Дженні Герхардт - Драйзер Теодор

4

— Так чи інакше, я віддаю належне вашому смакові. Вона чарівна.

— В Дженні багато гарного,— зауважив він просто.

— Ви щасливі?

— Більш чи менш. Ні, звичайно, щасливий, скільки це можливо для людини, якщо вона живе з відкритими очима. А в мене, ви знаєте,, не багато ілюзій.

— Ви хочете сказати — ніяких?

— Мабуть, що й ніяких, Летті. Іноді я про це жалкую. З ілюзіями легше живеться.

— Я вас розумію. Я взагалі вважаю, що моє життя не вдалося, хоч грошей у мене майже стільки, скільки було в Креза, може, трошечки менше.

— Боже мій! І це говорите ви — з вашою красою, талантами, багатством?

— Навіщо вони мені? їздити по світу, вести пусті розмови, віднаджувати ідіотів, які зазіхають на мої долари? Ах, як це буває важко й нудно!

Летті глянула на Лестера. Дженні не завадила колишньому почуттю прокинутись в її серці. Чому Лестер дістався не їй? їм добре разом, неначе вони давно одружені або тільки що освідчилися одно одному. Яке право мала Дженні взяти його собі? Очі Летті говорили ясніше слів. Лестер сумно посміхнувся.

— Ось іде моя дружина,— сказав він.— Доведеться змінити тему розмови. А Дженні вас може зацікавити.

— Я знаю,— відповіла вона й осяяла Дженні променистою посмішкою.

У Дженні ворухнулася невиразна підозра. Можливо, це стара любов Лестера? Ось яку жінку він повинен був би собі вибрати. Вона—одного з ним кола, з нею він був би не менше, а може, й більше щасливим. Чи не думає він про те саме? Потім вона відмахнулася від цієї неспокійної думки; чого доброго, вона почне ревнувати, а це було б негідно.

М-с Джералд тримала себе з Кейнами дуже люб'язно. Наступного дня вона запросила їх покататися до Хайд-Парку, одного разу вони разом обідали в готелі "Кле-рідж", а потім настав день її від'їзду,— вона домовилась зустрітися із знайомими в Парижі. Вона сердечно попрощалася з Кейнами, висловивши надію, що вони знову зустрінуться. їй було сумно, вона заздрила щастю Дженні. Лестер не втратив для неї колишнього очарування. Скоріше їй здавалося, що він зробився ще приємнішим" ввічливішим, розумнішим. Вона дуже жалкувала, що він не вільний. І Лестер — можливо підсвідомо — поділяв її жаль.

Немов ідучи слідом за її думками, він уявляв собі, як було б, коли б він з нею одружився. їхні погляди на життя, на мистецтво, па практичні питання на диво збігалися. Розмовляли вони вільно й легко, як старі товариші. Належачи до одного кола в суспільстві, вони розуміли одно одного з півслова, до найменших тонкощів, яких Дженні не могла б ні вловити, ні висловити. Думка в неї працювала не так швидко, як у м-с Джералд. По своїй натурі Дженні була здатна і на глибші почуття, і на більш душевне розуміння, але вона не вміла показати себе в світській бесіді. Вона завжди була щира до кінця; ця ж ЇЇ риса, можливо, й приваблювала Лестера. Але зараз, як і в інших подібних випадках, вона від цього втрачала. І Лестеру вже починало здаватись, що він зробив би краще, зупинившись у своєму виборі на Летті Пейс. У всякому разі, це було б не гірше, і тепер його не мучила б настирлива думка про майбутнє.

Вдруге вони зустрілись з м-с Джералд в Каїрі. Лестер, повільно ходячи з сигарою по саду готелю, раптом; зустрівся з нею віч-на-віч.

— От так удача! — вигукнув він.— Звідки ви?

— Уявіть собі — з Мадріда. До минулого четверга я й сама не знала, що потраплю сюди. Мене Еллікоти умовили приєднатись до них у компанію. Я якраз думала, де-то ви зараз, а потім пригадала, що ви збиралися поїхати до Єгипту. Де ваша дружина?

— У цю хвилину, мабуть, у ванні. Тут так жарко, що Дженні готова не вилазити з води. Я й сам не проти того, щоб викупатись.

Він знову замилувався м-с Джералд. На ній була блакитна шовкова сукня, в руці — вишукана блакитна з білим парасолька.

— Ой, боже мій! — скрикнула вона раптом.— Просто не знаю, що мені з собою робити. Не можу я весь час мандрувати. Я вже думаю, чи не повернутися мені до Штатів.

— За чим же справа стала?

-г А що це мені дасть? Заміж виходити я не хочу. Мені тепер нема за кого виходити заміж.

Вона виразно поглянула на Лестера й одвернулася.

— Ну, хто-небудь та знайдеться,— не дуже ввічливо сказав Лестер.— 3 вашою красою й грошима вам однаково не врятуватись.

— Не треба, Лестер.

— Гаразд, нехай буде по-вашому. Але ж я знаю, що говорю.

— Ви ще танцюєте? — запитала вона іншим, світським тоном, пригадавши, що в готелі цього вечора влаштовується бал. Колись Лестер танцював чудово.

— Та ви подивіться на мене!

— Облиште, Лестер, невже ви відмовились від такого чудового заняття. Щодо мене, то я досі безумно люблю танцювати. А місіс Лестер?

— Ні, вона не любить танців. У всякому разі, не захоплюється ними. Мабуть, частково в цьому винен і я. Останнім часом я чомусь забув, що цим можна займатися.

Він подумав, що останнього часу взагалі перестав бувати в товаристві. Його зв'язок був для цього нездоланною перепоною.

— Давайте потанцюємо сьогодні ввечері. Ваша дружина не заперечуватиме проти цього? Зал тут чудовий. Я вранці заглянула туди.

— Побачимо,— відповів Лестер.— Я, напевно, все забув. У моєму віці мені буде нелегко почати знову.

— Ну, що це ви, Лестер,— заперечила вона. — Виходить, що й мені вже не можна танцювати? Не будьте таким статечним. Вас послухати, то ви зовсім старий.

— Я й є старий, якщо зважити на життєвий досвід.

— Що ж, це ще цікавіше,— кокетуючи, промовила м-с Джералд.

Розділ X£ VI

Того вечора, коли у бальному залі величезного готелю, що виходив у пальмову алею саду, вже грав оркестр, м-с Джералд розшукала Лестера на одній з веранд. Дженні сиділа поруч з ним в білій атласній сукні й білих туфельках, з короною пишного волосся над чистим чолом. Лестер палив сигару й розмірковував про долю Єгипту, про покоління людей, що зміняли одно одне, людей, змучених надмірною працею, про вузьку смугу землі вздовж берегів Нілу, яка харчує ці покоління, про надзвичайне життя тропіків і про цей готель з його сучасними вигодами й ошатною юрбою туристів, що виник у старій, стомленій, виснаженій країні. Вранці вони з Дженні їздили оглядати піраміди. Вони проїхали на трамваї до підніжжя сфінкса. Вони бачили вузькі провулки, сповнені змішаних запахів і яскравих фарб, що аж кишіли обірваними, напівголими, химерно одягненими чоловіками і хлопчаками.

— Надзвичайно важко в цьому розібратися,— сказала Дженні.— Вони такі брудні, страшні. Дивитися на них цікаво, але вони всі зливаються в один клубок, наче черва.

Лестер посміхнувся.

— Ти частково маєш рацію. Але причина цього клімат. Спека. Тропіки. Це звичайно розслаблює, породжує хтивість. Люди не винні.

— Ну, звичайно, я їх і не виню. Просто вони дивні. Зараз Лестер згадав цю розмову, дивлячись на пальми, залиті яскравим, чарівним місячним сяйвом.

— Нарешті я розшукала вас! — вигукнула м-с Джералд.— На обід я все-таки спізнилася. Ми дуже затримались на екскурсії. Я умовила вашого чоловіка потан цювати зі мною, місіс Кейн,— говорила далі вона з посмішкою.

її, так само як і Лестера з Дженні, розніжила тепла південна ніч. Повітря було напоєне гострим ароматом садів та гаїв; чути було тихий передзвін дзвоників і дивні вигуки: "Айя! Уш! Уш!" — це десь далеко вузькими* вулицями гнали верблюдів.

— От і добре,— привітно відповіла Дженні.— Нехай потанцює. Я б і сама з охотою, та не вмію.

— Тобі треба зараз же взяти кілька уроків,— жваво озвався Лестер.— І я буду з тобою танцювати. Звичайно, я став важкуватий, але що-небудь та вийде.

— Ну, мені не так-то вже й хочеться танцювати,— посміхнулася Дженні.— Але ви йдіть, а я скоро піду до себе наверх.

— А може, ти посидиш у залі? —сказав Лестер встаючи.— Я ж зроблю один-два тури, не більше, а потім ми подивилися б на інших.

— Ні. Я краще побуду тут. Тут так гарно. А ти йди. Заберіть його, місіс Джералд.

Лестер та Летті пішли. Це була напрочуд ефектна пара. Темнолілова сукня м-с Джералд, усипана чорними блискітками, відтіняла білизну відкритих рук і шиї; в її темному волоссі сяяв величезний брильянт. Повні, рум'яні губи, складаючись у привабливу посмішку, відкривали смужку рівних білих зубів. Лестер у фраку, який підкреслював його міцну, ставну постать, виглядав поважно й благородно.

"От з ким йому слід було одружитися", подумала Дженні, коли він зник у дверях готелю; і вона стала перебирати в пам'яті своє життя. Іноді їй здавалося, що все її минуле було сном, іноді ж вона думала, що сон триває й досі. Звуки життя долітали до неї, невиразні, як звуки цієї ночі. Вона чула лише найголосніші крики, бачила лише найзагальніші риси, а за ними, ніби уві сні, пливли, змінюючи одна одну, невиразні тіні. Чому до неї так вабило чоловіків? Чому Лестер так наполегливо домагався її? Чи могла вона свого часу встояти проти нього? Вона згадала, як жила в Колумбусі, як ходила збирати вугілля. А зараз вона в Єгипті, в цьому величезному готелі, до її послуг розкішний номер з кількох кімнат, і Лестер, як і раніше, її любить. Скільки він витерпів через неї! Чому? Хіба вона така незвичайна жінка? Колись Брендер твердив це. І Лестер говорив їй те ж саме. І все ж Дженні смиренно відчувала, що вона тут не на місці, немов в руках у неї — пригорщі дорогоцінного каміння, яке не належить їй. До неї часто поверталося відчуття, якого вона зазнала під час першої поїздки з Лестером до Нью-Йорка,— начебто це казкове життя — недовговічне. Доля підстерігає її. Щось трапиться, і знову вона опиниться там, де й була — в глухому провулку, в убогому будиночку, в старій поношеній сукні.

Потім думки її полинули до Чікаго, вона згадала знайомих Лестера, і їй стало зрозуміло, що саме так і буде, її не приймуть у товаристві, навіть якщо він з нею одружиться. Зараз вона розуміла й причину цього. Дивлячись на чарівне, веселе обличчя жінки, з якою щойно пішов Лестер, вона читала думку: "Ти, можливо, й дуже мила, але ти — не його кола". І зараз, танцюючи з ним, м-с Джералд, мабуть, думає, що сама була б для нього куди більше підхожою дружиною. Йому потрібна жінка, яка виросла в однаковому з ним середовищі. Від Дженні він не міг і чекати знання всіх дрібниць, до яких звик з дитинства, і правильної їх оцінки. Тепер вона багато що розуміла. Вона швидко навчилася розбиратися в тонкощах обстановки, туалетів, манер, світських звичаїв, але це було в неї набуте, а не природжене.

Якщо вона піде від Лестера, він повернеться до свого колишнього світу, до світу, де панує гарна, розумна, бездоганно вихована жінка, яка зараз кружляє з ним у вальсі.