з будинку і тільки наступного ранку дізналася з газет, як страхітливо там усе закінчилось. Того вечора я була щаслива, бо мій лист повернувся до мене, і я ще не знала, що принесе мені майбутнє.

А наступного ранку я збагнула, що з одного лиха потрапила в друге. Розпач мого чоловіка, коли він виявив зникнення документа, вразив мене в серце. Я насилу стрималась, щоб тут-таки не впасти до його ніг і не розповісти, що я наробила. Але ж це знову означало б сповідь про минуле. Того ранку, прийшовши до вас, я зрозуміла, що провина моя жахлива. Від тієї миті я безперервно думала, як одержати назад документ мого чоловіка. Він повинен був знаходитись ще там, куди Лукас сховав його, перш ніж до кімнати вбігла та страшна жінка. Якби не її поява, я ніколи б не довідалась, де в нього схованка. Як мені було потрапити до тієї кімнати? Два дні я стежила за будинком, але ні разу двері не залишились незамкненими. Вчора ввечері я вдалась до останньої спроби. Що саме я зробила і як домоглася свого, ви вже дізнались. Я принесла документ додому й хотіла була знищити його, бо не уявляла, яким чином повернути його чоловікові, не зізнавшись у своїй провині. Боже, я чую його кроки на сходах!

Міністр у європейських справах схвильовано вбіг до вітальні.

— Що нового, містере Холмсе, що нового? — закричав він.

— Я маю деякі надії.

— Ах, слава богу! — Його обличчя засяяло.— Прем'єр-міністр снідає зі мною. Чи може він почути про ваші надії? Нерви в нього сталеві, а проте я знаю, що він майже не спить відтоді, як сталась ця жахлива подія. Джекобсе, попросіть, будь ласка, прем'єр-міністра піднятися сюди. Що ж до вас, моя люба, то, боюсь, мова піде про політику. За кілька хвилин ми з радістю приєднаємось до вас у їдальні.

Прем'єр-міністр умів володіти собою, але з поблиску його очей і посмикування сухих рук я зрозумів, що він поділяє хвилювання свого молодого колеги.

— Я бачу, містере Холмсе, ви хочете про щось нас повідомити?

— Поки що тільки про негативне,— відповів мій друг.— Я навів довідки скрізь, де міг би бути документ, і переконався: ніякої небезпеки не відчувається.

— Але цього не досить, містере Холмсе.